15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 161/18230/24 пров. № А/857/29542/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року, прийняте суддею Мазур Д.Г. у м. Луцьку, повний текст складено 30 жовтня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування постанови,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання дії протиправними та скасування постанови № 711 від 30.08.2024 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000,00 грн. по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 відмовлено в позові.
Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 чітко регламентований прямий обов'язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на військову службу за станом здоров'я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК.
Таким чином, суд виходить з того, що проходження ВЛК є не правом, а обов'язком військовозобов'язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.
У позові ОСОБА_1 обґрунтовує відмову від проходження ВЛК відсутністю у нього з собою медичних документів. Проте, з часу винесення протоколу (20.08.2024) до дати складання оскаржуваної постанови (30.08.2024) минуло 10 днів, і позивач мав змогу прийти в конкретно визначений час, зазначений в протоколі та принести всі необхідні медичні документи та пройти ВЛК, навести підстави для відстрочки (за наявності) та обґрунтувати свою позицію.
Суд зазначив про дотримання відповідачем процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення немає посилання на наказ керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі якого діє уповноважена особа, що склала протокол. А, отже, підстав вважати, що такий складений уповноваженою особою, немає.
Зазначає, що у ОСОБА_1 не було підстав для проходження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки на момент утримання позивача у ІНФОРМАЦІЯ_4 у нього з собою не було медичних довідок та виписок, які б підтверджували стан його здоров'я.
Звертає також увагу на те, що Верховний Суд неодноразово у своїй практиці вказував на те, що протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та неспростовним доказом на доведення вини особи у вчиненні.
Покликається на п.3.4 глави 3 розділу ІІ Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.08.2008 №402, де зазначено, що під час дії правового режиму воєнного стану кожний військовозобов'язаний прибуває на медичний огляд ВЛК з результатами рентгенеологічного обстеження органів грудної клітки.
Просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позов.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.08.2024 відповідальним виконавцем мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, відповідно до якого 20.08.2024 ОСОБА_1 1 відмовився від проходження ВЛК. Повідомлено про розгляд справи, який відбудеться 30.08.2024 о 10:00 год. за адресою м.Луцьк, вул. Теремнівська, 85А, каб.406 , про що позивач розписався. Також надав у протоколі в графі пояснення та зазначив: «я не відмовляюся від проходження військово-лікарської комісії, я прошу надати мені повістку на інший день для того щоб я міг зібрати медичні документи, адже я хворий».
30.08.2024 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_3 було складено постанову № 711 за справою про адміністративне правопорушення, в якій вказано, що 20.08.2024 ОСОБА_1 1993 року народження, відмовився проходити медичний огляд (ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 ) для визначення ступеня придатності до військової служби. Свої дії не пояснив. Своїми діями порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 4 Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку, що затверджений Постановою №1487 від 30.12.2022.
Таким чином, ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період та накладено на нього штраф у сумі 17000,00 грн.
На розгляд справи не прибув та про причини неприбуття не повідомив.
Колегія суддів звертає увагу на те , що 24 лютого 2022 відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні постановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні було неодноразово продовжено, тому особливий період в Україні триває по теперішній час.
З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 69/2022 запроваджено загальну мобілізацію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Отже, починаючи з 24 лютого 2022 і на даний час в Україні діє особливий період.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
За приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів.
Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
На військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об'єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника). Зразок направлення наведено в додатку 14.
Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов'язкове до виконання.
Обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 чітко регламентований прямий обов'язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на військову службу за станом здоров'я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК.
Відтак, проходження ВЛК є не правом, а обов'язком військовозобов'язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.
Судом із матеріалів справи встановлено, що позивач написав власноруч відмову від проходження ВЛК від 20.08.2024, мотивуючи тим, що він обґрунтовано відмовляється від її проходження, оскільки був незаконно та насильно, проти його волі із застосуванням до нього фізичного насильства, доставлений до приймальні ТЦК та СП.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач жодних доказів з приводу наведеного до матеріалів справи не долучив, не здобуті такі і під час розгляду справи, як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду. Відсутні будь-які звернення ОСОБА_1 у компетентні органи з приводу застосування щодо нього психологічного тиску чи фізичного насильства.
Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на відсутність у нього медичних документів, як на підставу для відмови від проходження ВЛК.
Однак, які вірно зазначив суд першої інстанції, з часу винесення протоколу (20.08.2024) до дати складання оскаржуваної постанови (30.08.2024) минуло 10 днів.
Позивач мав змогу прийти в конкретно визначений час, зазначений в протоколі та принести всі необхідні медичні документи та пройти ВЛК, надати підстави для відстрочки (за наявності) та обґрунтувати свою позицію. Однак, позивач таким правом не скористався. Ні на час складення протоколу про адміністративне правопорушення, ні на час винесення оскаржуваної постанови, позивач ВЛК не пройшов, відтак, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо обов'язковості такого проходження.
Згідно з абз.3 п.3.4 розділу 3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов'язаний, що характеризують його стан здоров'я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що у лікарів ВЛК є доступ до ЕСОЗ для отримання необхідних медичних даних військовозобов'язаного.
У разі незгоди із направленням на медичний огляд ВЛК позивач мав право оскаржити його у встановленому чинним законодавством порядку.
Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно - правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Частина третя статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із статтею 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 №154, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно із ч.1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Водночас, стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення від 20.08.2024 №711 складено в присутності позивача та свідка, що підтверджується підписом ОСОБА_1 .
З приводу покликання апелянта на те, що оскільки у протоколі про адміністративне правопорушення немає посилання на наказ керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі якого діє уповноважена особа, що склала протокол, то підстав вважати, що такий складений уповноваженою особою, немає, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.2 розділу І Інструкції зі складання протоколів та оформлення матеріалів про військові адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 23.10.2021 №329 протокол про військове адміністративне правопорушення щодо військовослужбовця (військовозобов'язаного) мають право складати, зокрема, посадові особи органів військового управління Збройних Сил України (далі - орган військового управління), органу управління Державної спеціальної служби транспорту (далі - орган управління ДССТ), які уповноважені на те відповідними начальниками органів військового управління, органу управління ДССТ щодо підлеглих військовослужбовців (військовозобов'язаних), у тому числі тимчасово.
Згідно з п.4 розділу ІІ зазначеної вище Інструкції, у протоколі зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, імена, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена та по батькові (за наявності), адреси свідків, понятих і потерпілих (якщо вони є); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Таке ж положення продубльовано і в ч.1 ст.256 КУпАП, зокрема, що у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Відтак, у нормативно - правових актах, які врегульовують процедуру складення протоколу про адміністративне правопорушення відсутні вимоги щодо зазначення документу, на підставі якого особа має право складати такий протокол.
Колегія суддів звертає увагу на те, що під час складання протоколу позивача було повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо нього, роз'яснено його права та обов'язки. Відтак, неявка позивача не перешкоджала розгляду справи.
Таким чином, відповідачем дотримано процедуру притягнення позивача до відповідальності за вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволенні позову.
Виходячи із доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 286, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2024 року у справі №161/18230/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 21.01.2025.