22.01.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2643/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024р.
(суддя Назаренко Н.Г., м. Дніпро, рішення підписано 09.09.2024р.)
у справі
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення штрафних санкцій, в розмірі 282 289,01 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" штрафні санкції в розмірі 282 289,01 грн., які складаються з: 43 048,37 грн. - 3% річних, 239 240,64 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем необґрунтована проставив заперечення на відомостях плати ГУ-46, що встановлено у справі № 904/2428/22 , що унеможливило списання залізницею належних їй коштів у сумі 1185624,72грн у строк, визначений Договором надання послуг .
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024р. позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3 % річних у розмірі 43048,37 грн, інфляційні втрати в розмірі 239 240,64 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 234,34 грн..
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024р. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому у разі, якщо суд дійде висновку, що наявні законодавчі підстави задоволення позовних вимог, зменшити розмір стягнення інфляційних втрат та 3% відповідно до положень ст. 233 ГК України, 551 ЦК України на 99%.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник послався на те, що у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише у межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають. Нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправників, залізниці та вантажоодержувачів за договором перевезення - у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами. Підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення з Відповідача боргу, що виник у в'язку з неналежним виконанням умов договору перевезень, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми - відсутні.
Скаржник стверджує, що приймаючи до уваги, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, стягнення їх з Відповідача, як з вантажоодержувача, у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення (несвоєчасною сплатою плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу) суперечить вимогам законодавства, а саме приписам ч. 5 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 908, ст. 920 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України. Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення про задоволення позову були неправильно застосовані вказані вище норми матеріального права.
За доводами Апелянта, суд першої інстанції помилково ототожнює строк підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами (два робочі дні від дня надання послуг) із строком здійснення оплати, змішуючи при цьому строк оплати та строк списання коштів з особового рахунку Відповідача, оскільки умовами Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та положеннями законодавства не встановлено, в який строк мають бути списані нараховані плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу з особового рахунку Відповідача після підписання ним накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без застережень. Відповідно, неможливо встановити, коли Відповідач вважатиметься таким, що прострочив виконання зобов'язання з такої сплати у випадку підписання відомості плати із застереженнями, з чого слідує, що розмір позовних вимог не доведений.
Скаржник вказує, що Позивачем не доведено, що Відповідач порушив строки оплати, встановлені п. 4.2. Договору, судом першої інстанції не було надано належної оцінки умовам Договору щодо строків оплати наданих послуг та доведеності факту їх порушення Відповідачем.
На думку Апелянта, суд першої інстанції безпідставно не прийняв наведені Відповідачем аргументи щодо можливості зменшення стягуваних інфляційних втрат та 3% річних і не врахував їх при ухваленні оскаржуваного рішення. Також слід зазначити, що окрім плати за перевезення спірних вагонів, залізниця фактично отримує кошти за користування Відповідачем вагонами, що їй не належать. Отже, мова про жодні збитки в даному випадку не йде.
З урахуванням приписів ч. 5 ст. 315 ГК України, ст. 137 Статуту залізниць України, умов п. 7.3. Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеному 01.07.2020 між АТ «Українська залізниця» та ПРАТ «ПІВНГЗК», строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення плати за користування вагонами, що була нарахована у березні-червні 2022 року, становить 1 рік, який сплинув у березні-червні 2023 року. Сплив позовної давності за основною вимогою є підставою для відмови у стягненні похідних вимог. Такий підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.04.2019 у справі № 756/9094/15, де суд відмовив у стягненні основної заборгованості у зв'язку зі спливом позовної давності та вказав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми заборгованості, які передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, як похідні вимоги про стягнення основної суми боргу.
Висновки суду першої інстанції про те, що вимоги про стягнення грошових коштів передбачених ст. 625 ЦК України не є додатковими вимогами, у розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, є помилковими та суперечать нормам матеріального права. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи Відповідача щодо пропуску строку позовної давності.
У відповіді на відзив, що надійшла до суду 14.10.2024 ПРАТ «ПІВНГЗК» вважає, що заперечення, наведені Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу є необґрунтованими та мають бути відхилені.
Відповідач зазначає, що взаємовідносини сторін у справах № 910/5827/19 та № 910/313/19, на які посилається Позивач, витікають не з договору перевезення вантажу, а з підстав, визначених Цивільним кодексом України. У справі, що розглядається, взаємовідносини сторін виникли з договору перевезень, тому, відповідно до приписів ч. 5 ст. 307 ГК України, ст. 908 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України, відповідальність Відповідача за перевезенням має визначатися транспортними кодексами, Транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. При цьому Відповідач, як вантажоодержувач, несе матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Інші доводи, наведені у відповіді на відзив є аналогічними з доводами апеляційної скарги.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, Позивач не погоджується з доводами, викладеними Відповідачем у апеляційній скарзі, вважає рішення господарського суду по справі законним і обґрунтованим.
Позивач вказує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц (пункт 96) зазначено, що «Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу)». Отже, строк позовної давності у даному спорі становить не один рік, як помилково стверджує Відповідач, а три роки. Звідси, якщо період нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даному спорі розпочинається з березня 2022 року, то трирічний строк позовної давності спливає з березня 2025 року. У свою чергу позов АТ «Українська залізниця» по цій справі був поданий 18.06.2024, тобто в межах трирічного строку.
Аналізуючи практику Верховного Суду, при вирішенні питання стосовно зменшення сум відсотків річних, слід враховувати їх розмір (визначений законодавством (3%) чи збільшений за домовленістю сторін) та співмірність. З матеріалів даної справи слідує, що Позивач заявив до стягнення з Відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством (3%), суми яких (43 048,37 грн) значно менші за суми прострочених платежів (1 185 624,72 грн) та, відповідно, є більш, ніж співмірними, враховуючи також і період, за який вони нараховувались. Отже, підстав для зменшення сум 3% річних немає.
За доводами Позивача, оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання Відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору, надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку Відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення. Звідси ненадання Відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судововї справи між суддями від 26.09.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Дармін М.О., Чус О.В..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/2643/24.
Матеріали справи № 904/2643/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Апеляційна скарга є такою, що відповідає вимогам ст. 258 ГПК України, а надані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Суддею-доповідачем зроблена доповідь колегії суддів про проведення підготовчих дій, що є підставою для призначення справи до апеляційного розгляду.Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч.ч. 1, 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження у даній справі для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 у справі №904/2428/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2023 позовні вимоги залізниці задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 185 624,72 грн. - плати за користування вагонами, 17 784,37 грн. - судового збору.
25.07.2023 Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/2428/22 видано наказ про примусове виконання рішення суду.
Місцевим господарським судом встановлено, що 12.07.2023 Відповідач у добровільному порядку виконав рішення суду по справі №904/2428/22, сплативши Позивачу 1185624,72грн.
Викладене не заперечується сторонами.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, яке встановлене рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 по справі № 904/2428/22, Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 43 048,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 239 240,64 грн. за загальний період прострочення виконання зобов'язання з 25.03.2022 по 11.07.2023.
Неоплата Відповідачем річних та інфляційних втрат у добровільному порядку стала підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог Позивача, а також з того, що заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані нормою статті 625 Цивільного кодексу України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов'язання, в частині стягнення вказаних нарахувань.
Щодо строку позовної давності, то суд встановив, що Позивач звернувся з позовними вимогами до суду в межах строків, визначених приписами ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч.5 ст.307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст.174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст.ст.193, 202 ГК України та ст.ст.525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Під час розгляду справи №904/2428/22 встановлений факт затримки вагонів з вини Відповідача та правомірного нарахування Позивачем Відповідачу за весь період затримки плати за користування вагонами по відомостях плати ф. ГУ-46 №№ 23039064, 23039073, 24039077, 28039088, 02049100, 07049110, 12049120, 17049131, 22049143, 27049159, 02059171, 07059184, 12059200, 17059222, 23059235, 27059246, 01069254, 07069265, 11069275, 23039063, 23039072, 24039076, 28039087, 02049099, 07049109, 12049119, 17049130, 22049142, 27049157, 02059170, 07059183, 12059199, 17059221, 23059236, 27059245, 01069255, 07069263, 11069274, 23039065, 23039074, 24039075, 28039086, 02049098, 07049108, 12049118, 17049129, 22049141, 27049158, 02059169, 07059182, 12059198, 17059220, 23059237, 27059244, 01069256, 07069264, 11069273.
Згідно з п.4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Відповідно до п. 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати. У разі недосягнення домовленості між сторонами стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання ним накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення. Ненадання Відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Разом з тим, положеннями ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У даному випадку, беручи до уваги факти, встановлені у справі №904/2428/22, рішення в якій набрало законної сили, Відповідач підписав перелічені вище відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46 із запереченнями.
Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами за відомостям плати. При цьому, з огляду на умови п. 2.1.7 Договору обов'язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у Відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг.
З огляду на законодавчо встановлений порядок оплати спірних у даній справі послуг (автоматичне списання з рахунку Відповідача), оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.
Отже, у Відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати), рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі №904/2428/22 лише підтверджено, що обов'язок сплатити послуги виникає за результатами їх надання/споживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, з урахуванням положень наведених вище норм та обставин справи, зокрема, з огляду на підтвердження факту прострочення Відповідачем виконання грошового зобов'язання (зі сплати за користування вагонами) та ненадання ним доказів які б спростовували таке порушення, у Позивача виникло право для нарахування сум, у порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок, про стягнення з Відповідача 3% річних у розмірі 43048,37 грн та інфляційних втрат у розмірі 239 240,64 грн., враховуючи, що розрахунок цих сум є аріфметично правильним.
При цьому суд зазначає, що за змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, Позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
При цьому колегія суддів відхиляє заперечення Відповідача щодо неможливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат у даних правовідносинах, оскільки приписи ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Одночасно, за сталою практикою Верховного Суду, витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню.
Таким чином, заявлені Позивачем вимоги про стягнення 3% та інфляційних втрат, які обґрунтовані нормою ст. 625 ЦК України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов'язання, підлягають задоволенню.
Щодо строку позовної давності, то колегія суддів враховує висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц (пункт 96) , згідно з якими до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Отже, місцевим господарським судом вірно встановлено, що строк позовної давності у даному спорі становить три роки.
У цій справі нарахування 3% річних та інфляційних втрат розпочинається з березня 2022 року, при цьому позов АТ “Українська залізниця» був поданий 18.06.2024, тобто у межах трирічного строку.
Стосовно доводів Скаржника про неврахування судом першої інстанції існування підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних апеляційний суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18 зробила висновок, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Разом з тимё при вирішенні питання стосовно зменшення сум відсотків річних, слід враховувати їх розмір (визначений законодавством (3%) чи збільшений за домовленістю сторін) та співмірність.
Між тим, у даній справі, Відповідачем не доведено, що належні до сплати 3 % є надмірно великі для нього, не підтверджено належними доказами обставин тяжкого майнового стану Відповідача, Позивач заявив до стягнення з Відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством (3%), сума яких значно менша за суму простроченого платежу , тому вони є співмірними, а отже суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення відсотків річних, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що зменшення інфляційних нарахувань чинним законодавством не передбачено.
Слід враховувати, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, суд не може за клопотанням Відповідача (боржника) зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Таким чином доводи про наявність підстав для зменшення інфляційних втрат не мають під собою підґрунтя.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
25.02.2020 між АТ “Українська залізниця» та ПрАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат» укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, згідно з п.1.1. якого предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п.1.4 Договору надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
П.2.1. визначені обов'язки Замовника, зокрема:
2.1.4 Сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника.
2.1.7. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу фор-ми ГУ-46а.
Згідно з п.5.1 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/225, якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.
Таким чином, оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання Відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку Відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.
Ненадання Відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Отже, твердження апелянта про невстановлення та ненастання у даному випадку строку для оплати наданих послуг спростовується умовами укладеного між сторонами договору.
Решта аргументів Скаржника не мають суттєвого впливу на вирішення даного спору .
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, покладені в обґрунтування апеляційної скарги.
Підсумовуючи викладене, судова колегія вважає, що доводи скарги не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.
Рішення на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024р. у справі №904/2643/24 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В.Чус
Суддя М.О. Дармін