21 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 439/2272/24 пров. № А/857/1158/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
за участі секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
представник позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2024 року у справі № 439/2272/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови,
суддя в 1-й інстанції - Марків Т.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Броди,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Бродівського районного суду Львівської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції України у Львівській області (далі також ГУНП у Львівській області, відповідач) та просила скасувати постанову від 19 жовтня 2024 року серії ЕНА № 3297587 інспектора ВП № 1 Золочівського РВП ГУНП Бодяка В.П., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП, із застосуванням стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 19 жовтня 2024 року на підставі постанови серії ЕНА №3297587 інспектора ВП № 1 Золочівського РВП ГУНП Бодяка В.П. позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Зупинку на перехресті позивач здійснила через технічну несправність автомобіля, попередньо увімкнувши аварійну сигналізацію. Поліцейський формально, без належних доказів та з'ясування обставин справи прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.
Вказує про те, що спірна постанова є необгрунтованою, винесеною з порушенням чинного законодавтва, викладені у ній обставини та підстави порушення правил дорожнього руху такі, що не відповідають дійсності, а розгляд справи є неповним та необ'єктивним.
Вважає, що поліцейським не доведено склад адміністративного правопорушення, вчиненого нею, тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позов задовольнити.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивачем було направлено до суду апеляційної інстанції клопотання про здійснення апеляційного розгляду без участі апелянта.
Частиною 4 ст.229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується із матеріалів справи, що на підставі постанови від 19 жовтня 2024 року серії ЕНА № 3297587 інспектора ВП № 1 Золочівського РВП ГУНП Бодяка В.П. (а.с. 8), ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП, із застосуванням стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.
Згідно з цією постановою, ОСОБА_1 визнано винною у тому, що 19 жовтня 2024 року о 13.16 год. вона, керуючи транспортним засобом марки Renault Zoe (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), у м. Броди на вул. 22 Січня здійснила зупинку транспортного засобу на перехресті, чим порушила вимоги п. 15.9. «ґ» ПДР України.
Позивач вважаючи оскаржену постанову незаконною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та правомірно накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн, тому підстави для скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення відсутні.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до п. 15.9 «ґ» ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Згідно ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак законодавцем встановлена відповідальність порушення вимог зупинки на перехрестях.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП, яка встановлює, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
З наведеного вище видно, що протокол про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху не складається.
Згідно п. 10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову у справі про адміністративне правопорушення.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що основним аргументом позивача є те, що вона здійснила через технічну несправність автомобіля, попередньо увімкнувши аварійну сигналізацію, а поліцейський формально, без належних доказів та з'ясування обставин справи прийняв рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Однак, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що вказане твердження позивача спростовується наданими представником відповідача відеозаписом, де зафіксовано, що ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки Renault Zoe (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), у м. Броди на вул. 22 Січня здійснила зупинку транспортного засобу на перехресті, чим порушила вимоги п. 15.9. «ґ» ПДР України та поясненнями водія щодо причини порушення ПДР, наданим під час опитування на місці вчинення.
Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, (із змінами і доповненнями) відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувались вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Положеннями статей 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст. 23 ЗУ «Про Національну поліцію» основними повноваженнями поліцейського є, зокрема: вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникають внаслідок учинення кримінального чи адміністративного правопорушення; поліцейський регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично - дорожній мережі; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Поліцейський патрульної поліції здійснює свої діяльність перебуваючи під Присягою складеною на вірність українському народові.
Відповідно до п.9 ч.1ст.31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Дослідивши докази у справі та з'ясувавши всі обставини справи, колегія суддів робить висновок що оскаржувана постанова відповідає вимогам КУпАП, винесена на підставі та в межах повноважень наданих поліцейському, у спосіб, що передбачений Конституцією України та чинним законодавством України, за наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а відтак не підлягає скасуванню.
Щодо формальних недоліків оскаржуваної постанови, про які в апеляційній скарзі зазначає позивач, то колегія суддів вказує, що окремі недоліки оформлення постанови про адміністративне правопорушення не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог ПДР України, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року по справі № 826/11623/16 та в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року по справі справа № 826/15341/15.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 правомірно притягнено до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого до ч. 1 ст. 122 КУпАП тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 243, 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2024 року у справі № 439/2272/24- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 21.01.25