Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7254/24
Провадження № 2/711/178/25
21 січня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючий суддя Скляренко В.М.,
при секретарі Гладченко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача - адвокат Столітній М.М,, який діє на підставі ордеру серії АІ №1647045 від 04.07.2024, - звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №5562435 від 18.02.2022 в розмірі 71 118 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 18.02.2022р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою було укладено договір про надання споживчого кредиту №5562435, на підставі якого відповідачка отримала грошові кошти в розмірі 15 000 грн. На підставі договору факторингу №27.11/23-Ф, укладеного між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», до позивача перейшло право грошової вимоги за договором про споживчий кредит №5562435 від 18.02.2022р. Відповідачка всупереч умов договору про надання споживчого кредиту не здійснювала погашення заборгованості ані перед первісним кредитором, ані перед позивачем, внаслідок чого станом на дату звернення до суду з даним позовом розмір заборгованості відповідачки складає 71 118 грн., з яких: 15 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 38 208 грн. - заборгованість за процентами, що нарахована первісним кредитором; 17 910 грн. - заборгованість за процентами, що нарахована позивачем за 60 календарних днів в межах строку дії кредитного договору. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду.
Відповідачка заперечила проти позовних вимог в повному обсязі та у наданому суду письмовому відзиві просила відмовити у позові. В обґрунтування заперечень проти позовних вимог у відзиві зазначено, що позивачем не доведено наступних обставин: 1) укладення кредитного договору між відповідачкою та первісним кредитором на умовах, що вказані в наданих копіях договору; 2) перерахування відповідачці тіла кредиту первісним кредитором; 3) обґрунтованість розміру фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які позивач просить стягнути за період користування кредитними коштами; 4) перерахування коштів первісному кредитору за отримання грошових вимог на підставі договору факторингу. Відповідачка стверджує, що не укладала кредитний договір, який долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погоджувала процентну ставку та інші умови кредитування. Окремо відповідачка зазначає про необґрунтованість розміру нарахованих процентів на кредитну заборгованість, оскільки заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 38 208 грн. не є співрозмірною сумі тіла кредиту (15 000 грн.), а розмір таких процентів суперечить принципам розумності та добросовісності і є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором. Відсутні правові підстави для стягнення нарахованих позивачем процентів у сумі 17 910 грн., оскільки їх нарахування відбулось поза межами погодженого сторонами строку кредитування (після закінчення строку дії кредитного договору). Також відповідачка вказує про відсутність доказів на підтвердження набуття позивачем права грошової вимоги до неї, оскільки позивачем не надано доказів сплати грошових коштів первісному кредитору відповідно до умов договору факторингу. Додатково у відзиві викладені заперечення щодо обґрунтованості вимог про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн., оскільки такі витрати не підтверджені належним чином, а їх розмір неспівмірний зі складністю справи та не відповідає критеріям реальності та виправданості.
20.09.2024 судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
23.09.2024 за клопотанням представника позивача судом постановлено ухвалу про витребування доказів, якою зобов'язано АТ «СЕНС БАНК» надати суду інформацію щодо підтвердження факту належності платіжної картки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а також підтвердження факту зарахування коштів 18.02.2022р. на таку картку в сумі 15 000 грн. від ТОВ «АВЕНТУС Україна».
01.10.2024 від відповідачки на адресу суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено її позицію щодо позовних вимог.
03.10.2024 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив. У такій заяві вказується про достатність наданих позивачем суду доказів на підтвердження всіх обставин, на які позивач посилається як підставу своїх вимог, а укладення кредитного договору з відповідачкою відбулось відповідно до вимог діючого законодавства на умовах, які відображені у наданому суду паперовому примірнику договору про надання споживчого кредиту №5562435 від 18.02.2022р., який був укладений в електронній формі та підписаний від імені відповідачки електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Додатково зазначається, що сума процентів за користування кредитом розрахована первісним кредитором відповідно до умов кредитного договору за період часу з 01.05.2022 по 17.11.2022. Натомість первісний кредитор фактично не нараховував проценти за кредитом у період до 12.07.2022, оскільки 12.07.2022 за ініціативою ТОВ «Авентус Україна» в індивідуальному порядку було здійснено списання всіх нарахованих процентів у сумі 21 894,98 грн., щоб споживач в такий складний час зміг вийти на звичний графік платежів за договором або виконати зобов'язання, сплативши тіло кредиту, про що було повідомлено в особистий кабінет споживача. В подальшому позивач, як новий кредитор, здійснив донарахування процентів по кредиту за період користування кредитом з 18.11.2022 по 16.01.2023, тобто в межах строку дії кредитного договору за стандартною процентною ставкою (1,99% на день).
На виконання ухвали суду від 23.09.2024 від АТ «СЕНС БАНК» на адресу суду 16.12.2024 надійшли запитувані судом відомості.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.
Представником позивача подано до суду заяву, в якій він просив розглядати справу без його участі та зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом надсилання судової повістки-повідомлення у мобільний додаток «Viber» на номер телефону НОМЕР_2 , яка була отримана відповідачкою 16.01.2025 о 18:10:25 /а.с. 207/, а також шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.
Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надає фінансові послуги, зокрема з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з використанням власної інформаційно-телекомунікаційної системи, яка являє собою програмний комплекс, що включає інтернет-сторінку з доменним ім'я https://creditplus.ua, особисті кабінети споживачів, облікову реєструючу систему, доступ до якої забезпечується через веб-сайт (https://creditplus.ua) або мобільний додаток («CreditPlus»).
Згідно договору про надання споживчого кредиту №5562435 від 18.02.2022 (далі - Договір кредиту), укладеного в електронній формі між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник), кредитор зобов'язувався надати позичальнику кредит на суму 15 000 грн. строком на 360 днів, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до графіку платежів, що є Додатком №1 до договору /а.с. 10-14/.
Умовами договору передбачено, що кредит надається на споживчі потреби, строком на 360 днів зі сплатою стандартної процентної ставки в розмірі 1,99% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.1, 3.1 Договору кредиту).
Додатком №1 до Договору кредиту передбачений графік платежів /а.с. 17/.
Аналогічні умови кредитування передбачені і у Паспорті споживчого кредиту /а.с. 15-16/.
Пунктом 1.1 Договору кредиту укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», доступ до якої забезпечується через веб-сайт (https://creditplus.ua) або мобільний додаток («CreditPlus»). Електронна ідентифікація споживача здійснюється про його вході в особистий кабінет, в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході.
Відповідно до п. 9.6 Договору кредиту він укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі сторони Товариства електронним підписом (шляхом накладення аналогу власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання), в Особистий кабінет споживача для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що створений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора.
Договір кредиту підписаний від імені позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором «С348139» о 19год 00хв 11сек 18.02.2022.
На виконання умов Договору кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 18.02.2022 о 19год 01хв 06сек здійснило надання кредитних коштів в сумі 15 000 грн. шляхом грошового переказу з АТ «ПУМБ» на банківську картку № НОМЕР_1 , що відкрита на ім'я відповідачки в АТ «СЕНС БАНК», і відповідні кошти надійшли на картку відповідачки, що підтверджується відповідними листами АТ «ПУМБ» та АТ «СЕНС БАНК» /а.с. 47, 191/.
Сторони визнають ту обставину, що відповідач не здійснювала повернення кредиту та сплати інших платежів за користування кредитними коштами у строки, що передбачені умовами Договору кредиту.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» складеного станом на 26.11.2023, розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №5562435 складає 53 208 грн., яка утворилась та обчислена за період з 18.02.2022 по 26.11.2023 і складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту - 15 000 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 38 208 грн. /а.с. 18-34/.
27.11.2023 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» укладено договір факторингу №27.11/23-Ф, за умовами якого ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло шляхом купівлі належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» права грошової вимоги до боржників, що визначені в реєстрах боржників (п. 1.1 договору), в тому числі і права кредитора за Договором кредиту з відповідачкою /а.с. 58-59/.
Згідно змісту реєстру боржників станом на 27.11.2023 розмір заборгованості відповідачки за Договором кредиту складає 53 208 грн. (заборгованість за тілом кредиту - 15 000 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 38 208 грн.) /а.с. 59/.
Згідно платіжних інструкцій від 01.12.2023 ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» здійснило оплату на користь ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» згідно договору факторингу №27-11/23-Ф від 27.11.2023 в повному обсязі в розмірі, визначеному в п. 3.3 договору факторингу /а.с. 60-61/.
На теперішній час позивач вимагає стягнути з відповідачки заборгованість за Кредитним договором в розмірі 71 118 грн., яка складається з наступних сум: 15 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 38 208 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що нарахована ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»; 17 910 грн. - додатково нараховані ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» проценти за користування кредитом за період з 18.11.2022 по 16.01.2023.
Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов'язання за Договором кредиту №5562435 від 18.02.2022, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За частиною першою статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (а. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 641 ЦК).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №1734 до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» (а. 2 ч. 2 ст. 9 Закону №1734).
Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у ч. 2 ст. 9 Закону №1734 передбачена у частині третій статті 9 цього Закону.
Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) ч. 6 ст. 9 Закону №1734).
Відповідно до ст. 13 Закону №1734 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №1734 договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою було укладено Договір кредиту в електронній формі. На підставі такого договору відповідачкою 18.02.2022 було отримано кредитні кошти в сумі 15 000 грн., які вона зобов'язувалась повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до 13.02.2023, але в порушення умов договору не зробила цього. В той же час фактично відповідачка не заперечує факту використання нею послуг щодо отримання кредитних коштів в розмірі 15 000 грн. від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», проте заперечує погодження нею умов кредитування, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема в частині підписання відповідачем договору про надання споживчого кредиту №5562435 від 18.02.2022.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин на предмет погодження сторонами умов Договору кредиту суд виходить з наступного.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц.
Згідно з п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Статтею 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Поняття електронного доказу є значно ширшим за поняття електронного документу.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (статті 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
В цьому контексті слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин в аспекті заперечень висловлених стороною відповідача суд виходить з наступного.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладанню Договору кредиту передувала авторизація позичальника шляхом створення особистого кабінету, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та доступний через на веб-сайт ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (https://creditplus.ua).
Підписання Договору кредиту від імені відповідача здійснено за допомогою електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора «С348139» з використанням каналу мобільного зв'язку з абонентським номером НОМЕР_2 (п. 9.6 Договору кредиту). Аналогічний ідентифікатор міститься і на Паспорті споживчого кредиту та Додатку №1 (Графік платежів) до Договору кредиту.
Підписання Договору кредиту з боку позичальника відбулось 18.02.2022 о 19:00:11. У Договорі кредиту наявні ідентифікаційні відомості про відповідачку, які є інформацією з обмеженим доступом (РНОКПП; номер паспортного документа; адреса зареєстрованого місця проживання; абонентський номер мобільного зв'язку; адреса електронної пошти). Належність відповідачці абонентського номеру мобільного зв'язку НОМЕР_2 не заперечується нею.
Також матеріалами справи підтверджується та обставина, що 18.02.2022 о 19:01:06 на картковий рахунок відповідачки в АТ «СЕНС БАНК» надійшли кредитні кошти в сумі 15 000 грн. від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» /а.с. 47, 182-184/.
У свою чергу відповідачка всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надала суду будь-яких доказів на підтвердження тих обставин, що отримання нею кредитних коштів від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відбувалось на інших умовах кредитування ніж ті, які зазначені в Договорі кредиту. Не надано відповідачкою і будь-яких доказів на спростування доводів сторони позивача про використання одноразового ідентифікатора «С348139» з використанням каналу мобільного зв'язку з абонентським номером НОМЕР_2 для підписання Договору кредиту.
Таким чином, сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що Договір кредиту підписаний саме відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 18.02.2022 правочину на умовах, передбачених змістом договору про надання споживчого кредиту №5562435 від 18.02.2022. Без отримання смс-повідомлення на власний номер мобільного зв'язку, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачкою та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» не був би укладений.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20, від 17.01.2022 у справі № 234/7723/20. Тобто судова практика у цій категорії справ є сталою.
Отже в даному випадку, враховуючи вищевикладені мотиви, суд доходить висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідачкою було погоджено умови кредитування за Договором кредиту шляхом підписання такого договору одноразовим ідентифікатором.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст.1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідачки, яке належить кредитору за Договором кредиту, обумовлено дійсністю договору факторингу №27.11/23-Ф від 27.11.2023, що був укладений між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА».
Доводи відповідачки щодо відсутності доказів дійсності такого договору, внаслідок невиконання фактором умов договору факторингу про оплату ціни продажу прав вимоги, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами /а.с. 60-61/.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» складеного станом на 26.11.2023, розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №5562435 складає 53 208 грн., яка утворилась та обчислена за період з 18.02.2022 по 26.11.2023 і складається з наступних сум: заборгованість за тілом кредиту - 15 000 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 38 208 грн. /а.с. 18-34/. Тож право вимоги саме в межах такої суми боргу було передано від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на підставі договору факторингу №27.11/23-Ф від 27.11.2023.
Зазначений розрахунок розміру заборгованості відповідає умовам Договору кредиту, оскільки здійснений у відповідності до положень, передбачених п.п. 1.5.1, 1.5.2, 3.1 Договору кредиту.
Натомість первісним кредитором фактично не здійснювалось нарахування процентів за користування кредитом, починаючи з 18.11.2022. Внаслідок цього ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» вимагає додатково стягнути з відповідачки проценти за період з 18.11.2022 по 16.01.2023 в розмірі 17 910 грн.
В цьому контексті слід звернути увагу, що згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1082 ЦК передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Аналіз відповідних норм закону в контексті положень ст. 514 ЦК свідчить, що обсяг і зміст права грошової вимоги, який набуває фактор на підставі договору факторингу від клієнта (первісний кредитор) до боржника визначається на момент переходу права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом Договору кредиту (п. 1.4) зобов'язання позичальника зі сплати процентів має періодичний характер і визначається кожні 30 днів, з моменту отримання кредиту. Отже вимога щодо сплати процентів за користування кредитом за таким договором формується кредитором щомісячно відповідно до графіку платежів. Якщо кредитор скористався своїм правом не нараховувати проценти за користування кредитом за певний проміжок часу, що за своєю сутністю є прощенням боргу (ст. 605 ЦК), то відповідне зобов'язання зі сплати процентів за такий проміжок часу у позичальника не виникає.
Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», як правонаступник кредитора за Договором кредиту, не має правових підстав нараховувати проценти за користування кредитом за проміжок часу, що передував моменту укладання договору факторингу №27.11/23-Ф від 27.11.2023. Зазначений висновок відповідає і змісту п. 1.1 такого договору факторингу, де зазначено, що «за цим договором клієнт зобов'язується відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який є невід'ємною частиною договору».
Отже, враховуючи що первісний кредитор використав своє право не нараховувати проценти за користування відповідачем кредитом в період часу з 18.11.2022 по 26.11.2023, то новий кредитор - ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» - не має правових підстав вимагати сплати відповідачкою відповідних додатково нарахованих процентів за період з 18.11.2022 по 16.01.2023 в розмірі 17 910 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є неправомірними.
Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту і вона користувалась кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачкою допущене порушення її зобов'язання в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого за Договором кредиту станом на 13.02.2023 (останній день дії Договору) за нею обчислювалась заборгованість в загальному розмірі 53 208 грн., з яких: 15 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 38 208 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Враховуючи ту обставину, що в порушення умов Договору кредиту відповідачка фактично отримані та використані кошти у добровільному порядку не повернула в порядку та у строки, передбачені договором, і після відступлення права грошової вимоги не здійснювала жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки первісного кредитора, чим порушила права кредитора, то позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості в розмірі 53 208 грн. є обґрунтованими і правомірними.
Стосовно доводів відповідачки щодо невідповідності розміру нарахованих процентів засадам добросовісності та розумності, оскільки їх розмір неспівмірний з розміром тіла кредиту, то суд зауважує наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (п. 3, 6 ст. 3 ЦК).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК зміст принципу свободи договору передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Питання щодо розміру процентної ставки за договорами споживчого кредитування врегульовані положеннями Закону №1734. З набуттям чинності таким законом, положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону №1734. За таких обставин посилання відповідача на судову практику Верховного Суду та рішення Конституційного Суду від 10.11.2011 №15-рп/2011 щодо застосування до спірних правовідносин певних положень Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованим, оскільки відповідна практика стосується законодавчого регулювання, що діяло до набуття чинності Законом №1734, який є спеціальним нормативно-правовим актом, який на теперішній час регулює правовідносини зі споживчого кредитування.
На момент укладання відповідачкою з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» Договору кредиту законом не визначалось обмежень щодо розміру процентної ставки за договором про споживчий кредит, а було передбачено лише вимогу щодо наявності в договорі вказівки про розмір реальної річної процентної ставки (ст. 8 Закону №1734 в редакції станом на 18.02.2022).
На теперішній час положеннями ч. 3 ст. 8 Закону №1734 (з урахуванням змін, що набули чинності з 24.12.2023) передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати 1%.
Статтею 21 Закону №1734 передбачені особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, якими передбачено обмеження обсягу відповідальності споживача перед кредитором в частині платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит. Натомість будь-яких обмежень щодо співрозмірності процентів за користування кредитом із сумою кредиту в закону не передбачено.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладаючи Договір кредиту відповідачка погодила умови кредитування в тій частині, що реальна річна процентна ставка за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом (360 днів) складає 29 653,85%, що складає загальну вартість кредиту (тіло, відсотки, комісії та інші платежі) в сумі 122 460 грн. Відповідні умови наявні у тексті Договору кредиту, у Паспорті споживчого кредиту та у Графіку платежів. Відповідно до графіку платежів відповідачка погодила зобов'язання зі сплати відсотків за весь період строку дії Договору кредиту (з 18.02.2022 по 13.02.2023) на загальну суму 98 952,75 грн. Натомість відповідачка взагалі не здійснювала ніяких платежів на виконання її кредитних зобов'язань.
За таких обставин, необґрунтованими є доводи відповідачки щодо невідповідності засадам розумності та добросовісності розміру нарахованих їй до сплати за весь строк дії кредитного договору процентів за кредитом в загальному розмірі 38 208 грн., оскільки первісно погоджуючись на сплату відповідних процентів в значно більшому розмірі (98 952,75грн.), а на теперішній час стверджуючи, що сума таких процентів не має перевищувати розміру тіла кредиту (15 000грн.), відповідачка поводиться суперечливо, а отже така позиція не відповідає засадам добросовісності.
Таким чином, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог на загальну суму 53 208 грн., з яких: 15 000 грн. - тіло кредиту; 38 208 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн. та оплати послуг правової допомоги.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 53 208 грн., що складає 74,81% від ціни позову (53 208грн. / 71 118грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача 1812,20 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2422,40грн. / 100% * 74,81%).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 10.07.2023 №10/07-2023; звіт про надання правової допомоги від 04.07.2024; рахунок на оплату замовлення №1044/04/07 від 04.07.2024 на суму 10 000 грн.; платіжна інструкція №5787 від 09.09.2024 про сплату позивачем адвокатові 10 000 грн.
Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідачки витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 10 000 грн. Відповідачка заперечувала щодо обґрунтованості таких вимог посилаючись на те, що розмір таких витрат не відповідає критеріям співмірності та реальності наданих послуг і є необґрунтованим.
Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:
- збір та аналіз доказів і документів для подання позову (3 години, загальна вартість 3000 грн.);
- складення позовної заяви (5 годин, загальна вартість 5000 грн.);
- подання позову (2 години, загальна вартість 2000 грн.).
Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.
В той же час суд бере до уваги процесуальну поведінку відповідачки, яка повністю заперечила проти позовних вимог. Зазначена поведінка сторони відповідача призвела до необхідності здійснення додаткових процесуальних дій, зокрема витребування доказів задля підтвердження обставин, про які відповідачці було достеменно відомо на момент написання відзиву.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 10 000 грн. є необґрунтованою та не співмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями та складанням процесуальних документів).
За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом та зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ««ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 44559822; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Загородня, буд.15, офіс 118/2, 03150) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №5562435 від 18.02.2022 в розмірі 53 208 грн. та 6812 грн. 20 коп. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 60 020 грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 21 січня 2025 року.
Головуючий : В.М. Скляренко