Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 712/12904/24
номер провадження 1-кп/695/284/25
17 січня 2025 рокум. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024100140000358 від 14.06.2024 відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
до суду надійшли матеріали кримінального провадження № 62024100140000358 від 14.06.2024 відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з підстав зазначених у письмовому клопотанні.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні не заперечували з приводу задоволення заявленого клопотання.
Заслухавши обвинуваченого, захисника та прокурора, ознайомившись з обвинувальним актом та доданими матеріалами, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України" ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи (п. 26 рішення ЄСПЛ у справі "Гарсія Руіс проти Іспанії").
Суду при розгляді відповідного клопотання слід ретельно перевіряти достовірність підстав для його задоволення, оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою, а також те, що можливість застосування запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (зокрема, йдеться про застосування застави), у багатьох випадках навіть не розглядалася.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі "Єлоєв проти України") після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10.02.2011).
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Летельє проти Франції" № 12369/86 від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" № 33977/97 від 26 липня 2001 року.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Як вбачається з положень ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.10.2024 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29.11.2024 з визначенням розміру застави.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 27.11.2024 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 до 25.01.2025 з визначенням розміру застави.
Судом при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу оцінено в сукупності такі обставини:
1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення - факти та інформація, якими сторона обвинувачення обґрунтовує причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаного вище кримінального правопорушення, в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування відображені з достатньою мірою для висновку про обґрунтованість пред'явленого йому обвинувачення;
2) тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його вини: ОСОБА_4 обвинувачується в скоєнні кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України кваліфікується як тяжкий злочин, санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років;
3) вік та стан здоров'я обвинуваченого: обвинувачений не є особою з інвалідністю;
4) міцність соціальних зв'язків обвинуваченого: обвинувачений має зареєстроване місце проживання; не одружений; на утриманні неповнолітніх дітей не має;
5) обвинуваченому за даним кримінальним провадження інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не обирався;
6) обвинувачений раніше не судимий на підставі ст. 89 КК України.
На думку суду, прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу може переховуватися від суду , з огляду на те, що він не бажає виконувати конституційний обов?язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, при цьому вчинив кримінальне правопорушення, спрямоване на ухилення від проходження військової служби, чим демонструє негативний приклад для всіх військовослужбовців своєї військової частини.
При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що згідно п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Яжинський проти Польщі" ризик незаконного впливу обвинувачених особисто на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, має місце у зв'язку з не проведенням у судовому засіданні допиту свідків.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України обґрунтовується тим, що обвинувачений ОСОБА_4 є військовослужбовцем, призваним за мобілізацією, тому в разі не застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, тобто в подальшому не з?являтися у військову частину та самовільно залишати її з метою ухилення від військової служби, а також може бути передислокований разом з частиною до іншого місця служби з урахуванням воєнного стану в країні, що унеможливіть виконання ним покладених на нього обов?язків у кримінальному провадженні.
З огляду на вказане, суд погоджується з прокурором, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення наявний, ризики, які були підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час досудового розслідування, не зникли та не зменшилися, застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обґрунтованою та необхідною мірою, оскільки обвинувачений обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, максимальним покаранням за який є позбавлення волі строком до десяти років, у зв'язку з чим існує ймовірний ризик, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Тобто, для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою наявні всі обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Враховуючи ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, який відноситься до тяжкого злочину та є військовим кримінальним правопорушенням, зважаючи на те, що обвинуваченому інкримінується вчинення даного злочину в умовах воєнного стану, вивчивши особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків, суд приходить до висновку, що наявність ризиків, передбачених положеннями ст.177 КПК України, продовжує існувати, а тому з метою запобігти спробам обвинуваченого переховування від суду, незаконно впливати на свідків, які ще не допитані судом, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою, оскільки судове провадження неможливо завершити до його спливу.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
В цій же частині ст. 182 КПК України зазначено, що розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Розмір застави визначається суддею з урахуванням характеру вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого, майнового становища особи, що вносить заставу.
Межі розміру застави залежать, зокрема, і від ступеня тяжкості злочину, у вчиненні якого особа підозрюється.
Відповідно до ст. 12 КК України злочин, за яким обвинувачується ОСОБА_4 , відноситься до тяжкого злочину.
Пунктом 2 частини 5 статті 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. При цьому, сторона державного обвинувачення зобов'язана належним чином виправдати суму застави і прийняти до уваги фінансовий стан обвинуваченого та його спроможність сплатити необхідну суму (Мангурас проти Іспанії п. п. 78-80).
Суд не в праві визначити розмір застави, який завідомо не може бути сплачений підозрюваним через його майновий стан.
Виходячи із вимоги КПК України щодо необхідності при визначенні розміру застави врахування майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу, суд вважає, що застава у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн. буде обґрунтованою та такий розмір є достатньою мірою для того, щоб гарантувати виконання обвинуваченого покладених на нього обов'язків.
Судом не встановлено відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважали ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що більш м'які запобіжні заходи, не будуть достатніми для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні прокурора та не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
За таких обставин, суд приходить висновку, що ризики, які існували на час застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують мати місце і на даний час, а тому застосований у відношенні нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити на строк 60 днів з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
При цьому, суд приймає до уваги, що згідно практики Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а і високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Керуючись ст. ст. 176, 178, 183, 331, 372 КПК України, суд
клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів до 17.03.2025.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_4 заставу в розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора чи суду за кожною вимогою; не відлучатися з місця свого проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування в будь-якій формі зі свідками у кримінальному провадженні № 62024100140000358, крім випадків необхідності такого спілкування безпосередньо в ході проведення слідчих чи процесуальних дій.
Визначити двохмісячний термін дії обов'язків, покладених судом у разі внесення застави, з дня внесення застави.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до вимог ст. 182 КПК України, в разі невиконання покладених на нього обов'язків, застава буде внесена в дохід держави та зарахована до Державного бюджету України.
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити для виконання до Державної установи «Черкаський слідчий ізолятор».
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде оголошено та складено о 08.00 год. 22.01.2025.
Суддя: ОСОБА_1