Справа № 740/6484/24
Провадження № 2/740/264/25
16 січня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участю секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Середою Дмитром Анатолійовичем, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
установив:
У листопаді 2024 року позивачка звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 52 397,11 грн та судові витрати.
На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що перебувала в шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 травня 2019 року. Сторони мають спільну малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі судового наказу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дитини, які відповідач у добровільному порядку не сплачує. Постановою заступника начальника Ніжинського відділу ДВС від 16 травня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59132607 з примусового виконання зазначеного судового наказу. Станом на 11.10.2024 заборгованість зі сплати аліментів становить 52 397,11 грн. З метою спонукання відповідача до виконання батьківського обов'язку зі сплати аліментів позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 листопада 2024 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 23 грудня 2024 року 11-00 год., яке в подальшому відкладено на 16 січня 2025 року 15-00 год.
У судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивачки подав до суду заяву про розгляд справи без участі його та позивачки, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином шляхом направлення рекомендованої кореспонденції. Відзиву на позов, жодних заяв/клопотань - не подавав.
З урахуванням положень ст. 128, 223, 280 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Суд установив, що з 24 вересня 2014 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 травня 2019 року (а. с. 10).
Сторони мають спільну неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Ніжинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (зворот а. с. 10).
Відповідно до судового наказу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 25 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 11).
16 травня 2019 року Ніжинським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу № 2-н/740/202/19 від 07.05.2019 про стягнення аліментів із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів боржника щомісяця, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 25.04.2019 і продовжувати до повноліття дитини (а. с. 12).
Відповідно до розрахунку Ніжинського ВДВС заборгованість зі сплати аліментів станом на 11 жовтня 2024 року становить 52 397,11 грн (а. с. 13).
Згідно з наданим позивачкою розрахунком пені за період із жовтня 2021 року по вересень 2024 року розмір пені становить 106 911,42 грн (а. с. 15-17).
Положеннями ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини», яку ратифіковано постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 р., визначено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Відповідно до ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 ст. 141 СК України передбачено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у ч. 4 ст. 155 СК України.
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді стягнення неустойки (пені).
Частиною 3 ст. 195 СК України передбачено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
Згідно із ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, то строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1 % за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, в який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою: p=(A1х1%хQ1)+(A2х1%хQ2)+……….(Anх1%хQn), де: p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; A1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати; A2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2- кількість днів прострочення сплати суми аліментів, починаючи з першого дня першого місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати; An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
У разі виплати аліментів частинами, якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16 та від 25 квітня 2018 року в справі 572/1762/15-ц.
При обрахуванні розміру пені за заборгованістю зі сплати аліментів слід враховувати викладену Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) правову позицію щодо врахування часткових платежів при наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди, а також щодо формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості», що міститься у частині першій статті 196 СК України.
Так, Верховний Суд зазначив, що при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.
Згідно із ч. 2 ст. 196 СК України розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов'язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.07.2020 у справі № 362/4462/16-ц (провадження № 61-10968св19).
Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14.12.2020 у справі № 661/905/19, ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
Отже, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Разом з цим за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для її повноцінного розвитку, вони належать дитині, а тому їх сплата повинна здійснюватися своєчасно та у встановленому розмірі.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Наданий позивачкою розрахунок пені відповідає вимогам закону та зроблений з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37цс18).
При цьому суд ураховує, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, а також жодних доказів на підтвердження того, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини.
За таких обставин, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки пені за прострочення сплати аліментів.
На підставі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь держави судовий збір.
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких віднесено і витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, у ч. 3 ст. 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 січня 2019 року в справі № 910/15944/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020року у справі № 755/9215/15-ц).
Позивачем на підтвердження надання правничої допомоги на суму 15 000,00 грн надано такі документи: ордер, договір про надання професійної (правничої) допомоги № 459/24 від 25 жовтня 2024 року, додаткову угоду до договору про надання професійної (правничої) допомоги № 459/24 від 25.10.2024, розрахунок-акт суми гонорару і витрат на професійну правничу допомогу від 01 листопада 2024 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 459/24 від 31 жовтня 2024 року на суму 15 000,00 грн.
Суд вважає, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн є завищеним з урахуванням категорії справи та наданих адвокатом послуг. Так, суд вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн відповідатимуть критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин цієї справи, що є співмірним зі складністю справи, а також обсягом наданих адвокатом послуг.
Таким чином, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 247, 263, 265, 274, 280 - 284 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Середою Дмитром Анатолійовичем, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 52 397 (п'ятдесят дві тисячі триста дев'яносто сім) гривень 11 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко