Справа № 521/18032/24
Провадження № 2/521/1444/25
21 січня 2025 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді Ганошенка С.А.,
при секретарі судового засідання Довгань Ж.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду в м. Одесі, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
01 листопада 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Діджи Фінанс") звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24.10.2007 між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № ML-500/183/2007. 24.10.2007 з метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором було укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_2 , № SR-500/183/2007.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30.01.2020 року задоволено позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24.10.2007 року станом на 10.02.2015 року у загальному розмірі 49 153 доларів США 96 центів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено наявність у відповідачів
станом на 10 лютого 2015 року заборгованості за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року у розмірі 49 153,96 доларів США та 0,75 грн, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою.
Протокольною ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року Товариство
з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», Позивач) залучено до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «ОТП Банк».
23.01.2024 року постановою Одеського апеляційного суду рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24.10.2007 року станом на 10.02.2015 року у загальному розмірі 49 153 доларів США 96 центів. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачка ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи місцевим судом, тому оскаржуване рішення підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням нового рішення у справі. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем доведено підстави позовних вимог щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року станом на 10 лютого 2015 року у загальному розмірі 49 153,96 доларів США та 0,75 грн.
18 вересня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року змінено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № ML- 500/183/2007 від 24.10.2007 року станом на 10.02.2015 року у загальному розмірі 48 827,83 доларів США.
Дані обставини встановлені вказаними рішеннями судів та на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК не потребують доказування.
Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором № ML- 500/183/2007 від 24.10.2007 року становить 48 827,83 доларів США. При цьому, як встановлено судом, дана заборгованість існувала станом на 10.02.2015 року.
Позивач розраховує 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Враховуючи положення ст. 625 ЦК України, розмір грошового зобов'язання відповідачів за час прострочення виконання рішення суду 3% річних становить 4398,52 доларів США, які позивач просить стягнути з відповідачів солідарно.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06.11.2024 року провадження по справі відкрито, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання 21.01.2025 року не з'явився, повідомлений вчасно та належним чином, надав суду клопотання про розгляд цивільної справи за його відсутності.
У судовому засіданні, 21.01.2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Грабовська М.В. заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві до позовної заяви, просила застосувати до заявлених вимог позовну давність, у разі задоволення позову просить зменшити розмір судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні 21.01.2025 року заперечували проти позовних вимог в повному обсязі, просили застосувати до вказаних правовідносин позовну давність, у задоволенні вимог по сплаті витрат на професійну правничу допомогу просять відмовити у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
01 листопада 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Діджи Фінанс") звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24.10.2007 між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № ML-500/183/2007. 24.10.2007 з метою забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором було укладено договір поруки між Банком та ОСОБА_2 , № SR-500/183/2007.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30.01.2020 року задоволено позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24.10.2007 року станом на 10.02.2015 року у загальному розмірі 49 153 доларів США 96 центів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено наявність у відповідачів
станом на 10 лютого 2015 року заборгованості за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року у розмірі 49 153,96 доларів США та 0,75 грн, яка підлягає солідарному стягненню з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою.
Протокольною ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року Товариство
з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», Позивач) залучено до участі у справі в якості правонаступника ПАТ «ОТП Банк».
23.01.2024 року постановою Одеського апеляційного суду рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24.10.2007 року станом на 10.02.2015 року у загальному розмірі 49 153 доларів США 96 центів. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачка ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи місцевим судом, тому оскаржуване рішення підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням нового рішення у справі. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем доведено підстави позовних вимог щодо солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № МL- 500/183/2007 від 24 жовтня 2007 року станом на 10 лютого 2015 року у загальному розмірі 49 153,96 доларів США та 0,75 грн.
18 вересня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2024 року змінено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № ML- 500/183/2007 від 24.10.2007 року станом на 10.02.2015 року у загальному розмірі 48 827,83 доларів США.
Дані обставини встановлені вказаними рішеннями судів та на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК не потребують доказування.
Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором № ML- 500/183/2007 від 24.10.2007 року становить 48 827,83 доларів США. При цьому, як встановлено судом, дана заборгованість існувала станом на 10.02.2015 року.
Позивач розраховує 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за період 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що: "у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань".
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків порушення виконання рішення у вигляді сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
Судом встановлено, що вищевказане рішення суду відповідачі не виконали, заборгованість не виплатили, протилежного останньою жодними доказами спростовано не було.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Таким чином, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Позивач зазначає, що прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачами порушує його майнові права та інтереси, а тому з відповідачів солідарно на його користь підлягає стягненню 3% річних від простроченої суми боргу за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Враховуючи, що судом встановлено момент виникнення зобов'язання, а саме - 15.02.2015 року, з цього моменту після встановлення визначення 18 вересня 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, у позивача з'явилася підстави для реалізації свого прав на стягнення з відповідачів виплат 3 % річних за ст. 625 ЦК України, оскільки до визначення суми боргу судом позивач не міг реалізувати своє право на компенсаційні виплати, а тому підлягає стягненню:
Період розрахункуКількість днівСума боргуПроцентна ставкаПроценти
23.02.2019 - 31.12.201931248 827,833,000 %1 252,13
01.01.2020 - 31.12.202036648 827,833,000 %1 464,83
01.01.2021 - 31.12.202136548 827,833,000 %1 464,83
01.01.2022 - 23.02.20225448 827,833,000 %216,72
Разом1097 4 398,51
Стягненню підлягає 4398, 51 долара США, що еквівалентно на день звернення до суду 181303,94 грн (курс долар/гривня = 41, 2194).
Щодо заявленого представниками відповідачів клопотання про застосування до спірних правовідносин перебігу строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Разом з тим, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARA-CoV-2» карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) був встановлений в Україні з 12.03.2020 року та діяв до 30.06.2023 року.
В своєму позові позивач вказує, що стягнення здійснюється за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року.
З урахування наведеного вище, суд приходить до висновку, що стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та інфляційних втрат за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року заявлено позивачем в межах визначеного законодавством строку позовної давності.
Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Відповідачами не надано доказів щодо спростування заявленої суми заборгованості, в тому числі не здобуто таких доказів під час розгляду справи.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався представник позивача у позовній заяві, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі в частині стягнення заборгованості.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає також стягненню судовий збір у розмірі 2 422,40 грн по 1211,20 грн з кожного відповідача.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом представник позивача просив покласти судові витрати, пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 15 000,00 грн на відповідачів.
На підтвердження понесених витрат стороною позивача надано копію договору про надання правової допомоги № 11 від 12.02.2024, додаткову угоду № 24 до договору про надання правової допомоги № 11 від 12.02.2024, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних АБ "Анастасії Міньковської", що склалає 15 000,00 грн, акт про підтвердження факту надання правничої (правової допомоги) на загальну вартість 15 000,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача не є безумовною підставою для задоволення судом вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
Визначаючи час на надання вищенаведених послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим надання правничої допомоги у даній справі не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи. Крім того, позовна заява не є складною за своєю суттю.
Вивчивши надані документи, перевіривши обсяг наданих послуг, суд бере до уваги розмір понесених позивачем витрати за фактично отриману правову допомогу в сумі 15 000,00 грн та враховуючи незначну складність справи, обсяг виконаних адвокатом Міньковською А .В. робіт, ціну позову, суд вважає, що заявлений стороною розмір витрат на правничу допомогу є невиправдано завищеним. У зв'язку з наведеним суд стягує з відповідачів на користь позивача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, по 1 500,00 грн з кожного відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: вул. І. Сікорського, 8, оф. 34, м. Київ, 04112) 3% річних у розмірі 4398,51 доларів США, що еквівалентно на день зверненню до суду 181 303,94 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: вул. І. Сікорського, 8, оф. 34, м. Київ, 04112) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: вул. І. Сікорського, 8, оф. 34, м. Київ, 04112) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст судового рішення складений 21.01.2025 року.
Суддя Сергій ГАНОШЕНКО