СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-а/759/92/25
ун. № 759/1139/25
16 січня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., перевіривши матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
28.12.2024 р. адвокат Резнік К.О., яка представляє інтереси позивача засобами поштового зв'язку звернулась до Святошинського районного суду м.Києва з вищезазначеним позовом у якому просить скасувати постанову №2457 від 19.12.2024 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано, в тому числі, Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України). Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов, зокрема ст. ст. 160, 161 КАС України.
Дослідивши адміністративний позов на предмет відповідності зазначеним вище нормам, суддя дійшов висновку про їх недотримання при подачі позову.
Закон «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року N R (81) 7, у якій зазначено: "У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
Підсумовуючи, Конституційний Суду України зазначив, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 4 Закону «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 2024 р. складає 1211,20 грн.
Позивачем сплачено судовий збір не в повному обсязі, а саме у розмірі 605,60 грн. Таким чином, позивачу необхідно доплатити судовий збір ще у розмірі 605,60 грн.
Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований в даному випадку
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі в порядку статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддею встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам, які пред'являються до позовних заяв, встановлених статтями 160 та 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, імперативними приписами пункту 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в позовній заяві повинно бути зазначено, зокрема: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
Частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 6 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з положеннями статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені статтею 201-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення керівники відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органу військового управління, а саме від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, відповідний керівник (начальник) не може виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган територіального центру комплектування та соціальної підтримки на який, зокрема положеннями статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 вищенаведеного кодифікованого закону України.
Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - суб'єкт владних повноважень, а не посадова особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Як вбачається з матеріалів позову, відповідачем у справі виступає посадова особа суб'єкта владних повноважень, а саме начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
В даному випадку начальник територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є юридичною особою, а тому не може виступати відповідачем у справі за адміністративним позовом, а належним відповідачем може бути лише орган територіального центру комплектування та соціальної підтримки, від імені якого діяла посадова особа.
У зв'язку із викладеним, позивачу слід зазначити належного відповідача.
Таким чином, поданий адміністративний позов не відповідає вимогам, передбаченим ст.160,161 КАС України, а тому відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків та визначення способу їх усунення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 169, КАС України, суддя
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про адміністративне правопорушення, залишити без руху.
Надати позивачу строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, у спосіб визначений у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у випадку невиконання в строк позивачем вимог закону вказаних в ухвалі судді, заява буде визнана неподаною та повернута позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І.Ю. Єросова