21 січня 2025 року Справа № 460/328/24 пров. № А/857/10999/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року (суддя Щербаков В.В., м.Рівне, повний текст складено 28 березня 2024 року), -
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в якому просила:
визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.21 по 27.12.23;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.21 по 27.12.23 і здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 №44 (далі - Порядок №44).
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.21 по 28.12.2021. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.06.21 по 28.12.2021 виходячи з середньомісячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плат» від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно Порядку №44, здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу не поширюється Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП). Зазначає, що станом на дату звільнення позивача 28.06.2021 належна до виплати сума була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 . Вказує, що до спірних відносин необхідно застосовувати вимоги КЗпП, що чинні після 19.07.2022. Позивачем не доведено майнову втрату зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 28.06.2021 №69 ОСОБА_1 з 28.06.2021 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі № 460/6914/23 зобов'язано ОТЦК здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.08.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року та виплатити їй суму індексації, з врахуванням виплаченої суми. Зобов'язано ОТЦК здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.06.2021 з урахуванням положень абзаців четвертого-шостого пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Рішення суду).
Рішення набрало законної сили .
Згідно виписки від 28.12.2023 року по картці/рахунку позивачеві виплачено суму індексації грошового забезпечення в сумі 118141,34 грн (26.12.2023) та 150242,40 грн (27.12.2023).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП (у редакції чинній на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП, зокрема, у статті 116 цього Кодексу третє речення частини першої викладено в такій редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати»; частину другу викладено в такій редакції: «У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».
Водночас текст статті 117 КЗпП викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Наведена редакція статті 117 КЗпП, як і Закон № 2352-IX, набрала чинності 19.07.2022.
Наразі вже сформована усталена судова практика щодо застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд (далі - ВС) у своїх постановах неодноразово наголошували на тому, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості та співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок і міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд України в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23 висловив таку правову позицію «незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.»
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками ВС у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Отже, за період з дати звільнення до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) правовідносини регулюється редакцією статті 117 КЗпП, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до дати виплати - регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові ВС від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.
Враховуючи викладене, спірний період розрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні необхідно умовно поділити на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Отже, оскільки позивач була звільнена з військової служби 28.06.2021, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку в частині незастосування попередньої редакції статті 117 КЗпП без обмеження виплат шестимісячним строком до правовідносин, що виникли до 19.07.2022.
Щодо періоду затримки розрахунку з 19.07.2022, то як уже наголошувалось вище, відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Таким чином, в даному випадку сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні має обраховуватись також за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (6 місяців =184 календарних дні).
Отже, стягненню підлягав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2021 по 18.01.2023.
Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.
Даного висновку дійшов ВС у постановах від 24 травня 2023 року в справі №179/363/21, від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц.
За змістом статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відтак, суд апеляційної інстанції, з метою дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, зокрема і уникнення несприятливих наслідків для відповідача, вважає за можливе в цій частині визначити середній заробіток за період вказаний судом першої інстанції з 29.06.2021 по 18.01.2023, а саме 184 календарних дні.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам, допустив неправильне застосування норм матеріального права, тому оскаржуване рішення суду підлягає зміні в резолютивній частині.
Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року змінити, виклавши абзаци другий-третій резолютивної частини цього рішення суду, у такій редакції:
«Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2021 по 18.01.2023.».
В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Cуддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич