14 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/3483/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Снєжинського О. С., Шкробтака І. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові продукти Україна"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 (судді: Матущак О. І. - головуючий, Скрипчук О. С., Кравчук Н. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові продукти Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн"
про стягнення 4 599 717,22 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові продукти Україна" (далі - ТОВ "Нові продукти Україна") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (далі - ТОВ "Партнер Дістрібьюшн") 4 599 717,22 грн.
На обґрунтування позову позивач посилався на обставини неповернення та втрати майна (товарів та піддонів), переданого позивачем на зберігання відповідачеві згідно з договором відповідального зберігання від 25.03.2014 № Д/14-26-СВЗ зі змінами (далі - договір відповідального зберігання), наслідком чого, як вважав позивач, є відшкодування відповідачем компенсації вартості такого майна у сумі 3 079 814,22 грн. Також позивач наголошував на неповерненні відповідачем торговельного та холодильного обладнання згідно з договором про надання послуг від 25.03.2014 № Д/14-26-М (далі - договір про надання послуг) внаслідок чого останній має відшкодувати вартість неповернутого майна з урахуванням зносу у сумі 1 519 903,00 грн.
1.2. ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" у відзиві на позов, заперечуючи проти його задоволення, наголошувало зокрема на неможливості повернення майна, оскільки частина майна знаходиться на окупованій території Херсонської області, водночас м. Херсон з лютого 2022 року по листопад 2022 року також знаходилося під окупацією, наразі місто перебуває під постійними обстрілами; майно, що було розміщене в складських приміщеннях у м. Херсоні було знищене через пожежу 13.08.2023 на вул. Перекопській, 169 у м. Херсоні внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків в складське приміщення, що перебувало в оренді відповідача. Відповідач посилався на звільнення його від виконання зобов'язань за спірними договорами через наявність форс-мажорних обставин.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2024 (суддя Мазовіта А. Б.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" на користь ТОВ "Нові продукти Україна" 4 599 717,22 грн заборгованості та 68 995,80 грн судового збору.
Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин невиконання відповідачем зобов'язань в частині своєчасного повернення товару та обладнання, що є підставою для стягнення їх вартості з відповідача. Водночас суд вказав, що надані відповідачем сертифікати Львівської торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини не відповідають вимогам, які ставляться до доказів, а тому не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.
2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено факту умислу чи грубої необережності в діях відповідача щодо втрати майна, переданого йому на відповідальне зберігання або на виконання договору надання послуг. Суд установив, що відповідно до умов договорів та додаткових угод до них, склади, на яких було розміщено майно за договором відповідального зберігання, знаходилися, зокрема, на території м. Херсона, м. Генічеська та м. Нової Каховки Херсонської області. Водночас холодильне обладнання було передане для розміщення відповідачем на території м. Херсон та Лівобережної Херсонщини. Між тим, Новокаховська міська територіальна громада та вся територія Генічеського району вважаються окупованими із 24.02.2022 по цей час, а територія Херсонської міської територіальної громади була окупована з 01.03.2022 по 11.11.2022. Отже, невиконання відповідачем зобов'язань з повернення товару та обладнання зумовлено не бездіяльністю відповідача, а наявністю обставин непереборної сили, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, що підтверджується наданими відповідачем сертифікатами Львівської торгово-промислової палати.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Нові продукти Україна" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 та залишити без змін рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2024 у цій справі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21 стосовно доведення форс-мажорних обставин, їх характеру та необхідності дослідження судом таких обставин.
За доводами скаржника у наведеному випадку наявні підстави для задоволення заявленого позову, а обставини неможливості виконання відповідачем спірних зобов'язань з огляду на наявність форс-мажорних обставин є недоведеними.
3.2. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, 25.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Напої Плюс" (далі - ТОВ "Напої Плюс"), правонаступником якого є ТОВ "Нові продукти Україна", (поклажодавець) і ТОВ "Партнер Дістрібюшн" (зберігач) було укладено договір відповідального зберігання №Д/14-26-СВЗ, за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає і зобов'язується зберігати майно поклажодавця, перелік якого вказаний у накладних, які є додатками до цього договору та його невід'ємними частинами.
11.12.2017 сторони уклали додаткову угоду № СВЗ-2 до договору відповідального зберігання, якою визначили перелік адрес складів відповідального зберігання, зокрема: м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 169А; м. Херсон, вул. Некрасова, 2; м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни, буд. 8-А; смт Чабани, вул. Машинобудівників, 1а, Київська обл.; м. Львів, вул. Городоцька, 355; м. Ізмаїл, вул. Нахімова, 296, Одеська обл.
01.03.2020 сторони уклали додаткову угоду № Н-Ред з протоколом розбіжностей до договору відповідального зберігання, якою виклали вказаний договір у новій редакції.
Зокрема, у пункті 8.1 цього договору сторони погодили, що він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 28.02.2021, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання зобов'язань за договором. Якщо жодна зі сторін не заявила про розірвання цього договору у строк, не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати закінчення договору, визначеної цим пунктом, то договір вважається продовженим на один календарний рік.
З урахуванням вказаних положень договору відповідального зберігання, як установив суд апеляційної інстанції, цей договір діяв до 28.02.2022.
За умовами пункту 2.1 договору відповідального зберігання передача майна від поклажодавця до зберігача здійснюється на підставі накладної внутрішнього переміщення товару поклажодавця та товарно-транспортної накладної.
Відповідно до пункту 2.4 вказаного договору сторони оформлюють передачу майна на зберігання шляхом підписання двостороннього акта здачі-приймання продукції/вантажу згідно з додатком № 4 до цього договору.
У свою чергу, повернення майна від зберігача поклажодавцю здійснюється на підставі письмової заявки поклажодавця чи його уповноваженої особи. Повернення майна зі складу зберігача здійснюється на підставі накладної та товарно-транспортної накладної (пункт 2.2 договору відповідального зберігання).
У пункті 3.1.5 договору відповідального зберігання сторони визначили, що зберігач зобов'язаний повернути майно на першу вимогу поклажодавця.
Згідно з пунктом 3.1.9 договору відповідального зберігання (в редакції, узгодженій протоколом розбіжностей) зберігач зобов'язаний повернути майно, що знаходиться на відповідальному зберіганні, протягом 10 робочих днів із дати отримання вимоги поклажодавця щодо повернення майна з відповідального зберігання. Сторони дійшли згоди, що порядок (механізм) повернення майна, що знаходиться на відповідальному зберіганні, визначається поклажодавцем у відповідній вимозі.
Відповідно до пункту 7.1 договору відповідального зберігання у випадку втрати зберігачем майна чи його псування, які виникли з вини зберігача, зберігач зобов'язаний компенсувати поклажодавцеві вартість втраченого чи зіпсованого майна.
Згідно з додатком № 5 до договору відповідального зберігання в редакції, викладеній додатковою угодою від 01.03.2020 № Н-Ред, визначено перелік адрес складів відповідального зберігання, зокрема: м. Нова Каховка, вул. Паризької Комуни, буд. 8-А; м. Генічеськ, вул. Центральна (Леніна), буд. 222.
Апеляційний господарський суд установив, що на виконання умов договору відповідального зберігання позивач передав на відповідальне зберігання відповідачеві майно (товар та піддони) в кількості 170 311 одиниць на загальну суму 3 079 814,22 грн, що підтверджується належним чином оформленими актами приймання-передачі, накладними на переміщення, товарно-транспортними накладними.
За твердженням позивача, упродовж 2022 року він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення майна з відповідального зберігання. Однак відповідач не повернув позивачеві майно протягом строку, встановленого в договорі відповідального зберігання.
Також суд апеляційної інстанції установив, що 25.03.2014 між ТОВ "Напої Плюс", правонаступником якого є ТОВ "Нові продукти Україна", (замовник) і ТОВ "Партнер Дістрібюшн" (виконавець) було укладено договір про надання послуг № Д/14-26-М, за умовами якого з метою збільшення обсягів продажів, виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги зі сприяння в організації просування товарів замовника на ринок та планування збуту щодо товарів (алкогольних та безалкогольних напоїв), які поставляються замовником виконавцю для реалізації їх виконавцем кінцевому споживачу, на умовах, передбачених договором про діяльність в якості дистриб'ютора від 25.03.2014 № Д/14-26.
Відповідно до пункту 5.2 договору про надання послуг він набуває чинності після підписання та діє до 31.12.2014, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання зобов'язань за договором. Якщо жодна зі сторін не заявила про розірвання цього договору у строк не пізніше, ніж за 30 календарних днів до дати закінчення договору, визначеної у цьому пункті, то договір вважається продовженим на один календарний рік.
Додатковою угодою від 25.12.2015 № 1П до договору про надання послуг сторони внесли зміни до пункту 5.2 договору та визначили термін договору до 31.03.2017, а додатковою угодою від 25.01.2018 № П-18/М - до 31.03.2020.
Згідно з додатковою угодою від 08.02.2021 № 1-ЗН-М/П до договору про надання послуг сторони виклали його пункт 5.2 в новій редакції, за змістом якої цей договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 28.02.2022, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання зобов'язань за договором. Якщо жодна із сторін за 20 календарних днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону про бажання припинення дії договору, договір вважається продовженим на наступний рік на тих же умовах.
Апеляційний господарський суд установив, що з урахуванням положень пункту 5.2 договору про надання послуг він діяв до 28.02.2022.
У пункті 1.5 договору про надання послуг зазначено, що з метою належного надання послуг замовник надає виконавцю у користування торгове та/або холодильне обладнання для розміщення товарів, визначених у пункті 1.1 цього договору, а також рекламні та інформаційні матеріали, а виконавець приймає торговельне та/або холодильне обладнання. Це обладнання та/або матеріали передаються виконавцю на підставі актів приймання-передачі без переходу права власності (додаток № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною), в яких вказується заставна вартість одиниці обладнання, кількість обладнання та асортимент.
За змістом підпунктів 2.7.1, 2.7.4- 2.7.7 пункту 2.7 договору про надання послуг з метою належного виконання його умов виконавець зобов'язується дотримуватися належного режиму експлуатації та зберігання переданого торговельного (холодильного) обладнання відповідно до технічної документації; виключити доступ до такого обладнання некомпетентних осіб; утримувати передане обладнання у справному стані; повідомляти замовника про випадки втрати, пошкодження, крадіжки чи його руйнування, а також подавати заявки на ремонт обладнання протягом 3 календарних днів з моменту виявлення пошкодження чи руйнування; нести витрати з його утримання.
Відповідно до підпунктів 2.11.1, 2.11.2 пункту 2.11 вказаного договору виконавець з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань має щотижня, не пізніше 15-00 першого робочого дня тижня, надати замовнику в електронному виді інформацію про розміщення торговельного та/або холодильного обладнання, переданого замовником виконавцю для надання послуг за договором за формою, передбаченою додатком № 4 до цього договору. У той самий строк виконавець зобов'язується відправляти за адресою замовника, вказану в пункті 5.5 цього договору, інформацію про розміщення обладнання, переданого замовником виконавцю для надання послуг за цим договором, за формою, яка передбачена додатком № 4 до цього договору, підписаною уповноваженою особою виконавця.
Згідно з додатком № 4 до договору виконавець зобов'язаний надавати замовнику дані щодо дислокації розміщення торгового обладнання із зазначенням типу, моделі та адреси місця знаходження.
З метою належного виконання умов цього договору виконавець зобов'язується здійснювати повернення переданого на строк дії цього договору торговельного (холодильного) обладнання за актом прийому-передачі (додаток № 3 до цього договору) у стані з врахуванням зносу протягом п'яти календарних днів після припинення цього договору (підпункт 2.7.8 пункту 2.7 договору про надання послуг).
У випадку втрати або так званого механічного пошкодження торговельного обладнання, виконавець, на розсуд замовника, в п'ятиденний строк, за власний рахунок проводить відновлення торговельного (холодильного) обладнання, або компенсує замовнику заставну вартість, за вирахуванням фактичного зносу, на момент повідомлення виконавцем замовника. Виконавець зобов'язується оплатити виставлений замовником рахунок протягом 5 календарних днів із дати виставлення замовником такого рахунку. У випадку недотримання виконавцем строків оплати, передбачених цим пунктом, замовник має право утримати із сум, які підлягають оплаті виконавцю, вартість відновлювальних робіт та/або вартість втраченого торговельного або холодильного обладнання, а також вимагати сплати пені в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення (пункт 4.8 вказаного договору).
На виконання умов договору про надання послуг позивачем було передано відповідачу торговельне та холодильне обладнання, про що сторонами складено відповідні акти приймання-передачі.
За твердженням позивача, відповідач у строк, встановлений договором про надання послуг, не повернув позивачеві торговельне та холодильне обладнання в кількості 2592 одиниць. Загальна фактична вартість неповернутого відповідачем позивачеві холодильного та торговельного обладнання, з урахуванням його зносу відповідно до довідки від 16.11.2023 № 1448, становить 1 519 903,00 грн за 2592 одиниць.
13.03.2023 позивач надіслав відповідачеві претензію за вих. № 1360 про відшкодування 7 495 724,67 грн вартості неповернутого зі зберігання майна та вартості втраченого холодильного/торговельного обладнання.
У відповіді на претензію від 29.03.2023 за вих. № 29/03-01 відповідач зазначив, що ним не отримано вимоги про повернення майна в порядку, передбаченому підпунктом 3.1.9 пункту 3.1 договору відповідального зберігання, а також просив надати для розгляду претензії первинні документи.
Листом від 11.08.2023 за вих. № 1426 від 11.08.2023 позивач надіслав відповідачеві згідно з переліком первинні документи.
Суд апеляційної інстанції також установив, що 14.07.2023 Львівською торгово-промисловою палатою відповідачу видано сертифікат № 4600-23-3206 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо повернення ТОВ "Нові продукти Україна" торговельне обладнання, яке знаходилось у ТОВ "Партнер Дістрібюшн" за договором про надання послуг. Також 14.07.2023 Львівською торгово-промисловою палатою відповідачу видано сертифікат № 4600-23-3207 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо повернення ТОВ "Нові продукти Україна" зі зберігання майна (товарів та піддонів), які знаходилось у ТОВ "Партнер Дістрібюшн" за договором відповідального зберігання. Цими сертифікатами визнано форс-мажорними обставинами військову агресію російської федерації проти України, військові дії та окупацію Херсонської області, які тривають з 24.02.2022 по сьогодні.
Актом про пожежу від 20.08.2023 засвідчено факт виникнення пожежі 13.08.2023 за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 169-В.
Зважаючи на неналежне виконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення вказаного майна, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 4 599 717,22 грн вартості втраченого та неповернутого майна.
4.3. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю.
4.4. Натомість, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені у справі обставини свідчать про неможливість виконання відповідачем умов спірних договорів щодо повернення майна, зважаючи на обставини окупації Херсонської області, на території якої знаходилося передане за договорами майно та наявність форс-мажорних обставин, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні вимог заявленого позову.
4.5. Як уже зазначалося та це установили суди попередніх інстанцій, між сторонами у справі були укладені договір про надання послуг та договір відповідального зберігання.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (частини 1, 2 статті 901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина 1 статті 936 Цивільного кодексу України).
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (частини 1 - 3 статті 938 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Водночас у статті 953 цього ж Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена статтею 950 Цивільного кодексу України, згідно з частиною 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (частина 3 вказаної статті).
Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов'язків установлено статтею 951 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Разом із тим за змістом статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
4.6. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд, дослідив обставини справи та наявні у ній докази, надав оцінку доводам сторін та установив, що передане відповідачеві за спірними договорами майно перебувало на окупованій території, зокрема, на території м. Херсон, м. Генічевськ та м. Нова Каховка Херсонської області.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 на підставі пропозицій відповідних обласних військових адміністрацій затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, зокрема, Новокаховська міська територіальна громада та вся територія Генічеського району вважаються окупованими із 24.02.2022 по цей час, а територія Херсонської міської територіальної громади була окупована з 01.03.2022 по 11.11.2022.
Встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини у справі свідчать, що втрата та неповернення майна за спірними договорами відбулися внаслідок окупації території Херсонщини поза волею відповідача та за відсутності його вини у зв'язку з настанням надзвичайних та невідворотних обставин через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що об'єктивно унеможливило належне виконання стороною свого обов'язку з повернення такого майна. Суд урахував, що для виконання умов договорів та повернення майна, окрім його наявності, має існувати фізичний безпечний і безперешкодний доступ до нього, що за обставин існування військової агресій та окупації територій його розташування у наведеному випадку відсутній.
4.7. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
4.8. Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, Верховний Суд з огляду на положення частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне вийти за межі касаційної скарги та врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 905/1734/23, ухваленій після подання касаційної скарги у цій справі, а також у постанові від 10.09.2024 у справі № 911/981/23 щодо визначення належного відповідача у спорі щодо відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам внаслідок тимчасової окупації держави Україна.
Частиною 6 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Встановлені судом апеляційної інстанції та не спростовані позивачем обставини свідчать, що неповернення спірного майна відбулося не з вини відповідача. У наведеному випадку через дії сторонніх (третіх) осіб - російської федерації, а отже, ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" є неналежним відповідачем за позовом про відшкодування вартості втраченого і неповернутого майна.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за таким позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги та не аналізує аргументи касаційної скарги та висновки суду апеляційної інстанції, що не стосуються мотивів, наведених у цій постанові, зокрема щодо наявності/відсутності форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах. З цих же підстав Верховний Суд відхиляє визначену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21 стосовно доведення форс-мажорних обставин, їх характеру та необхідності дослідження судом таких обставин.
Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.2. Отже, враховуючи викладене, оскаржена у справі постанова про відмову у позові підлягає залишенню без змін, однак з мотивів, викладених у цій постанові суду касаційної інстанції, а саме через неналежність відповідача у справі, а касаційна скарга залишенню без задоволення.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові продукти Україна" залишити без задоволення.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 у справі № 914/3483/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак