21 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/33097/23
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.09.2023 № 262240015388;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.03.1980 по 20.04.1980, з 20.01.1996 по 24.12.1999, з 05.01.2000 по 15.12.2006 та призначити пенсію за віком, починаючи з 29.08.2023;
- стягнути пропорційно з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.08.2023 р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та рішенням від 04.09.2023 № 262240015388 відмовив у призначені йому пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, за оскаржуваним рішенням до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи, зокрема, з 25.03.1080 по 20.04.1980 у зв'язку нечитабельною печаткою щодо звільнення, з 20.01.1996 по 24.12.1999, оскільки відсутня назва підприємства при працевлаштуванні, з 05.01.2000 по 15.12.2006 - печатка на іноземній мові та відсутні дані про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач вказує, що він не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення заповнення трудової книжки, зокрема щодо недоліку оформлення трудової книжки, в свою чергу, наявність сумнівів щодо некоректних записів є підставою для перевірки документів, а не для відмови у призначені пенсії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області від 04.09.2023 № 262240015388. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.08.1980 по 20.04.1980, з 20.01.1996 по 24.12.1999, з 05.01.2000 по 15.12.2006 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.09.1978 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп.) гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано наступні періоди роботи: з 25.03.1980 по 20.04.1980, оскільки при звільненні не читабельна печатка; з 20.01.1996 по 24.12.1999, оскільки відсутня назва підприємства при працевлаштуванні; з 05.01.2000 по 15.12.2006 - печатка на іноземній мові та відсутні дані про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Апелянт зазначає, що на момент внесення у трудову книжку записів була чинна Інструкція “Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162). Пунктом 2.4 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Вказує, що 17.08.1993 набула чинності інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі- Інструкція № 58), окремі положення якої повністю кореспондуються з положеннями Інструкції № 162. Проте ОСОБА_1 у відповідності до Порядку № 637 уточнюючу довідку щодо підтвердження спірного періоду не надано. З огляду на викладене вище, загальний страховий стаж ОСОБА_1 , за наслідками розгляду поданих документів, склав 20 років 5 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії, з чим не погодився суд першої інстанції.
04 листопада 2024 року до суду через систему “Електронний суд» від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзиву на апеляційну скаргу другим відповідачем до суду не надано.
Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області із заявою від 29.08.2023 року про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності направлена для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
До заяви було додано наступні документи: військовий квиток № НОМЕР_2 , диплом про навчання № НОМЕР_3 , довідка про відкритий рахунок в банку, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт НОМЕР_4 , трудова книжка № НОМЕР_5 , що підтверджується розпискою- повідомленням № 1929 (а.с. 28-30).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262240015388 від 13.11.2023 (а.с.10) відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 60 років.
Вік заявника 61 рік 11 місяців 28 днів.
Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 28 років.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу від 21 до 31 року.
Страховий стаж особи становить 16 років 5 місяців 8 днів.
Зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви:
1) за доданими документами до страхового стажу не враховано періоди:
- з 25.03.1980 по 20.04.1980, оскільки при звільненні не читабельна печатка.
- не враховано до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 16.10.1992 року та з 20.10.1992 по 18.01.1996 року, оскільки відповідно до листа Мінсоцполітики №37/0/2-23/41 від 03.01.2023року обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів, зокрема Республіки Узбекистан, з якою Україна не має двосторонньої угоди/договору в галузі пенсійного забезпечення, до врегулювання питання починаючи з 19.06.2023, здійснюється по аналогії з узгодженим порядком призначення/поновлення раніше призначених пенсій громадянам, які проживали на території російської федерації, тобто до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Узбекистан по 31.12.1991 року.
- з 20.01.1996 по 24.12.1999, оскільки відсутня назва підприємства при працевлаштуванні.
- з 05.01.2000 по 15.12.2006 - печатка на іноземній мові та відсутні дані про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу ( а.с. 25-26).
Вважаючи дане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №262240015388 від 13.11.2023 року, оскільки під час його прийняття пенсійним органом не було враховано усі обставини та положення законодавства, що мають значення для призначення пенсії Позивачу, як наслідок, допущено неналежний розгляд поданої заяви і документів та, відповідно, прийнято необґрунтоване рішення про відмову у зарахуванні певних періодів роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 29.08.2023 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п.4.2 Порядку №22-1. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважав наявними підстави покласти обов'язок щодо відновлення порушених прав позивача в межах даних спірних правовідносин.
Оскільки під час розгляду справи судом визнано неправомірним не зарахування до страхового стажу позивача періоди його роботи згідно записів в трудовій книжці, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 25.08.1980 по 20.04.1980, з 20.01.1996 по 24.12.1999, з 05.01.2000 по 15.12.2006 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.09.1978 року.
З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, заявлених до ГУ ПФУ в Одеській області зі спірних питань в цій частині .
Право на пенсію по віком виникає при досягненні 60 років за наявності страхового стажу, у даному випадки 30 років.
Враховуючи, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Таким чином, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Згідно з ч.4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ч.2 ст. 44 Закону № 1058-IVпризначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Згідно з ч.3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи яким виповнилося 60 років у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно положень ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Відповідно до ст. ст. 80, 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення», заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника. Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р., затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі- Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 2-1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Відповідно до п. 1.8. Постанови № 22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія. Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).
Положеннями п. 3.3. Постанови № 22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Відповідно до п. 4.1. Постанови № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Положеннями п. 4.2. Постанови № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17- 19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу С цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно п. 1 та п. 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. №637 (далі - Постанова №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, приймаються для підтвердження трудового стажу лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Таким чином, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, так як на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з трудової книжки НОМЕР_1 від 14.09.1978 року ( надалі - Трудова книжка), яка у спірні періоди містить наступні записи, зокрема
1) під номером 6 міститься запис від 25.03.1980 року мовою оригіналу «Принят в 93 цех сборщиком клепальщиком второго разряда», підстава - «Пр. № 91/ок от 25.03.1980 г». Під номером 7 міститься запис від 20.04.1980 року мовою оригіналу - “Уволен в связи с призывом в Советскую Армию», підстава “Пр 186/о от 17.06.1980 г.», підпис, посада, печатка.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 25.03.1980 року по 20.04.1980 року, відповідач вказує на нечитабельність відтиску печатки, яким завіряються внесені записи.
Так, дійсно печатка підприємства є не читабельною, проте, колегія суддів зауважує, що перед записом під № 6 міститься штамп підприємства з його назвою мовою оригіналу «Ташкентское авиационное производтвенное объединемние им. ВП. Чкалова», що надавало можливість відповідачу пересвідчитись у назві підприємства, з якого позивач був звільнений. Крім того, з попередніх записів під номерами № 1-5 вбачається, що позивач з 01.09.1978 по 09.11.1979 р. працював на вказаному підприємстві.
2) під номером 19 міститься запис від 20.01.1996 року мовою оригіналу «Принят на должность заместителя директора по коммерческим вопросам», підстава -«Пр. № 1 §2 от 19.01.1996 г». Під номером 20 міститься запис від 24.12.1999 року мовою оригіналу - “Уволен с должности заместителя директора по коммерческим вопросам по собственному желанию», підстава “Пр № № 82 §1 від 24.12.1999 г.», підпис, печатка.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 20.01.1996 по 24.12.1999 року, відповідач вказує на відсутність назви підприємства при працевлаштуванні.
Так, дійсно перед записом № 19 відсутня назва підприємства, проте, колегія суддів зауважує, що запис під № 20 про звільнення позивача завірена печаткою підприємства з його назвою мовою оригіналу « Скард Триал».
3) під номером 21 міститься запис від 05.01.2000 року мовою оригіналу «Принят на должность коммерческого директора», підстава -« Пр. №1 от 05.01.2000 г». Під номером 22 міститься запис від 15.12.2006 року мовою оригіналу - «Уволен с должности коммерческого директора по собственному желанию», підстава “Пр № 18 від 15.12.2006 г.», підпис, печатка.
Відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 05.01.2000 по 15.12.2006, відповідач вказує щодо печатки на іноземній мові.
Так, дійсно запис № 22 про звільнення позивача завірена печаткою підприємства, яка вкладена на іноземній мові.
Надаючи оцінку вказаним доводам пенсійного органу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідальність за якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Колегія суддів наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, та їх ведення. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для неврахування спірних періодів та виключення їх з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи), що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, дослідивши копію трудової книжки позивача судами встановлено, що вищевказані записи у трудовій книжці, містять чіткі та послідовні відомості щодо роботи позивача у спірний період, є зрозумілими, виправлень не містять, мають штампи підприємства з підписами відповідних осіб, а також посилання на накази підприємств, на підставі яких позивача призначено і звільнено з посади, тобто є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу.
Стосовно висновку пенсійного органу в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 20.01.1996 по 24.12.1999 року з підстав відсутності даних про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, колгія суддів зазначає.
Як зазначалось вище, відповідно до записів трудової книжки, позивач у період з 20.01.1996 по 24.12.1999 року займав посаду заступника директора з комерційних питань фірми « Скард Триал» в Республіка Узбекистан.
З огляду на вказане є незрозумілим, за нормами якого законодавства (національного чи міжнародного) був зроблений вказаний висновок пенсійного органу, оскільки в оскаржуваному рішенні відсутнє будь-яке нормативно-правове його обґрунтування.
Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі і із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
13 березня 1992 року Україною, Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода від 13 березня 1992 року) визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 Угоди від 13 березня 1992 року призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Отже, наведені положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.
При цьому, навіть за нормами національного законодавства, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення особи права на пенсію, оскільки остання не може нести за це відповідальність. Даний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі №144/669/17, від 09.09.2019р. у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019р. у справі №235/7373/16, від 06.07.2020р. у справі №242/2179/17, від 09.10.2020р. у справі №341/460/17, від 01.03.2021р. у справі №423/757/17, від 31.03.2021р. у справі №242/5696/16-а, від 17.11.2021р. у справі №242/5635/16-а, а також від 15.06.2022р. у справі №383/102/14-а.
В контексті вказаного колегія суддів вважає помилковим висновок пенсійного органу в частині не врахування до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 16.10.1992 року та з 20.10.1992 по 18.01.1996 року, покликаючись на лист Мінсоцполітики №37/0/2-23/41 від 03.01.2023 р. щодо обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів, зокрема Республіки Узбекистан, з якою Україна не має двосторонньої угоди/договору в галузі пенсійного забезпечення. До врегулювання питання починаючи з 19.06.2023, здійснюється по аналогії з узгодженим порядком призначення/поновлення раніше призначених пенсій громадянам, які проживали на території російської федерації, тобто до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Республіки Узбекистан по 31.12.1991 року.
Так, відповідачем-2 до суду не надано вказаного листа Мінсоцполітики, при цьому листи Мінсоцполітики не є нормативно-правовими актами, які створюють, змінюють або припиняють будь-які правовідносини, а тому як правило носять рекомендаційний характер.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Однак вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року, натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
Подібні правові висновки були відображені у постановах Верховного Суду в аналогічних правовідносинах щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії довідок, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17).
Таким чином, за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Також, в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача періодів його роботи з 01.01.1992 по 16.10.1992 року та з 20.10.1992 по 18.01.1996 року в Республіці Узбекистан.
Колегія суддів зазначає, жодних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача, відповідачами суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи.
З урахуванням викладеного та того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є саме трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи та записами трудової книжки позивача підтверджуються спірні періоди роботи, вірним є висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області від 04.09.2023 № 262240015388; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 25.08.1980 по 20.04.1980, з 20.01.1996 по 24.12.1999, з 05.01.2000 по 15.12.2006 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.09.1978 року; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.08.2023 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик