21 січня 2025 року
м. Київ
справа №120/7887/24
адміністративне провадження №К/990/51075/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року у справі №120/7887/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною відмову Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року, позов задоволено повністю.
Визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладену у листі від 13 травня 2024 року №193/104/1кц/3849/пс, щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язано Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 24 грудня 2024 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Під час перевірки зазначених матеріалів встановлено, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підстави звернення до Суду покликається на пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, та врахувати до спірних правовідносин висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23.
Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
У цьому контексті Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Тобто, у разі посилання на цей пункт, скаржник має чітко вказати норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку саме у подібних правовідносинах.
Отже, касатор не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків Верховного Суду, що були застосовані судом апеляційної інстанції у цій справі, а фактично висловив незгоду із застосованим висновком Верховного Суду у справі №420/16689/23 та просить застосувати інший висновок Верховного Суду у справі №120/1909/23, однак це не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, скаржнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції в частині посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього кодексу.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) копії уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду цієї касаційної скарги, у зв'язку перебуванням у відпустці головуючої судді Мартинюк Н.М. (наказ від 6 січня 2025 року №9/0/6-25), судді Мельник-Томенко Ж.М. (наказ від 3 січня 2025 року №9/0/5-25) та судді Жука А.В. (наказ від 8 січня 2025 року №23/0/6-25) розгляд цієї скарги відбувся по виходу суддів з відпусток.
Керуючись статтями 169, 248, 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2024 року у справі №120/7887/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління персоналу штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - залишити без руху.
Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет", а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду