21 січня 2025 року № 320/1107/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,-
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 2.3.13 Наказу Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №462-ос від 28.08.2023 року про припинення державної служби ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України,
- визнати протиправним та скасувати Наказ Адміністрації Держспецзв'язку від 15.07.2023 року №625 «Про затвердження змін до Штату Адміністрації Держспецзв'язку» в частині скорочення з 01.09.2023 року посади головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України,
- поновити на посаді головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ОСОБА_1 ;
- стягнути з Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2023 року по дату прийняття судового рішення по справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачем не дотримано законодавчо передбаченої процедури припинення державної служби з ініціативи суб'єкта призначення, зокрема вказано, що при звільненні позивачу не було запропоновано іншу рівнозначну або, в разі відсутності, нижчу вакантну посаду.
Також зауважено на незаконності скорочення «декретної» посади основного співробітника, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що має наслідком при трансформації одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату протиправного звільнення позивача з посади, яку вона обіймала на період перебування у відпустці для догляду за дитиною до трьох років основного працівника.
На підставі вказаних вище обставин позивач просив задовольнити позовні вимоги та скасувати прийнятий наказ про звільнення, поновити на займані посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Представником відповідача надано до суду відзив, в якому проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що повноваження у сферах електронних комунікацій та радіочастотного сектора, які до 31.08.2023 здійснювала Адміністрація Держспецзв'язку, перейшли до компетенції Міністерства цифрової трансформації України. Отже, у відповідача була відсутня можливість запропонувати відповідні посади позивачу, оскільки в Адміністрації Держспецзв'язку були відсутні вакантні посади за відповідним професійним спрямуванням, спеціальністю та досвідом, які обіймала позивач до звільнення.
Також відповідач наголошував на помилковості доводів позивача щодо протиправного скорочення «декретної посади», оскільки остання не перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а тому відсутні заборони щодо її звільнення. Натомість, питання звільнення основної особи за вказаною вакансією не є предметом розгляду даної справи.
Позивачем у додаткових поясненнях наголошено на безпідставності доводів відповідача у відзиві щодо неможливості запропонувати будь-яку іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби, оскільки до суду не надано доказів відсутності вакантних посад. Звернуто увагу, що на момент звільнення позивача були передбачені державні посаді у аналогічному новоствореному департаменті, які відповідач мав запропонувати позивачу.
Зазначено, що на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років за основним працівником зберігається місце роботи (посади), що, в свою чергу, забезпечує заборону на скорочення такої посади при реорганізації установи без її ліквідації. Як наслідок, позивач вважає безпідставним її звільнення, оскільки вона займала «декретну» посаду, яку відповідач протиправно скоротив.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до наказу Голови Держспецзв'язку від 15.09.2021 № 556-ос «Про особовий склад» державний службовець ОСОБА_1 була переведена на посаду головного спеціаліста 1 відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації Держспецзв'язку на період перебування ОСОБА_2 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Наказом Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №462-ос від 28.08.2023 припинено державну службу ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), звільнивши її 31.08.2023 з посади головного спеціаліста 1 відділу 4 управління на умовах строкового трудового договору до виходу ОСОБА_2 з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 889-VIII).
Як передбачено ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87 цього Закону).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 статті 87 Закону № 889-VІІІ встановлено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний службовець підлягає звільненню за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» лише у тому випадку, якщо у відповідному державному органі чи установі відсутні вакансії інших посад державної служби, рівнозначних або навіть нижчих, або ж, якщо державний службовець відмовився від запропонованих вакансій.
Відповідно до цього, керівник державної служби зобов'язаний запропонувати такому державному службовцю всі вакансії, які існують в установі, в першу чергу ті, які є рівнозначними тій посаді, яку він займав, або навіть і нижчу займаній ним посаді, з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей, незалежно від того, в якому структурному підрозділі державний службовець працював.
