ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
22 січня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1149/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Діброви Г.І.
суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи- підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове Одеської області
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року, м. Одеса, суддя Рога Н.В.
у справі №916/1149/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ
до відповідача Фізичної особи- підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове, Одеської області
про стягнення 152 887 грн.84 коп.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи- підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове Одеської області, якою просило суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором №097872-КВ1-005 про надання кредиту від 13 червня 2021 року у загальному розмірі 152 887 грн. 84 коп., з яких 80 146 грн. 36 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 72 741 грн. 48 коп. - сума прострочених платежів за відсотками; а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ посилається на неналежне виконання відповідачем кредитних зобов'язань, передбачених договором про надання кредиту №097872-КВ1-005 від 13 червня 2021 року в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року у справі №916/1149/24 (суддя Рога Н.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ до Фізичної особи-підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове Одеської області про стягнення заборгованості суми прострочених платежів по тілу кредиту у розмірі 80 146 грн 36 коп., суми прострочених платежів по процентах у розмірі 72 741 грн 48 коп. задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ заборгованість по тілу кредиту у розмірі 80 146 грн 36 коп., заборгованість по процентах у розмірі 72 741 грн 48 коп., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 147 грн 20 коп.
Мотивуючи рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за прострочені платежі по тілу кредиту та по процентах є обґрунтованими та такими, що підтверджені належними доказами.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Фізична особа-підприємець Богдан Костянтин Володимирович, м. Вилкове Одеської області, з рішенням суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив суд рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року у справі № 916/1149/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.
Зокрема, скаржник, посилаючись на встановлені судом першої інстанції обставини, зазначає, що доданими доказами до позовної заяви не передбачається право дострокової вимоги позивача.
Крім того, скаржник зазначає, що додані докази до позовної заяви не мають підтвердження укладення їх з відповідачем, оскільки на них відсутня інформація про одноразовий електронний підпис, зокрема, це стосується пропозиції укласти договір (оферта) № 097872-КВ1-005 про надання кредиту, прийняття (акцепт) пропозицій (оферти) щодо укладання договору № 097872-КВ1-005 про надання кредиту та Правил надання кредиту, що додані до позовної заяви, а тому такі докази неможливо розцінювати як належні та допустимі докази, оскільки вони не містять підтвердження того, що відповідач ознайомлений з їх змістом.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року у справі №916/1149/24, розгляд справи вирішено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 302 800 грн.).
В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 916/1177/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 152 887 грн.84 коп.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи- підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове Одеської області не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року у справі №916/1149/24 не потребує скасування, з огляду на наступне.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
13.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (кредитор), та Фізичною особою-підприємцем Богдан Костянтином Володимировичем (позичальник) укладено договір № 097872-КВ1-005 про надання кредиту (далі договір), шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» 13.06.2021 року направлено Фізичний особі-підприємцю Богдан Костянтину Володимировичу пропозицію (оферту) укласти договір № 097872-КВ1-005 про надання кредиту.
13 червня 2021 року Фізична особа-підприємець Богдан Костянтин Володимирович прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 097872-КВ1-005 про надання кредиту на умовах, визначених офертою.
Зі своєї сторони, Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено Фізичний особі-підприємцю Богдан Костянтину Володимировичу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-7604, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено.
Договір про надання кредиту № 097872-КВ1-005 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-7604 13.06.2021 19:37:54").
«Візуальною формою послідовності дій клієнта Фізичної особи-підприємця Богдан Костянтина Володимировича (РНОКПП - НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ щодо укладення електронного договору про надання кредиту 097872-КВ1-005 від 13.06.2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www.my.bizpozyka.com».
На підтвердження перерахування коштів позивачем надано довідки, згідно із якими 13.06.2021 року було перераховано на картку АТ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_4 грошові кошти в загальному розмірі 102 000 грн., в призначенні платежу зазначено: перерахування коштів Богдан К.В. РНОКПП - НОМЕР_2 згідно кредитного договору № 097872-КВ1-005 від 13.06.2021 року.
Також в матеріалах справи є наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача, в якому відображено рух коштів за цим договором, в тому числі часткове погашення кредитних платежів.
Інших належних та допустимих письмових доказів щодо кредитних правовідносин, які виникли між сторонами, як то, доказів відсутності заборгованості позичальника перед позивачем у повному обсязі за наданий кредитний ліміт, матеріали господарської справи не містять.
Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця Богдан Костянтина Володимировича, м. Вилкове Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ 152 887 грн. 84 коп., з яких 80 146 грн. 36 коп. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 72 741 грн. 48 коп. - сума прострочених платежів за відсотками.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін; у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається зі змісту ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України). Головне, аби електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до приписів частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Так, матеріалами справи підтверджується, що Богдан Костянтин Володимирович через веб-сайт кредитодавця https://bizpozyka.com/ шляхом введення логіну особистого кабінету та паролю особистого кабінету, ввійшов до особистого кабінету та з особистого кабінету через Інформаційно-телекомунікаційну систему (ІТС) подав заявку на отримання кредиту, де відповідно вказав номер свого поточного (карткового) рахунку.
Відповідно до п. 3.1.1. Правил після отримання заявником від кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання кредиту в особистому кабінеті заявника розміщається оферта, яка є пропозицією в розумінні ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Після отримання оферти заявнику надсилається одноразовий ідентифікатор.
У випадку відмови від укладення заявником договору чи непідписання його шляхом користування електронним підписом одноразовим ідентифікатором, оферта вважається неакцептованою заявником і втрачає силу (п. 3.1.2, 3.1.3 Правил).
13.06.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (кредитор), та Фізичною особою-підприємцем Богдан Костянтином Володимировичем (позичальник) було укладено Договір № 097872-КВ1-005 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» 13.06.2021 року направлено Фізичний особі-підприємцю Богдан Костянтину Володимировичу пропозицію (оферту) укласти Договір № 097872-КВ1-005 про надання кредиту.
У той же день, 13 червня 2021 року Фізична особа-підприємець Костянтин Володимирович прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 097872-КВ1-005 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Зі своєї сторони, Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено Фізичний особі-підприємцю Богдан Костянтину Володимировичу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-7604, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.
Договір про надання кредиту № 097872-КВ1-005 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором "Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-7604 13.06.2021 19:37:54").
Вказана обставина підтверджується наданою позивачем «Візуальною формою послідовності дій клієнта Фізичної особи-підприємця Богдан Костянтина Володимировича (РНОКПП - НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ щодо укладення електронного договору про надання кредиту 097872-КВ1-005 від 13.06.2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті www.my.bizpozyka.com».
Відповідно до пункту 1 договору кредиту, Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ надає позичальнику - Фізичної особи-підприємця Богдан Костянтина Володимировича грошові кошти у розмірі 102 000 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит.
Сторонами відповідно до умов договору кредиту погоджено, що кредит надається строком на 24 тижнів, де першим днем є дата списання коштів з рахунку кредитодавця.
Пунктом 1 Договору№ 097872-КВ1-005 про надання кредиту передбачено: строк кредиту - 24 тижнів; процентна ставка - в день 1,08048686 (фіксована); комісія за надання кредиту 15 300 грн; загальний розмір наданого кредиту - 102 000 грн; термін дії договору - до 28.11.2021р.; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 255 000 грн.
На підтвердження перерахування коштів позивачем надано довідки, згідно із якими 13.06.2021 року було перераховано на картку АТ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_4 грошові кошти в загальному розмірі 102 000 грн., в призначенні платежу зазначено: перерахування коштів Богдан К.В. РНОКПП - НОМЕР_2 згідно кредитного договору № 097872-КВ1-005 від 13.06.2021 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м. Київ свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 102 000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_4 , що підтверджується довідками про видачу коштів.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №097872-КВ1-005 відповідач на виконання вимог договору здійснив часткову оплату на загальну суму 129 401 грн. 26 коп.
Отже, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту. Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палами Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Також в постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
Зважаючи на ті обставини, що Фізична особа-підприємець Богдан Костянтин Володимирович, м. Вилкове Одеської області належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, у нього станом на 20.10.2023 року виникла заборгованість за вищезазначеним договором про надання кредиту в розмірі 152 887 грн.84 коп., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 80 146 грн.36 грн; суми прострочених платежів по процентах - 72 741 грн. 48 коп.
Відтак, висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 152 887 грн.84 коп. є обґрунтованим, оскільки за матеріалами господарської справи ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції відповідачем не доведено протилежного.
Колегією суддів не приймається до уваги доводи скаржника про те, що доданими доказами до позовної заяви не передбачається право дострокової вимоги позивача, оскільки термін дії договору про надання кредиту №097872-КВ1-005 закінчився 28.11.2021 року, а позовна заява про стягнення заборгованості подана 18.03.2024 року. Відповідач не надав до матеріалів справи доказів на підтвердження сплати решти заборгованості по тілу кредиту та по процентам.
Доводи скаржника про те, що докази до позовної заяви не мають підтвердження укладення їх з відповідачем, оскільки на них відсутня інформація про одноразовий електронний підпис, колегією суддів також відхиляються, з огляду на таке.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних праві обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання:
-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Отже, слід дійти висновку про те, що, кредитний договір підписаний боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між заявником(кредитором) та боржником (позичальником) не був би укладений. Отже підписання договору( електронного правочину) за допомогою одноразового пароля -ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладання сторонами такого договору.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Отже, надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», м.Київ на підтвердження обставини про те, що у відповідача станом на 20.10.2023 року утворилась заборгованість за вищезазначеним договором у розмірі 152 887 грн. 84 коп., є такими, що відповідають таким стандартам.
Тому колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв'язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Богдан Костянтина Володимировича , м. Вилкове Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року у справі №916/1149/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 року у справі №916/1149/24 залишити без змін.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 22.01. 2025 року
Головуючий суддя Г.І. Діброва
Судді Н.М. Принцевська
А.І. Ярош