вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" січня 2025 р. Справа№ 910/13340/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Суліма В.В.
Майданевича А.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023
по справі №910/13340/23 (суддя - Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ліберті Україна""
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
про стягнення 243 891,60 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія "Ліберті Україна"» (далі - ТОВ «Компанія "Ліберті Україна"», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - ТОВ «Дієса», відповідач, скаржник) про стягнення 243 891,60 грн, у тому числі: 216 957,32 грн - основного боргу, 24 461,10 грн - пені, 1 508,33 грн - 3% річних та 964,85 грн - інфляційних втрат, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором №02062021 від 02.06.2021.
Крім того, на підставі п. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивачем заявлено вимогу про зазначення в рішенні суду про нарахування пені та 3% річних на розмір заборгованості ТзОВ «Дієса» до моменту виконання рішення суду.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі 910/13340/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ліберті Україна"" 216 957 грн 32 коп. - основного боргу, 24 461 грн 10 коп. - пені, 1 508 (одну тисячу п'ятсот вісім) грн 33 коп. - 3% річних, 152 грн 32 коп. - інфляційних втрат та 3 625 грн 81 коп. - судового збору. Вирішено нараховувати на підставі п. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України пеню за формулою: С * р% * Д, де С - сума основного боргу, р% - подвійна облікова ставка НБУ, Д- кількість днів прострочення та 3% річних за формулою: СхЗхД/365/100, де С- сума основного боргу, Д- кількість днів прострочення, до моменту виконання рішення суду. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи відповідача, що строк оплати за поставлений товар не настав, оскільки позивачем не передано повний пакет документів, передбачений п. 2.9. договору
Водночас суд перевірив надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, і встановив, що в останньому позивачем допущено арифметичну помилку.
Також, ураховуючи положення законодавства та приймаючи до уваги наявність у ТОВ «Дієса» заборгованості перед ТОВ «Компанія "Ліберті Україна"» в сумі 216 957,32 грн, суд першої інстанції задовольнив вимогу останнього про зазначення у резолютивній частині рішення про нарахування пені та 3% річних за відповідною формулою, до моменту виконання рішення суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду, рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі 910/13340/23 в частині задоволених вимог в частині стягнення пені та 3% річних до моменту виконання рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ліберті Україна"" в цій частині відмовити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що нарахування пені, індексу інфляції та трьої процентів річних не застосовується під час дії мораторію, а тому рішення суду в частині стягнення пені та 3% річних до моменту виконання рішення суду, що фактично припадаю в тому числі на період дії мораторію є незаконним та підлягає скасуванню. Вказану заборону на нарахування пені, індексу інфляції та трьої процентів річних під час дії мораторію зазначено в ухвалі суду від 13.10.2023 року по стпарві №910/15087/23.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
29.01.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13340/23, відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
11.12.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/13340/23 залишено без руху, роз'яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги.
11.01.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" надійшли докази, які підтверджують оплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4026,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/13340/23. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М., у відпустці, для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий судя - Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду прийнято справу №910/13340/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий судя - Ткаченко Б.О., суддів: Сулім В.В., Майданевич А.Г.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 02.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія "Ліберті Україна"» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі - покупець) укладено договір №02062021, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники, машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціювання повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д. і т.п.), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратуру, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них і т.д. і т.п.), комп'ютерну техніку (комп'ютерну техніку та її комплектуючі, носії інформації, очищаючі засоби), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Товар поставляється партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі заявки покупця на поставку відповідної партії товару, і вказуються у розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією у розумінні ст. 266 Господарського кодексу України (п. 2.1. договору).
Згідно з умовами п. 2.2. та п. 2.3. договору покупець направляє постачальнику заявку із зазначенням номенклатури, кількості та очікуваного терміну поставки. Заявка на поставку відповідної партії товару може направлятися всіма доступними засобами зв'язку (телефоном (усна телефонограма), факсом, електронною поштою, поштовим зв'язком та ін.). Постачальник протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту отримання заявки виставляє покупцю рахунок-фактуру. Виставлення постачальником рахунку-фактури вважається підтриманням постачальником заявки покупця. Якщо дозволяють технічні можливості постачальника, рахунок-фактура повинен містити посилання на номер та дату цього договору. У разі, якщо протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту отримання заявки рахунок-фактура не виставлена, заявка вважається незатвердженою постачальником і не підлягає виконанню, при цьому ніяких штрафних санкцій до нього не застосовується. Протягом 7-ми календарних днів з моменту затвердження заявки покупця постачальник здійснює безпосередню поставку відповідно до документів і розпоряджень покупця. Рахунок-фактура направляється постачальником покупцеві факсом, електронною поштою, або іншими засобами зв'язку, які дозволяють покупцеві отримати письмовий документ (копію документа).
В п. 2.9. договору сторони погодили, що постачальник разом із товаром зобов'язується передати покупцеві наступні документи:
- оригінал рахунку-фактури із зазначенням товару, кількості, ціни за одиницю та вартості всієї партії товару. Рахунок-фактура, який виставляється постачальником, якщо дозволяють технічні можливості постачальника, повинен містити посилання на номер та дату укладення цього договору;
- товарно-транспортну накладну або інший рівнозначний транспортний документ;
- видаткову накладну (при розбіжностях у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, зазначеного у супровідній документації, невід'ємною частиною видаткової накладної є акт приймання товару, складений за формою, погодженою сторонами в додатку №1 до договору);
- копію декларації відповідності та/або сертифіката відповідності продукції вимогам технічних регламентів (по кожному найменуванню товару). При наступних поставках таких найменувань товару допускається надання додатків до товаросупровідних первинних документів, що містять відомості про реєстрацію декларації (реєстраційний номер, дата видачі, інформація про термін дії, орган видачі), паспорт якості, санітарно-гігієнічне свідоцтво, екологічні висновки, якщо такі документи потрібні до певного виду товару відповідно до законодавства України;
- інформацію про продукцію (гарантійний талон від виробника на кожну одиницю товару; інструкцію з експлуатації українською мовою на кожну одиницю товару; документи, які підтверджують якість товару та інші документи, необхідні відповідно до чинного законодавства України.
В п. 3.2. договору сторони погодили, що загальна ціна цього договору визначається, виходячи із вартості фактично поставленого постачальником покупцеві товару та складається із сум, зазначених у видаткових накладних, підписаних обома сторонами. Орієнтовна вартість товару за цим договором складає 990 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 165 000,00 грн.
Відповідно до п. 3.5. договору покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, але в кожному разі, не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначеного в п. 2.9. цього договору. Форма оплати - безготівковий розрахунок.
Згідно із п. 7.4. договору за прострочення оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, але не більше 20% від вартості поставленої партії товару.
Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 02.06.2025 (п. 9.1. договору).
Отже, з матеріалів справи вбачається, що у період з 04.01.2023 по 22.06.2023 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 436 118,76 грн, проте відповідач поставлений товар оплатив частково в сумі 220 259,20 грн, внаслідок чого у ТзОВ «Дієса» утворилась заборгованість перед ТзОВ «Компанія "Ліберті Україна"» в сумі 202 156,82 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Крім того, 04.07.2023 згідно видаткової накладної №ЛУ-0015668 позивач поставив відповідачу товар на суму 14 800,50 грн, проте останній за поставлений товар не розрахувався.
Таким чином, у ТзОВ «Дієса» утворилась заборгованість перед позивачем на загальну суму 216 957,32 грн.
24.07.2023 ТзОВ «Компанія "Ліберті Україна"» надіслало на адресу відповідача претензію за вих. № 225-23 щодо сплати заборгованості у розмірі 216 957,32 грн, яка виникла за договором №02062021 від 02.06.2021.
Згідно із поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення №0504590872294, відповідач цю претензію отримав 31.07.2023, проте відповіді не надав, заборгованість не погасив.
За таких обставин, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар, ТзОВ «Компанія "Ліберті Україна"» просить суд стягнути з ТзОВ «Дієса» борг у розмірі 216 957,32 грн, а також пеню у сумі 24 461,10 грн, 3% річних у сумі 1 508,33 грн та інфляційні втрати у розмірі 964,85 грн, нараховані на суму боргу по кожній видатковій накладній за період з 07.03.2023 по 15.08.2023. Крім того, просить суд на підставі п. 10 ст. 238 ГПК України здійснити нарахування пені та 3% річних на розмір заборгованості до повного виконання рішення суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога», перебування колегії суддів у відпустці та інші чинники.
Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення в частині, яка не є предметом апеляційного оскарження.
Стосовно нараховування на підставі п. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України пені за формулою: С * р% * Д, де С - сума основного боргу, р% - подвійна облікова ставка НБУ, Д- кількість днів прострочення та 3% річних за формулою: СхЗхД/365/100, де С- сума основного боргу, Д- кількість днів прострочення, до моменту виконання рішення суду, які є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Позивач у позові заявиви вимогу про зазначення у резолютивній частині рішення про нарахування пені та 3% річних за відповідною формулою, до моменту виконання рішення суду.
Суд першої інстанції, приймаючи до уваги наявність у ТзОВ «Дієса» заборгованості перед ТзОВ «Компанія "Ліберті Україна"» в сумі 216 957,32 грн, задовольнив вимогу останнього про зазначення у резолютивній частині рішення про нарахування пені та 3% річних за відповідною формулою, до моменту виконання рішення суду.
Проте колегія суддів не погоджується із даними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання (стаття 1291 Конституції України).
Однією з основних засад судочинства визначено обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, ? і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (стаття 326 ГПК України).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 06 вересня 2007 року у справі «Моргуненко проти України» та від 27 листопада 2008 року у справі «Крутько проти України» зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.
Виконавче провадження за усталеною в правовій доктрині та в судовій практиці позицією є завершальною стадією судового провадження, яка невідривно поєднана зі стадією вирішення спору.
Ухвалені судом рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих заходів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили.
Одним із таких дієвих заходів впливу на забезпечення виконання рішення суду, який запроваджено у багатьох країнах, в тому числі передбачено у статті 7.2.4 Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), статті 111 Кодексу європейського договірного права, є інститут астренту.
У правовій доктрині астрент (від лат. аdstringere - примус, фр. l'astreinte - штраф) розуміють як грошову суму, яку присуджує суд за невиконання (несвоєчасне виконання) рішення суду.
Цей ефективний правовий інститут, який стимулює боржника до виконання судового акта у найстисліші строки, з'явився у Франції, та нині застосується в багатьох європейських країнах.
Астрент є додатковим зобов'язанням для боржника, що базується на процедурі, відповідно до якої перспектива сплатити більшу суму, ніж ту, яку боржник повинен був сплатити спочатку, має змусити діяти боржника та виконати рішення суду якнайшвидше. Завданням суду у визначенні судової неустойки є саме виконання судового рішення, а не стягнення додаткових сум з боржника. У цьому полягає мета астренту. Астрент не є формою стягнення чи відшкодування збитків, а є санкцією за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення.
Тож астрент є засобом стимулювання боржника виконати у найкоротші строки рішення суду, ухвалене за наслідком розгляду спору щодо нього. З однієї сторони, він попереджає відповідача про те, що невиконання ним рішення суду матиме наслідком додаткове нарахування судової неустойки (превентивна попереджувальна функція), а з іншої - надає можливість позивачу отримати компенсаційні наслідки прострочення виконання боржником рішення суду (компенсаційна функція).
Астрент в класичному розумінні має такі характерні риси: є різновидом судової неустойки, тобто носить характер додаткового зобов'язання; суд встановлює його на майбутнє: під час ухвалення рішення суд дає певний строк на його виконання й у разі прострочення виникає обов'язок зі сплати астренту; переважно присуджується на користь позивача за його зверненням, хоча в деяких країнах це присудження здійснюється за ініціативою суду на користь держави; не звільняє від відповідальності за виконання основного зобов'язання; застосовується переважно до негрошових зобов'язань, проте допускається застосування й до зобов'язань грошового характеру; метою є стимулювання боржника своєчасно виконати цивільно-правове зобов'язання, підтверджене судовим рішенням; переважно питання застосування астренту суд вирішує одночасно з ухваленням рішення, проте не виключає можливості такого присудження і в подальшому; його розмір, як правило, законодавчо не встановлено, та суд визначає його на власний розсуд індивідуально у кожній справі з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів справедливості, співмірності, недопустимості отримання вигоди від неправомірної чи недобросовісної поведінки; може бути як у виді фіксованої (одноразової) суми, так і у виді платежу, що періодично збільшується; після присудження може бути скасований судом за згодою стягувача або у разі об'єктивної неможливості боржника виконати судове рішення.
З метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01 січня 2019 року введено в дію частину десяту статті 238 ГПК України та частини десяту, одинадцяту статті 265 ЦПК України, відповідно до яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Частині десятій статті 238 ГПК України та частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.
Правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.
Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України та частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов'язань негрошового характеру й розмір астренту не пов'язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).
Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
Санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.
Відповідно єдина схожість астренту з тією правовою конструкцією, що передбачена частиною десятою статті 238 ГПК України (частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України), полягає у тому, що таку пеню чи відсотки суд ухвалює нараховувати на майбутнє - на період після постановлення судового рішення.
Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
Таке розуміння відповідає змісту частини першої статті 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.
Отже, суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.
Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частиною десятою статті 238 ГПК України та частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов'язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.
Також, колегія суддів зазначає, що суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).
У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що як вбачається з поданого 11.10.2023 до суду першої інстанції клопотання та ухвали про відкриття провадження по справі №910/15087/23, Господарським судом міста Києва було постановлено:
«Увести мораторій на задоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (ідентифікаційний код: 36483471), які включені до плану санації, що передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня уведення мораторію.»
За загальним правилом, встановленим Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема ст. 41 зазначеного кодексу, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Тобто, з введенням мораторію не тільки зупиняється виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, а й безумовно припиняються всі заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Задоволення вимог кредиторів у процесі виконання судових рішень здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», що встановлює загальні правила та механізми, які мають обов'язково бути застосовані виконавцями у процесі примусового виконання судових рішень. У свою чергу, задоволення вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) здійснюється органом стягнення відповідно до положень Податкового кодексу України. При цьому, відповідно до п. 1.3 ст.1 Податкового кодексу України цей кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;
забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;
забороняється стягнення зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію, в т.ч. здійснення будь-яких дії та прийняття будь-яких рішень щодо підготовки до звернення стягнення відповідних зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію;
припиняються заходи спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань на задоволення вимог кредиторів боржника, які включені до плану санації, та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;
зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;
не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.»
Зважаючи на те, що суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), а також зважаючи на дію мораторію, колегія суддів не погоджується із судом першої інстнації щодо наявності правових підстав для застосування в даному випадку ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Водночас не заслуговують на увагу доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо того, що позов ТОВ «Компанія «Ліберті Україна» до ТОВ «ДІЄСА» по справі №910/13340/23 жодним чином не порушує уведений мораторій, оскільки в межах позову по справі №910/13340/23 пеня, індекс інфляції та 3% річних за несвоєчасне виконання договору №02062021 від « 02» червня 2021 року позивачем були нараховані за строк до 25.09.2023, тобто до уведення в дію мораторію, оскільки предметом апеляційного провадження є не пеня, індекс інфляції та 3% річних за несвоєчасне виконання договору №02062021 від « 02» червня 2021 року, які позивачем були нараховані за строк до 25.09.2023, а застосування судом першої інстанції ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову нараховувати на підставі п. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України пеню за формулою: С * р% * Д, де С - сума основного боргу, р% - подвійна облікова ставка НБУ, Д- кількість днів прострочення та 3% річних за формулою: СхЗхД/365/100, де С- сума основного боргу, Д- кількість днів прострочення, до моменту виконання рішення суду.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 по справі №910/13340/23 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 по справі №910/13340/23 - скасувати в частині нараховування на підставі п. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України пені за формулою: С * р% * Д, де С - сума основного боргу, р% - подвійна облікова ставка НБУ, Д- кількість днів прострочення та 3% річних за формулою: СхЗхД/365/100, де С- сума основного боргу, Д- кількість днів прострочення, до моменту виконання рішення суду.
3. Прийняти у відповідній частині нове рішення, яким відмовити у нараховуванні на підставі п. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України пені за формулою: С * р% * Д, де С - сума основного боргу, р% - подвійна облікова ставка НБУ, Д- кількість днів прострочення та 3% річних за формулою: СхЗхД/365/100, де С- сума основного боргу, Д- кількість днів прострочення, до моменту виконання рішення суду
4. Матеріали справи №910/13340/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.В. Сулім
А.Г. Майданевич