Доведення відсутності можливості запропонувати державному службовцю, посада якого скорочується, іншу рівнозначну посаду державної служби, покладається на керівництво відповідної державної служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21, від 27 червня 2023 року у справі № 120/3712/21-а, від 14 вересня 2023 року, в яких Верховний Суд резюмував, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади, на які можна було б його перевести.
Судом установлено, що ОСОБА_1 займала посаду головного спеціаліста 1 відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації Держспецзв'язку категорії «В» (код КП 2419.3).
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2023 № 669 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо повноважень органів виконавчої влади у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, публічних електронних реєстрів, захисту критичної інформаційної інфраструктури та активної протидії агресії у кіберпросторі», з 01.09.2023 здійснення повноважень центрального органу виконавчої влади у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра забезпечує Міністерство цифрової трансформації України.
Відповідно до наказу Адміністрації Держспецзв'язку від 15.07.2023 № 625 «Про затвердження змін до штату Адміністрації Держспецзв'язку», введеним в дію з 01.09.2023, затверджено зміни до Штату Адміністрації Держспецзв'язку.
З матеріалів справи вбачається, що згідно зі змінами з 01.09.2023 до штатного розпису, затверджених 22.08.2023, виключено зі штатного розпису Департамент розвитку електронних комунікацій (46 посад) та ввелось до штатного розпису Департамент державного регулювання у сфері комунікаційних послуг (20 посад).
Таким чином, вбачається передача повноважень у сферах електронник комунікацій та радіочастотного спектра до компетенції Міністерства цифрової трансформації України, однак встановлено утворення нового Департаменту, у якому створено аналогічні відділи з виключенням відповідного напрямку, який було передано Міністерству, зі скороченням посад.
Судом установлено, що після реорганізації в новоутвореному Департаменті було 8 вакантних посад головного спеціаліста в чотирьох відділах.
Зокрема, у 1 відділі (державне регулювання у сфері урядового фельд'єгерського зв'язку та поштового зв'язку соціального призначення) передбачено позицію головного спеціаліста у кількості 3 (трьох) штатних одиниць; у 3 відділі (супроводження заходів з розробки та затвердження стратегічних планів розвитку підприємства, що входять до сфери управління Адміністрації Держспецзв'язку, здійснення контролю за їх виконанням. Організація та координація діяльності щодо визначення підприємств критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення у сферах організації спеціального зв'язку, захисту інформації, кіберзахисту, захисту критичної інфраструктури) передбачено позицію головного спеціаліста у кількості 1 (однієї) штатної одиниці та у 4 відділі (прогнозування, планування та інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності департаменту) передбачено позицію головного спеціаліста в кількості 3 (трьох) штатних одиниць.
Вказане підтверджується листом Департаменту кадрової роботи та управління персоналом (ДКП Адміністрації Держспецзв'язку) від 27.11.2024 № 12/01/01-19907/ВН.
Поряд з цим, жодна з вказаних посад новоутвореного Департаменту, в свою чергу, не була запропонована позивачу перед звільненням.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів того, що компетенція новоутвореного департаменту збільшилася, що могло б бути завадою для переведення позивача на рівнозначну посаду у вказаний структурний підрозділ. Натомість, відповідач наголошує про виключення напрямку електронник комунікацій та радіочастотного спектра, що підтверджує навіть зменшення компетенції новоутвореного департаменту.
Слід наголосити, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей з урахуванням переважного права на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, є обов'язком суб'єкта призначення або керівника державної служби.
Така правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 20 березня 2023 року по справі № 580/7962/21.
Верховний Суд у постанові від 23 лютого 2023 року по справі № 140/9066/21 визнав застосовною до правовідносин про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015, після внесення змін до частини третьої статті 87 цього Закону, правову позицію, неодноразово висловлену Верховним Судом, зокрема у постановах від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16 та інших, за якою, обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Також у постановах від 21 грудня 2023 року у справі № 140/8173/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 640/12871/21 та від 12 квітня 2023 року у справі № 340/1791/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
З аналізу частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України випливає, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, що відповідачем не було запропоновано позивачу у зазначений період після попередження про звільнення жодної рівноцінної посади державної служби відповідно до її професійної підготовки та професійних компетентностей, як і не надано доказів неможливості здійснення таких пропозицій, ні доказів неможливості надати позивачу іншу роботу, відповідно до його професійної підготовки та досвіду.
Наведене свідчить про невиконання покладеного на відповідача законом обов'язку, оскільки позивачу не було запропоновано всі вакантні посади, незважаючи на те, що такі були в наявності.
Відповідно до п.9 ч.2 ст. 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам згідно з переліком ст.42 КЗпП України.
Поряд з цим до суду не надано жодного доказу, що такий аналіз проводився відповідачем до прийняття оскаржуваного рішення про звільнення ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частина 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні з оцінкою належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Встановлені судом обставини свідчать, що відповідач при звільненні позивача діяв необ'єктивно, упереджено, нерозсудливо, не дотримався порядку звільнення працівників, передбаченого Законом України «Про державну службу» та КЗпП України, що призвело до порушення трудових прав та гарантій позивача.
Відповідно, ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність та скасування наказу Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №462-ос від 28.08.2023 в частині припинення державної служби згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) ОСОБА_1 , звільнивши її з посади головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 31.08.2023.
За приписами частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи висновки суду про скасування оскаржуваного наказу про звільнення, ОСОБА_1 підлягає поновленню на попередньо займаній посаді головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 01.09.2023.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок), відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз наведених правових норм Порядку дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 07.07.2020 в справі № 811/952/15.
Відповідно до довідки про середню заробітну плату позивача від 03.12.2024 № 289 розмір заробітної плати за серпень 2023 року складає 26 729,00 грн (23 робочих дні), отже середньоденний заробіток складає 1 162,13 грн.
Суд бере до уваги, що за липень 2023 року не зазначено відомостей з відсилкою на п.4 розділу ІІІ постанови від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», згідно з яким при обчисленні заробітної плати за осанні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, тощо).
Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 01.09.2023 (наступний день після звільнення) і по 24.12.2024 (день прийняття рішення суду) складає 363 дні.
За таких обставин, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить: 398 610,59 грн (363 дні * 1 162,13 грн).
При цьому, суд зауважує, що у пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Крім того, згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. При цьому, сума стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць відповідно до долученої довідки становить 26 729,00 грн.
Також відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням вищенаведених положень, рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ОСОБА_1 з 01.09.2023 та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 26 729,00 грн.
Щодо доводів позивача про скорочення декретної посади, суд зазначає, що вказаний спосіб захисту для відновлення прав позивача з обґрунтуванням позову в цій частині на норми законодавства, які передбачають гарантії саме для осіб, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, є помилковим та невірним.
Зокрема, в даному випадку на позивача не розповсюджуються приписи статті 184 КЗпП України, оскільки правовідносини щодо перебування ОСОБА_1 на «декретній» посаді регулюються укладеним строковим трудовим договором від 10.09.2021.
Як наслідок, за вказаних обґрунтувань позову відсутні підстави для задоволення вимог в частині визнання протиправним та скасування наказ Адміністрації Держспецзв'язку від 15.07.2023 року №625 «Про затвердження змін до Штату Адміністрації Держспецзв'язку» в частині скорочення з 01.09.2023 року посади головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Зважаючи на те, що при зверненні позивача до суду з даним позовом, останній був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак, позивачем не понесено судових витрат, з огляду на що такі судові витрати в порядку ст. 139 КАС України не підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України №462-ос від 28.08.2023 в частині припинення державної служби згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) ОСОБА_1 , звільнивши її з посади головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 31.08.2023.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 01.09.2023.
Стягнути з Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 13, код ЄДРПОУ 34620942) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 421 853,19 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді головного спеціаліста 1-відділу 4 управління Департаменту розвитку електронних комунікацій Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 01.09.2023.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 13, код ЄДРПОУ 34620942) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 26 729,00 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Повний текст судового рішення складено та підписано 21.05.2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.