ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/1829/18
провадження № 1-кп/753/160/25
"17" січня 2025 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100020010572 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, який має вищу освіту, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , не судимого, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України
учасники кримінального провадження
прокурор ОСОБА_4 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
В провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 , який обвинувачуються за ч. 1 ст. 125 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявила клопотання про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності. Так як відповідно до обвинувального акту, дії та обставини, які інкримінуються ОСОБА_3 , мали місце 29.09.2017. Кримінальне провадження просила закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав прокурора, разом з тим, пояснив, що розуміє наслідки та не заперечує щодо закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав.
Потерпіла ОСОБА_5 направила до суду заяву, відповідно до якої не заперечувала щодо закриття провадження відносно ОСОБА_3 у зв'язку з закінченням строків давності.
Представник потерпілої ОСОБА_6 , також направив до суду пояснення, в яких заначив, що не заперечує щодо звільнення ОСОБА_3 .
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Так, згідно обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він 29.09.2017, близько 17 год. 05 хв., знаходячись біля дверей квартири АДРЕСА_2 , в ході словесного конфлікту щодо знищення майна внаслідок затоплення з ОСОБА_5 , керуючись раптово виниклим умислом, направленим на нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій та бажаючи їх настання, діючи умисно, протиправно, підійшов до потерпілої ОСОБА_7 , вхопив її рукою за передпліччя лівої руки, маючи фізичну перевагу, підняв та кинув останню об стіну. Потерпіла ОСОБА_8 , вдарившись об стіну, впала на підлогу.
Своїми протиправними діями ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_5 легкі тілесні ушкодження у вигляді синців - на заднє-внутрішній поверхні лівого плеча в середній третині - 1, на тильній поверхні лівої кисті в проекції середньої третини 3 п?ясної кістки - 1, на зовнішній поверхні лівого стегна у верхній третині - 1.
Після вчинення протиправних дій відносно потерпілої ОСОБА_9 , ОСОБА_3 залишив місце події.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується в умисному легкому тілесному ушкодженні, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Так, під час судового розгляду судом допитано потерпілу, свідків сторони обвинувачення, досліджено письмові матеріали надані прокурором. Крім того, під час судового розгляду судом прийнято рішення про надання органу досудового розслідування доручення на проведення слідчого експерименту, яке було виконано та направлено відповідний протокол слідчої дії до суду.
Відповідно ст. 12 КК України (в редакції Закону № 4025-VI від 15.11.2011) злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15.04.2008) відноситься до категорії злочину невеликої тяжкості.
Інкриміноване ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України (в редакції Закону № 1261-VII від 13.05.2014), відповідно до обвинувального акту було вчинено у 29.09.2017 року та з того часу минуло більше двох років.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 49 КК України (в редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом, у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст. 285 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 3 ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Враховуючи те, що з дня вчинення ОСОБА_3 інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15.04.2008), минуло більше двох років, при цьому, перебіг давності не зупинявся і не переривався, обвинувачений від слідства та суду не ухилявся та не заперечує щодо закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, а тому клопотання прокурора ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
Також, при ухваленні вказаного рішення, суд враховує позицію Верховного Суду в постанові від 29.07.2021р. у справі N9 552/5595/18, в якій вказано: «За змістом статей 284-288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах. Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення як обов'язкової умови такого звільнення кримінальним процесуальним законом не передбачено. Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Виходячи з цих положень закону визнання винуватості є правом, а не обов'язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов'язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину. Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови роз'яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення».
Постановою Верховного суду Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 24 травня 2021 року у справі № 522/2652/15-к зауважено, що суддя районного суду при постановленні ухвали, відповідно до ст. 372 КПК України, не повинен вирішувати питання про встановлення вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Наведені обставини Верховного суду дотримані судом, тому суд не пов'язує звільнення від кримінальної відповідальності із фактом визнання обвинуваченим своєї винуватості у скоєнні кримінального правопорушення, або ж за фактом його відсутності.
Речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
Крім того, згідно з ч.1 ст.126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Так, об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17) сформулювала висновок, який зводиться до того, що в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов'язані зі здійсненням кримінального провадження, у тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрите на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов'язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Беручи до уваги те, що суд прийшов до висновку про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, та відповідно кримінальне провадження щодо нього закриває, при цьому ініціатором проведення експертизи був орган досудового розслідування, тому відповідно до приписів статей 122, 124 КПК витрати на проведення експертних досліджень не підлягають стягненню з обвинуваченого, а їх необхідно віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 12, 44, 49 КК України (в редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014), ч. 2 ст. 284, ст. 285, 286 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора - задовольнити.
ОСОБА_3 звільнити від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (в редакції Закону № 270-VI від 15.04.2008), на підставі ст. 49 КК України (в редакції Закону № 1183-VII від 08.04.2014) у зв'язку з закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом 7 днів з дня її оголошення.
Суддя: