П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21914/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року (суддя Катаєва Е.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 26.08.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
11.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому просив:
- визнати протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні виплат допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі з квітня 2024 року;
- зобов'язати відповідача призначити та проводити ОСОБА_1 виплату допомоги на проживання як внутрішньо переміщеній особі з квітня 2024 року у відповідності до вимог Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 20.03.2022 №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 14.05.2024 року про відмову уповноваженій особі ОСОБА_1 у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Зобов'язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради повторно розглянути заяву уповноваженої особи ОСОБА_1 від 29.04.2024 року про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та прийняти вмотивоване рішення за результатом розгляду заяви.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що відповідно до пп. 5 п. 7-1 Порядку №332 допомога не призначається/не виплачується, якщо особа з числа членів сім'ї на 1 число місяця, з якого призначається допомога, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, або територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Позивач при поданні заяви 29.04.2024 про продовження виплати допомоги, саме всупереч вимог пп. 5 п. 7-11 Порядку №332 не зазначив про наявність житла у члена сім'ї - його дружини гр. ОСОБА_2 , внаслідок чого рішенням від 14.05.2024 року йому було відмовлено.
Стосовно твердження суду першої інстанції, що в оскаржуваному рішенні не зазначені мотиви прийняття рішення та критеріїв у відповідному пункті Порядку №332 апелянт зазначив, що спірне рішення Департаменту від 14.05.2024 формується автоматично в Єдиній системі соціальної сфери, відповідно до постанови КМУ від 14.04.2021 «Про затвердження Положення про Єдину інформаційну систему соціальної сфери».
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.01.2023 ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування АДРЕСА_2 ).
У період з 01.01.2023 по 29.02.2024 ОСОБА_1 отримував щомісячну допомогу на проживання як внутрішньо переміщена особа.
09.04.2024 року Спеціалізованою кардіологічною медико-соціальною експертною комісією №2 проведено медичний огляд ОСОБА_1 , за результатом якого складено довідку серії 12 ААГ №950519 від 19.04.2024 року про встановлення йому 2 групи інвалідності безстроково.
29.04.2024 позивач через Центр інтегрованих соціальних послуг в Приморському районі м. Одеси звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, у якій вказав дружину ОСОБА_2 , як особу, яка входить до складу сім'ї та перемістилася разом із внутрішньо переміщеною особою.
За результатом розгляду заяви 14.05.2024 Департамент прийняв рішення про відмову у призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Підставою відмови у рішенні визначено - «особа не відповідає умовам, визначеним Порядком №332».
Не погодившись з відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, перевіривши легітимність спірного рішення, звернув увагу на відсутність мотивів його прийняття, а тому дійшов висновку про невмотивованість вказаного рішення, що є достатньою підставою для його скасування.
Врахувавши дискреційних повноважень відповідача, а також, що в оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме умови Порядку №332 порушені заявником, суд зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву уповноваженої особи Карпенка Л.О. від 29.04.2024 року про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та прийняти вмотивоване рішення за результатом розгляду заяви.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Так, відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст. 3 Конституції України гарантовано визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).
Частиною 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. ч. 2-3 ст. 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. №332 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. №709).
За приписами пунктами 2 та 3 цього Порядку, з 1 серпня 2023 р. допомога призначається на шість місяців внутрішньо переміщеній особі, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця внутрішньо переміщеній особі або уповноваженій особі на внутрішньо переміщену особу у випадку недієздатності отримувача або дитину (далі - уповноважена особа). Допомога призначається на кожну внутрішньо переміщену особу (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
З 1 листопада 2023 р. допомога призначається на шість місяців на сім'ю, яка вперше звернулася за призначенням допомоги, та виплачується щомісяця одному з членів сім'ї (далі - уповноважена особа). Допомога призначається на кожного члена сім'ї (далі - отримувач), відомості про якого включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Допомога призначається за повний місяць, у якому уповноважена особа звернулася за її наданням, незалежно від дати такого звернення.
Абзацом другим пункту 13-1 Порядку №332 встановлено, що виплата допомоги продовжується на другий шестимісячний період автоматично особам з інвалідністю I чи II групи, дитині з інвалідністю віком до 18 років, дитині, хворій на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність, що підтверджується документально;
дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа віком до 23 років, у тому числі таким, які перебувають у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, а також батькам-вихователям, прийомним батькам та опікунам (піклувальникам).
У разі коли особі не було продовжено виплату допомоги автоматично, але вона належить до категорій осіб, визначених абзацами другим - четвертим цього пункту, їй може бути призначено допомогу за заявою (абз.5 пункту 13-1 Порядок №332).
Пунктом 24 Порядку №332 визначено, що у разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7, 7-1 і 8 цього Порядку, які порушено. За наявності технічної можливості інформація про підстави відмови у призначенні/ продовженні виплати допомоги та порядок оскарження рішення повідомляється уповноваженій особі або отримувачам із застосуванням засобів електронного сповіщення Єдиної системи, засобами мобільного зв'язку або органу соціального захисту населення, який призначає допомогу на проживання, шляхом надсилання повідомлення з використанням засобів поштового/електронного зв'язку.
У разі надання Мінфіном за результатами верифікації рекомендацій щодо уточнення окремих даних для визначення права внутрішньо переміщеної особи на призначення/продовження виплати допомоги відповідні рекомендації засобами Єдиної системи передаються органу соціального захисту населення, який призначив допомогу. Орган соціального захисту населення опрацьовує рекомендації, надані за результатами верифікації засобами електронних систем Мінсоцполітики, та у разі виявлення відповідності отримувачів будь-якому з критеріїв, визначених пунктами 7, 7-1 і 8 цього Порядку, припиняє виплату з місяця, що настає за місяцем виникнення обставин, що впливають на право отримання допомоги.
У разі незгоди з відмовою у призначенні допомоги отримувач може подати підтвердні документи органу соціального захисту населення або уповноваженій особі виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, або центру надання адміністративних послуг за місцем обліку внутрішньо переміщеної особи.
Орган соціального захисту населення після звернення отримувача із підтвердними документами, які спростовують виявлені критерії, визначені пунктами 7, 7-1 і 8 цього Порядку, приймає рішення про призначення/відмову у призначенні допомоги та рекомендує отримувачу звернутися до володільця інформації для внесення відповідних змін до державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, передбаченому законодавством.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у разі відмови у призначенні/продовженні виплати допомоги, зміст повідомлення про прийняте рішення повинне диференціюватися в залежності від того, яка підстава покладена в основу прийнятого рішення, тобто містити зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7, 7-1 і 8 Порядку №332.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.2024 позивач звернувся із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
За результатом її розгляду Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради прийнято рішення від 14.05.2024 року про відмову у призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з підстав не відповідності особи умовам, визначеним Порядком №332.
Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Зазначений критерій, хоч і адресований суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії, оскільки рішення відповідача оцінюється у тому числі з приводу підстав його прийняття.
Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Окремо колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява №37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення..
Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Водночас спірне рішення від 14.05.2024 року про відмову у призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам не відповідає наведеним вище критеріям обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки не містить правової оцінки фактичних обставин справи та взаємозв'язку конкретних мотивів з нормою права, а також не розкриває зміст не відповідності позивача визначеним Порядком №332 умовам.
Фактично відповідач обмежився лише посиланням на загальну норму права, без надання оцінки доводам заяви позивача.
Отже, оскаржуване рішення не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості.
Відтак, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Колегія суддів також враховує, що згідно зі статей 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом №1678-VII від 16.09.2014) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того, як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Також, у постанові від 28.02.2020 у справі №П/811/1015/16 сформульовано правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
З огляду на вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняте рішення про відмову у наданні/продовженні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам не може вважатися таким, що відповідає засадам належного урядування, а тому не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню.
Доводи апелянта про те, що спірне рішення Департаменту від 14.05.2024 формується автоматично в Єдиній системі соціальної сфери не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, зазначене не звільняє відповідача від прийняття за зверненням осіб обґрунтованого та вмотивованого рішення.
По-друге, приписами абзацу другого пункту 24 Порядку №332 прямо встановлено, що у разі виявлення невідповідності вимогам цього Порядку за результатами верифікації та відомостей, відображених в Єдиній системі, в Єдиній системі формується відповідний статус із зазначенням критеріїв, наведених у пунктах 7, 7-1 і 8 цього Порядку, які порушено шукачем допомоги.
Резюмуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд правильно та повно з'ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку.
Зважаючи на викладене колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов