13.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2438/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.
представники сторін:
від скаржника: Хоменко О.О.;
від позивача: Тимовський В.С.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг» на рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2024 року у справі №908/2438/23 (суддя Азізбекян Т.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АТК Транс» ( 87555, Донецька область , місто Маріуполь , проспект Металургів , 62/90, приміщення 2,3, ЄДРПОУ 43031257).
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг» ( 69008, місто Запоріжжя , Південне шосе , будинок 72, кабінет 5, ЄДРПОУ 31158623).
про стягнення суми,-
Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором № АП-273 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно - експедиційного обслуговування від 20.05.2020 року в розмірі 751 139, 18 грн., 3% річних в розмірі 27 534,91 грн. та інфляційних втрат в розмірі 145 747,35 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.01.2024 року у справі №908/2438/23 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг» (69008, місто Запоріжжя, Південне шосе, будинок 72, кабінет 5, ЄДРПОУ 31158623) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АТК Транс» ( 87555, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Металургів, 62/90, приміщення 2,3, ЄДРПОУ 43031257) суму основного боргу - 751 139,18 грн., 3% річних - 27 534,91 грн., суму інфляційних втрат 145 747,35 грн. та 11 093,06 грн. судового збору.
Відстрочено виконання судового рішення терміном на 2 місяці - до 10.03.2024 року.
Рішення суду мотивовано доведеністю факту надання відповідачу позивачем послуг за договором від 20.05.2020 року на суму 751 139, 18 грн., неоплату їх відповідачем, що є підставою для стягнення заборгованості та нарахованих позивачем відповідно до ст.625 ЦК України інфляційних та 3% річних.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджені докази, надані сторонами по справі, а відтак, порушено норми процесуального та матеріального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на наступне:
Згідно пункту 3.3. договору передбачено, що оплата вартості наданих послуг виконавця здійснюється замовником протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, а саме: оригіналу товарно- транспортної накладної (ТТН) або електронної ТТН, з підписом вантажоодержувача, завіреним печаткою або штампом, відповідними відмітками про одержання вантажу, акту виконаних робіт на даний випадок перевезення та організації перевезення вантажу, податкової накладної по даній послузі, оригіналу рахунку.
Пунктом 10.6. договору визначено, що договір, заявки замовника, додатки до договору та інші документи, які сторони підписують під час виконання умов договору за допомогою факсимільного зв'язку; мають юридичну силу до моменту отримання сторонами підписаних оригіналів цих документів. Сторони зобов'язані передати одна одній належним чином оформлені оригінали вищезазначених документів протягом 7 (семи) календарних днів з дати відповідного документу.
Враховуючи той факт, що позивач до свого позову додає лише копії документів, та не надає доказів направлення оригіналів цих документів відповідно до положень п.п. 3.3. договору, вбачається, що позивач не доводить обов'язок відповідача сплатити за надані послуги протягом 20 календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження отримання відповідачем від позивача згаданих документів, а саме - відсутній опис вкладення та накладна від Укрпошти, або інші належні допустимі докази.
Твердження позивача стосовно того, що ним передавались усі документи, не підтверджуються матеріалами справи, не є належним доказом того, що у позивача був відсутній обов'язок з надання оригіналів цих документів на адресу відповідача.
Скаржник вважає, що вказаним доводам відповідача суд першої інстанції не надав належної правової оцінки.
Щодо підписаного Акту звірки, на який посилається позивач та суд в оскаржуваному рішенні, апелянт наводить наступні доводи:
Акт звірки не містить жодного підпису посадової особи відповідача, уповноваженої на підписання таких документів. Також зазначений Акт звірки не містить жодного електронно- цифрового підпису, про що свідчить відсутність протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (протокол перевірки КЕП).
Інформація, зазначена на місці підпису відповідача в Акті звірки, в свою чергу не є електронним підписом і не дозволяє ідентифікувати особу, котра зазначила цю інформацію в Акті звірки.
Крім того, як вважає апелянт, позивач не надає доказів підтвердження того, що Акт звірки дійсно підписаний ЕЦП.
Вказує, що суд не взяв до уваги твердження відповідача стосовно неналежності даного доказу, що в свою чергу призвело до прийняття рішення, яке порушує законні права відповідача.
Також апелянт звертає увагу, що позивач зареєстрований на тимчасово непідконтрольній території, що унеможливлює переказ грошових коштів відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та ч.6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для нарахуванням інфляційних втрат, 3% річних, оскільки порушення, якщо таке мало б місце, сталося не з вини відповідача.
Просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та в задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи скаржника.
Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим. Просить залишити його без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 20.05.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “АТК Транс» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Метінвест Шіппінг» (замовник) укладено договір № АП -273 про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно - експедиційного обслуговування, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених договором, виконавець бере на себе зобов'язання на підставі заявки замовника доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж ( згідно із товарно - супровідними документами) з місця відправлення до пункту призначення, та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі вантажоодержувача, або виконати за винагороду доручення замовника по організації перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та/або за її межами (міжнародним напрямкам), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за надання послуг з перевезення вантажу та транспортно - експедиційного обслуговування, погоджену сторонам.
Пунктом 1.2 договору передбачено, що замовлення на надання послуг з перевезення вантажу та транспортно - експедиційного обслуговування замовник оформлює у вигляді заявки по формі згідно з додатком №1 (оформлюється у разі здійснення разових (спотових) перевезень) або додатком №2 ( оформлюється у разі здійснення тривалих перевезень), в якій зазначається вантаж, який необхідно перевезти, його кількість, маршрут перевезення, час та місце навантаження вантажу, а також час та місце вивантаження вантажу ( строк доставки), узгоджена вартість послуги. Замовлення вважається прийнятим виконавцем , якщо уповноважена від виконавця особа підписала заявку замовника та на заявці проставлена печатка або ЕЦП виконавця.
Сторони за договором погодили, що замовник зобов'язаний забезпечити своєчасне та правильне оформлення товарно - супровідних документів ( товарна - транспортна накладна по внутрішнім перевезенням, CMR або TIR - CARNET по міжнародним перевезенням), необхідних для безперешкодного проходження контролю і передачі вантажу вантажоодержувачу.
В свою чергу, виконавець зобов'язаний вчасно розпочати перевезення та доставити довірений замовником вантаж в обумовлений термін у пункт призначення, видати його вантажоодержувачу, зазначеному в товарно - супровідних документах, отримати підпис вантажоодержувача, завірений печаткою або штампом, підтверджуючи отримання вантажу в товарно - транспортній накладній або міжнародних товарно - транспортних документах.
Пунктом 3.3 договору закріплено, що оплата вартості наданих послуг виконавця здійснюється замовником протягом 20 календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, а саме: оригіналу товарно - транспортної накладної з підписом вантажоодержувача, завіреним печаткою або штампом, відповідними відмітками про одержання вантажу, акту виконаних робіт на даний випадок перевезення та організації перевезення вантажу, податкової накладної по даній послузі, оригіналу рахунку.
У відповідності до пункту 3.4 договору виконавець зобов'язаний надіслати на електронну пошту замовника (зазначена в договорі) скан - копію рахунку - фактури, реєстр перевезень по формі згідно додатку № 5 , скан - копію товарно - транспортної накладної ( або міжнародного товарно - транспортного документа CMR / TIR - CARNET) та акту приймання - передачі наданих послуг по факту надання послуг, але не пізніше ніж протягом 2-х ( двох) робочих днів з моменту надання послуг.
Сторони домовились, що з метою оптимізації документообігу між сторонами, підвищення рівня збереження та захисту переданих документів та інформації, що містяться в них, мають право оформлювати/підписувати наступні документи: заявки та акти приймання - передачі наданих послуг в електронному вигляді, як електронні документи у розумінні Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг».
Сторони дійшли згоди про впровадження та організацію Системи електронного обміну документами в електронному вигляді, завірені за допомогою кваліфікованого електронного підпису уповноваженими особами сторін, який складається з відкритого та особистого ключів.
Сторонами також підписано протокол розбіжностей № 1 від 20 травня 2020 року ( про виключення пункту 2.2.4 договору); додаток № 1 - форма заявки до договору; - додаток № 2 - форма заявки до договору; додаток № 3 - зразки власноручних підписів та факсиміле представників замовника, які будуть використовуватися для підписання заявок та актів приймання - передачі наданих послуг до договору; додаток № 4 - особисті зобов'язання працівників підрядної організації щодо дотримання кардинальних правил ОП і ПБ; додаток № 5 - форма реєстру перевезень.
Отже, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі вказаного договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона ( перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною ( відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу ( одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно положень ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона ( експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо доводів скаржника про недоведеність його заборгованості перед позивачем колегія суддів зазначає наступне:
Первинними документами, наявними в матеріалах справи, підтверджено, що за період з січня 2022 року по квітень 2022 року виконавцем (позивачем) були надані послуги з перевезення в межах спірного договору на загальну суму 2 590 967,01 грн., які були оплачені замовником (відповідачем) частково, в сумі 2 430 861,62 грн. Залишок заборгованості при цьому склав 751 139,18 грн., яка складається із заборгованості станом на 01.01.2022 року у розмірі - 591 033,79 грн. та заборгованості за результатами надання послуг у період з 01.01.2022 року по 24.02.2022 року - 160 105,39 грн., загальна сума заборгованості на користь позивача - 751 139,18 грн.
Так, позивачем до матеріалів справи були долучені акти приймання - передачі наданих послуг, якими підтверджено, що послуги надавались включно до 24.02.2022 року, із зазначенням в документі виду послуги, повного маршруту, державний номер автомобіля та причепу, якими відбувалось авто транспортування, номер товарно - транспортної накладної та дата складання ТТН, ТТН до кожного такого акту, докази часткової оплати наданих послуг, а також підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків.
Судом першої інстанції встановлено, що на всіх без виключення актах приймання - передачі наданих послуг наявні електронні підписи замовника та виконавця послуг із зазначенням дати та часу формування електронного підпису, що у повній мірі відповідає вимогам розділу 5 договору № АП-273 від 20.05.2020 року про надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом та транспортно- експедиційного обслуговування.
Згідно п.5.3 договору сторони домовились про обмін електронними документами, при цьому, документи, що відправлені по EDI, завірені ЕП уповноважених осіб мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, і можуть бути представлені до суду в якості належних доказів. Всі документи, передані по EDI, визнаються рівнозначними документами на паперовому носії. Підтвердження руху документів по EDI (відправлення, отримання, прочитання, доставка тощо) вважається легітимним, і є фактом підтвердження прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін, і не вимагає додаткового доказування. При виникненні суперечок, розбіжностей і конфліктів, всі електронні документи, направлені за допомогою сертифікованого провайдера - EDI є незаперечними доказами. Всі випадки неотримання або отримання в спотвореному вигляді вважаються нікчемними, якщо стороною не буде наданий документ від EDI- провайдера, що підтверджує відсутність документа в системі EDI або неотримання документа іншою стороною.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не було доведено факту некоректності/неотримання/порушення цілісності електронного файлу тощо відносно будь-якого з наданих до суду актів приймання-передачі послуг, що спростовує його доводи щодо підписання/не підписання актів.
Отже, доводи апелянта про те, що позивачем не доведено належними доказами факт підписання цих актів замовником, є безпідставними.
Позивачем надані копії банківських виписок за період з 05.01.2022 року по 21.02.2022 року - оплата за послуги автоперевезення згідно договору № АП -273 від 20.05.2020 року на загальну суму - 2 430 861,62 грн., платник - ТОВ “Метінвест - Шіппінг», отримувач - ТОВ “АТК Транс».
Правова позиція відповідача зводиться до того, що надані позивачем послуги на суму 2 608 817, 01 грн., які підтверджені актами приймання-передачі наданих послуг, сплачені. Також відповідач зазначає, що строк оплати за ці послуги не настав, оскільки оплата вартості послуг здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених документів, які передбачені пунктом 3.3 договору.
На думку колегії суддів ці доводи є взаємосуперечливими, спростовуються фактом підписання актів та їх частковою оплатою відповідачем.
Так, за даними актів приймання - передачі послуг загальна вартість послуг становить - 2 590 967,01 грн. Позивачем надані копії банківських виписок за період з 05.01.2022 року по 21.02.2022 року - оплата за послуги автоперевезення згідно договору № АП -273 від 20.05.2020 року на загальну суму - 2 430 861,62 грн., платник - ТОВ “Метінвест - Шіппінг», отримувач - ТОВ “АТК Транс».
Отже, суд вірно вказав, що залишок несплаченої заборгованості становить 160 105,39 грн. На час звернення позивача до суду строк оплати є таким, що настав.
Апелянт не спростовує, що відносини з надання послуг по транспортуванню та експедируванню між сторонами, як встановлено судом, були тривалими у часі, і як свідчить акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.10.2022 року, сальдо початкове станом на 01.01.2022 року становило - 591 033,79 грн. на користь виконавця.
З урахуванням заборгованості станом на 01.01.2022 року у розмірі - 591 033,79 грн. та заборгованості за результатами надання послуг у період з 01.01.2022 року по 24.02.2022 року - 160 105,39 грн., загальна сума заборгованості на користь позивача становить - 751 139,18 грн.
За відсутності доказів оплати вказаної суми заборгованості, рішення суду про її стягнення є обґрунтованим.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не спростовує проведений судом розрахунок інфляційних та 3% річних.
Суд апеляційної інстанції поділяє доводи оскаржуваного рішення в частині стягнення вказаних сум, оскільки помилковості їх розрахунку не встановлено.
Щодо доводів скаржника про прийняття судом як доказу акту звірки взаєморозрахунків від 31.10.2022 року, слід зазначити наступне:
04.12.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1727/17 (ЄДРСРУ № 86075502) в черговий раз підтвердив, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій : поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
В той же час відповідно до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, належить зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 року у справі №910/1389/18, від 24.10.2018 року у справі №905/3062/17).
У постанові Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Оскільки при розгляді даної справи заборгованість відповідача підтверджена первинними документами, відсутні підстави для висновку про те, що цей борг підтверджено лише актом звірки взаєморозрахунків.
Крім того, вказаний акт підписано цифровим підписом представника відповідача Губановою Оленою Сергіївною. Щодо повноважень вказаної особи скаржник заперечень не наводить в апеляційній скарзі.
Підсумовуючи викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника та обґрунтованість висновків суду належними та достатніми доказами.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач зареєстрований на непідконтрольній Державі Україна території та неможливості грошових переказів на адресу позивача, слід зазначити наступне:
Дійсно, матеріали справи свідчать про те, що на час звернення позивача до суду місцем реєстрації юридичної особи ТОВ “АТК Транс» була наступна адреса: Донецька область, місто Маріуполь, проспект Металургів, 62/90.
Відповідно до п.1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і він діє і на теперішній час.
Встановлено, що місто Маріуполь є тимчасово окупованою територією України.
Згідно з абз. 1 ч.2 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території.
На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.
Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється. (ч.6 ст. 13 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Однак, позивач до матеріалів справи надав докази того, що станом на 22.10.2024 року місце реєстрації юридичної особи ТОВ “АТК Транс» - місто Київ, вулиця Заньковецької 8/40.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог, правомірність стягнення з відповідача на користь позивача зазначених судом сум, а оскаржуване рішення набирає законної сили з дня винесення постанови апеляційного суду, то наразі відсутні правові перешкоди для здійснення платежів на користь позивача.
Також колегія суддів акцентує увагу, що завданням господарського судочинства, серед іншого, є справедливе вирішення спору судом з метою ефективного захисту порушеного права позивача. Формальний підхід до питання реєстрації юридичної особи позивача на тимчасово окупованій території на час звернення його з позовом до суду нівелює дотримання апеляційним судом вимог ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Крім того, ч.3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
На думку колегії суддів, під час апеляційного перегляду справи апелянт не спростував висновки оскаржуваного рішення та доводи позовної заяви. Апеляційна скарга не доведена та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 10.01.2024 року у справі №908/2438/23 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22.01.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков