П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 484/6311/24
Головуючий в 1 інстанції: Паньков Д. А.
Час і місце ухвалення: м. Первомайськ
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Качуренко В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
Визнати протиправною і скасувати постанову № 663 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 30.10.2024 року, згідно з якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000 грн.;
Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що дана постанова прийнята відповідачем не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для визнання її протиправною та скасування.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує про ті ж обставини, що й у позові, зокрема, що позивач ОСОБА_1 своєчасно, у встановлений Законом строк, 15.07.2024 року намагався оновити свої дані, що підтверджується скріншотами з Електронного додатку «Резерв +», але не з вини позивача, дані в системі не оновлювалися. Позивач не несе жодної відповідальності за Державну електронну систему «Резерв +», що не враховано відповідачем при винесенні постанови. Крім того зазначає, що спірна постанова не містить посилання, на підставі яких саме належних та допустимих доказів відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог законодавства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.10.2024р., ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 винесена постанова № 669 згідно якої, 29.10.2024 року о 09 год. 30 хв. під час дії особливого періоду до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув громадянин ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час проведення звірки облікових даних виявлено, що він порушуючи підпункт 1 п.2 розд. II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3633-ІХ, протягом 60 днів з дня набрання чинності цього Закону ( в період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року ) не уточнив адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти, та інші персональні дані, та не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 без поважних причин, не виконував правила військового обліку встановлені законодавством, та порушив вимоги ч. 10, ст. 1 Закону України ''Про військовий обов'язок і військову службу», крім того ОСОБА_1 порушив ч.б ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час проведення заходів мобілізації та дії воєнного стану не мав при собі військово-облікового документа, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП на позивача було піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Вважаючи прийняту відповідачем постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. З ст. 210-1 КУпАГІ повністю доведена в ході судового розгляду та підтверджується наявними у справі письмовими доказами, а постанова ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_3 № 669 від 30.10.2024 року є правомірною та винесена з дотриманням вимог чинного законодавства, атому позов задоволенню не підлягає.
Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, згідно із статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вбачається, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення № 154 передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із вимогами ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Так, ч.1 ст.210-1 КпАП України встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно ч.3 ст. 210-1 КпАП України відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Згідно з абз.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-IX від 03.03.2022 затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи й організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Таким чином, відповідно до абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», всі військовозобов'язані, окрім тих що відносяться до абзаців 2-6, зобов'язані протягом 60 днів уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
Частиною 10 статті 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі ЗСУ, у запасі СБУ, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, окрім іншого: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (абзац 2); - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством (абзац 6).
Частина 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладена в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, який набув чинності 18.05.2024.
Відповідно до частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Вказаний обов'язок визначено також пунктом 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (в подальшому - Порядку № 1487).
За приписами абзацу 3 підпункту 10-1 пункту 1 Додатку 2 до Порядку організації і ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Так, абзацом 4 підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Отже, зазначені норми законодавства передбачають три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України, та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року (включно), а саме:
шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання;
шляхом прибуття самостійно до центру надання адміністративних послуг;
через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Приміткою у статті 210 КУпАП визначено, що положення статей 210,210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Однак, примітка до статті 210 КУпАП не може бути застосована в цьому випадку, оскільки чинне законодавство зобов'язувало саме позивача вчинити певні дії, і уточнити свої персональні дані у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто в один із визначених способів, відтак держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів може перевірити чи уточнив військовозобов'язаний свої персональні дані, але обов'язок такого уточнення покладається на військовозобов'язаного, яким є позивач.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач фактично, уточнив свої дані 02.09.2024 року, тобто з порушенням встановленого законом 60-денного строку.
При цьому, доводи апелянта, що позивач 15.07.2024 року намагався оновити свої дані, але не з вини позивача, дані в системі не оновлювалися, а позивач не несе жодної відповідальності за Державну електронну систему «Резерв +», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як зазначалося вище, законодавством встановлено три шляхи, якими громадяни України, які перебувають на території України, та які перебувають на військовому обліку, повинні були уточнити свої персональні дані, та оновлення даних через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста є не єдиним способом виконання вимог закону, чого в свою чергу позивачем у встановлений строк зроблено не було.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивач знав, що його дані в через мобільний застосунок не оновлено, однак останній не вчинив будь-яких дій щодо актуалізації своїх облікових даних шляхом звернення до ЦНАП або до ТЦК та СП за місцем перебуванням на військовому обліку чи за своїм місцем проживання у період з 18.05.2024 року по 16.07.2024 року (включно), що б відповідало вимогам Закону №3633-ІХ.
Отже, у встановлені законом строки та способи позивач свої військо-облікові дані не уточнив й, відповідно, доказів на спростування вказаного у оскарженій ним постанові про адміністративне правопорушення, до суду як першої так і апеляційної інстанції не надав.
За таких обставин апеляційний суд вважає доведеним факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено факту відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, відтак правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржена постанова по справі про адміністративне правопорушення є правомірною, підстави для її скасування відсутні.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Стаття 272 КАС України встановлює особливості оскарження даної категорії справ та встановлює, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 272, 286, 308, 310, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 21 січня 2025 року .
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова