Дата документу 20.01.2025 Справа № 314/3237/24
Єдиний унікальний № 314/3237/24 Головуючий у І інстанції: Кононенко І.О.
Провадження № 22-ц/807/135/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
20 січня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Дмитра Валерійовича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Дмитра Валерійовича до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача шляхом відшкодування збитків,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Д.В. звернулось до суду з позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача шляхом відшкодування збитків.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між сторонами укладено договір надання банківської послуги, результатом укладення якого стало оформлення карти 5168757422853889 строк дії карти до грудня 2024 року.
Після початку повномасштабного вторгнення та окупації Мелітопольського району 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 не мала можливості виїхати з окупованої території, де перебуває і зараз.
На зазначеному картковому рахунку містяться належні позивачу кошти в сумі 45000 грн, які вона має намір зняти та витратити на власний розсуд, однак неодноразові намагання ОСОБА_1 скористатися мобільним додатком «Приват24» з метою зняття власних коштів з рахунка не дали результату. Мобільний додаток для позивача заблокований.
З метою отримання належних їй коштів, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Д.В. 18 червня 2024 року звернулася до банку з адвокатським запитом про надання роз'яснень щодо можливості отримання цих коштів, однак банком відмовлено з посиланням на банківську таємницю.
08 липня 2024 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Д.В. звернулася до банку з заявою про відмову від договору про надання банківських послуг та відшкодування збитків, на що отримала від банку відмову в наданні будь-якої інформації.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Д.В. просила суд стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на її користь в рахунок відшкодування шкоди завданих збитків 45000 грн.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Д.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував, що предметом позову у справі є стягнення з відповідача коштів, належних ОСОБА_1 на праві власності, розміщених на рахунку у відповідача, а не вимога про проведення будь-яких фінансових операцій.
На думку скаржниці, положення ч.1 ст. 1074 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Положення ч. 1 ст. 1074 ЦК України, а також ст. ст. 10, 11, 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення», статті 63 Закону України «Про банки і банкову діяльність» дійсно передбачають можливість для банку відмовитись від подальших ділових стосунків з клієнтом та проведення фінансових операцій у випадку встановлення самим банком за результатами моніторингу неприйнятно високих ризиків, передбачених законом. Однак, встановлення самим банком таких ризиків не свідчить про можливість порушення права власності клієнта на належні йому та розміщені на банківському рахунку грошові кошти. Позивачка просить захистити її право власності та стягнути з банку належні їй на праві власності грошові кошти. Після початку повномасштабної війни ОСОБА_2 перебуває на тимчасово окупованій території Запорізької області за місцем свого постійного проживання. При цьому, вона не перестала бути громадянкою України, не притягнута до відповідальності за колабораційну діяльність чи іншу діяльність проти України. Саме ці обставин беззаперечно свідчать про необхідність захисту права власності позивачки на належні їй грошові кошти в судовому порядку
У своєму відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК»зазначає, що за результатами проведення аналізу фінансових операцій, діяльності, інформації про клієнта було встановлено, що діяльність позивача є підозрілою. Як наслідок, у зв'язку з наявністю підстав вважати, що обслуговування позивачка, характер або наслідки її фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдженні зброї масового знищення, щодо позивачки прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого рівня ділових відносин та відмову від ділових відносин шляхом розірвання та закриття рахунків. Відповідно до висновку напрямку «Фінансовий моніторинг» від 19 грудня 2024 року, підставою для встановлення неприйнятно високого ризику є наявність критерію, визначеного частиною шостою статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», неможливість банку виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з клієнтом або фінансовою операцією. Також банк зазначає, що згідно з повідомленням про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору і закриття рахунку від 20 березня 2023 року, позивачу було запропоновано звернутися до відділення АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про перерахування залишків коштів. А посилання представника позивача на листи банку з відповіддю про відмову в наданні інформації, цілком об'єктивні з підстав не надання інформації з обмеженим доступом, про що зазначалось в відповідях банку. На думку банку, позивач не довела порушення її прав, інтересів з боку АТ КБ «ПриватБанк», а тому апеляційна скарга не може бути задоволена судом.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
За приписами п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк має право відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом банку в односторонньому порядку, оскільки банком належним чином обґрунтовано його дії, а саме встановлено неприйнятно високий ризик внаслідок проведення внутрішньої перевірки, водночас позивачкою не надано суду належних доказів та не спростовано інформацію, котра досліджувалася банком та оцінка котрої призвела до встановлення неприйнятно високого ризику, тому не має підстав для повернення грошових коштів, які залишилися на картковому рахунку позивачки.
Проте колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Так, матеріалами справи підтверджено і не заперечували сторони, що ОСОБА_1 є споживачем послугАТ КБ «ПриватБанк» в результаті укладеного договору банківських послуг, на виконання якого їй було відкрито картковий рахунок та видано платіжну картку № НОМЕР_1 зі строком строк дії до грудня 2024 року (а.с. 10)
Договір про надання банківських послуг за своєю правовою природою є змішаним договором та включає в себе в тому числі умови договору банківського рахунка та договору про використання електронного платіжного засобу, який є підставою для відкриття карткових/поточних рахунків клієнтам Банку та видачі до них платіжних карток.
Після 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 залишилася на окупованій території за місцем своєї реєстрації. Ці обставини визнаються сторонами та не потребують додаткового доказування.
19 березня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» складено висновок НФМ про розірвання ділових відносин з позивачем.
Листом АТ КБ «ПриватБанк» від 20 березня 2024 року повідомлено позивача про те, що Банком на підставі частини першої статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, прийнято Рішення про відмову від підтримання ділових/ відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/ розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/ неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/ подання інформації з метою введення в оману банк (а.с. 52-55).
18 червня 2024 року адвокат Кавальов Д.В. як представник ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з адвокатським запитом про надання інформації про причину блокування карткового рахунку № НОМЕР_1 та проханням отримати грошові кошти з цього рахунку на підставі Договору про надання правової допомоги від 17 червня 2024 року та ордеру про надання правової допомоги (а.с. 11).
На запит адвоката, листом 20 червня 2024 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило адвоката, що надання банком інформації, що містить банківську таємницю стосовно фізичної особи можливе лише на підставі дозволу від клієнта або за рішенням суду. Повідомлено також вимоги щодо оформлення дозволу на розкриття інформації, що містить банківську таємницю, встановлені Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, що затверджені постановою Правління Національного банку України 14 липня 2006 року № 267. Для розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю, адвокату необхідно додати відповідні документи. Проте, до запиту повного переліку необхідних документів не додано дозволу від клієнта на розкриття банківської таємниці, тому банк змушений відмовити у наданні запитуваної інформації (а.с.12).
08 липня 2024 року адвокат Кавальов Д.В. як представник ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про відмову від договору та відшкодування збитків, в якій адвокат посилаючись на ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», заявляє про відмову від договору про надання банківських послуг, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , а також вимагає повернути ОСОБА_1 в особі адвоката як її представника належні їй та розміщені на банківському рахунку (карта НОМЕР_1 ) грошові кошти в сумі 45000 грн (а.с.13).
На запит адвоката, листом від 11 липня 2024 року, АТ КБ «ПриватБанк» повідомило адвоката, що надання банком інформації, що містить банківську таємницю стосовно фізичної особи можливо лише на підставі дозволу від клієнта або за рішенням суду. До запиту мають бути додані документи, а саме посвідчена копія свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності, посвідчена копія ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, письмовий дозвіл особи - клієнта Банку, щодо якої запитується інформація на розкриття банківської таємниці, підпис якої, засвідчений підписом керівника Банку або нотаріально або в електронному вигляді в порядку, передбаченому, зокрема, в Положенні «Про застосування електронного підпису та електронної печатки». Банк зазначив, що для розкриття Банком інформації, що становить банківську таємницю, адвокату необхідно додати відповідні документи (а.с.14-15).
З метою отримання належних їй коштів, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Д.В. 18 червня 2024 року звернулася до банку з адвокатським запитом про надання роз'яснень щодо можливості отримання цих коштів, однак банком відмовлено з посиланням на банківську таємницю.
08 липня 2024 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Д.В. звернулася до банку з заявою про відмову від договору про надання банківських послуг та відшкодування збитків, на що отримала від банку відмову в наданні будь-якої інформації.
З позовної заяви вбачається, що предметом спору у цій справі є стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 45000 грн, що знаходяться на банківському картковому рахунку НОМЕР_1 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.
Статтею 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Згідно зі статтею 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.
Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Пунктом 20.5 Інструкції № 492 передбачено, що закриття поточного рахунку за бажанням клієнта здійснюється на підставі його заяви про закриття поточного рахунку, складеної в довільній формі із зазначенням таких обов'язкових реквізитів: найменування банку; найменування (прізвища, ім'я, по батькові), коду за ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) власника рахунку; номера рахунку, який закривається; дати складання заяви.
Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи, у тому числі фізичної особи-підприємця, підписується власником рахунку або уповноваженою ним особою. Заява про закриття поточного рахунку фізичної особи-підприємця засвідчується відбитком печатки (за наявності).
Таким чином, відкритий клієнтом картковий рахунок повинен бути закритий за заявою клієнта в будь-який час в порядку, передбаченому вказаними нормами.
Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне.
Нормами, на які посилається заявник, в обґрунтування своїх дій щодо відмови в обслуговуванні рахунку, а також закриття карткового рахунку та повернення коштів передбачено, що банк зобов'язаний ідентифікувати та верифікувати клієнта відповідно до вимог законодавства України (стаття 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність").
Згідно з частиною сьомою статті 9 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
З метою встановлення кінцевого бенефіціарного власника (контролера) суб'єкт первинного фінансового моніторингу витребовує у клієнта - юридичної особи інформацію та/або документи, що підтверджують наявність структури власності такого клієнта.
Реквізити банку, в якому відкрито рахунок клієнту, номер поточного рахунка, місце проживання або місце перебування фізичної особи - резидента України (місце проживання або місце тимчасового перебування фізичної особи - нерезидента в Україні), відомості про виконавчий орган, а також інша інформація, необхідна для вивчення клієнта, встановлюються суб'єктом первинного фінансового моніторингу на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).
За частиною першою статті 10 цього ж Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.
Тобто з метою ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта банк має право витребувати у клієнта необхідну інформацію. Ненадання такої інформації є підставою для відмови в проведенні фінансової операції.
Ідентифікуючою інформацією є інформація про прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові, дату народження, номер (та за наявності - серію) паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу та відповідно до законодавства України може бути використаний на території України для укладення правочинів), дату видачі та орган, що його видав, громадянство тощо.
Верифікація клієнта полягає у встановлення (підтвердження) суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним (стаття 1 Закону).
Вивчення клієнта - це процес отримання суб'єктом первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та/або в процесі обслуговування клієнта інформації щодо фінансового стану клієнта та змісту його діяльності; проведення оцінки фінансового стану клієнта; визначення належності клієнта або особи, яка діє від його імені, до національних або іноземних публічних діячів, діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов'язаних з ними осіб; з'ясування місця його проживання або місця перебування чи місця тимчасового перебування в Україні (усіх даних щодо адреси місця проживання (перебування): назва країни, регіону (області), району, міста (села, селища), вулиці (провулку), номера будівлі (корпусу), номера квартири) (стаття 5 Закону).
Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).
Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої вказаної статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
У разі неприйняття спеціально уповноваженим органом відповідного рішення протягом зазначеного строку суб'єкт первинного фінансового моніторингу поновлює проведення фінансової операції.
Враховуючи положення вищезазначених норм, слід дійти висновку, що банк має право блокування картки користувача у разі виникнення підозри стосовно законності походження коштів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін(частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Водночас, заблокувавши картку позивача, оскільки у банку виникла підозра стосовно законності походження коштів, банком не доведено та не надано доказів того, що кошти на рахунок ОСОБА_1 надійшли злочинним шляхом, банк не вчинив жодних дій щодо повідомлення правоохоронних органів про підозрілі фінансові операції.
Відповідно до вимог статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Посилання відповідача на те, що позивач здійснив незаконну фінансову операцію з отримання коштів шахрайським способом є лише припущенням, оскільки ніяких процесуальних рішень правоохоронних органів з цього питання відповідач суду не надав, а за приписами частини 6статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження будь-якої інформації про те, що дії ОСОБА_1 містять ознаки шахрайства. Належних доказів її неправомірних дій банк не надав.
Таким чином, матеріали справи не містять відомостей про те, що з використанням карток ОСОБА_1 було здійснено незаконну діяльність.
Верховний Суд в постановах від 30 січня 2019 року у справі № 235/5538/16-ц (провадження № 61-30301св18), від 08 лютого 2023 року у справі757/19084/21-ц (провадження № 61-11827св22) дійшов висновку, що правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.
У матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також здійснення позивачем незаконних операцій, на підставі чого було обмежено доступ до карткових рахунків.
За таких обставин, АТ КБ «ПриватБанк» не доведена правомірність обмеження права доступу позивача до власних коштів та вільного розпорядження ними.
Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності тривалого блокування фінансових операцій по рахунках позивача, в тому числі поза межами строків, визначених у статті 23 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що свідчить про порушення майнових прав позивача на вільне володіння, користування та розпорядження належними йому грошовими коштами на банківських рахунках.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, що передбачено статтею 387 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Відповідно до практики ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві. Так само, як і матеріальні речі, деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можна розглядати як «право власності» і, таким чином, як «майно» для цілей цього положення. Поняття «майно» не обмежується «існуючим майном» і може також охоплювати активи, у тому числі вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього принаймні «законних сподівань» стосовно отримання можливості ефективного користування правом власності. «Сподівання» є «законним», якщо воно ґрунтується або на положенні законодавства, або на нормативно-правовому акті, який стосується відповідного майнового інтересу. У кожній справі питання, яке необхідно розглядати, полягає у тому, чи надали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на отримання майнового права, захищеного статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге правило, яке міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення майна й підпорядковує його умовам; третє правило, зазначене в другому абзаці, визначає, що держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів. Ці три правила, однак, не є «чіткими» в розумінні того, що вони не є пов'язаними між собою. Друге та третє правила стосуються конкретно визначених випадків втручання у право мирного володіння майном, і тому їх слід тлумачити з огляду на загальний принцип, викладений у першому правилі.
Щоб бути сумісним зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, захід має відповідати трьом умовам: бути законним, переслідувати законну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними суспільними інтересами та основоположними правами особи.
Отже, згідно з Конвенцією, практикою ЄСПЛ, а також Конституцією України та юридичними позиціями Конституційного Суду України, право власності не є абсолютним і може зазнавати обмежень. Однак будь-яке втручання у право власності має ґрунтуватися на законі, мати правомірну мету та бути домірним.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ОСОБА_1 не оскаржувала дій банку, 08 липня 2024 року її представник звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору про обслуговування банківського карткового рахунку, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 належних їй коштів в сумі 45000 грн, що знаходяться на картковому рахунку № НОМЕР_1 , і є предметом позову в цій справі.
На думку колегії суддів, відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції не перевірив відмову банку у видачі належних позивачу коштів з її рахунку на предмет порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Не встановив чи є позбавлення ОСОБА_1 на певний час її коштів пропорційним втручанням у її право власності за встановлених у цій справі обставин та чи дотримано справедливий баланс між суспільним інтересом та правами позивача.
Висновок суду першої інстанції ґрунтуються на прийнятті доводів банку про реалізацію ним свого права на припинення договірних відносин з позивачем на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», що за висновком місцевого суду є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Однак, колегія суддів зауважує, що таке право банку не є необмеженим. Залежно від конкретних фактичних обставин банк повинен достатнім чином аргументувати, на підставі чого саме клієнту встановлено високий ризик та за якими критеріями. Загальні посилання на норми Закону не можуть вважатися належним обґрунтуванням правових підстав для встановлення такого ризику.
Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неповно дослідив наявні у справі докази та не надав їм належної оцінки, неповно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив рішення, що не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому його слід скасувати на підставі частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року та прийняти нову постанову про задоволення позову, та стягнення з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 45000 грн.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пп. 1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №161/4985/17 викладено висновок щодо застосування норми ч.6 ст.141 ЦПК України, відповідно до якого у разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в силу ЗУ «Про захист прав споживачів», витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1211,20 грн та апеляційної скарги - в розмірі 1816,80 грн, що разом складає 3028 грн, слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Дмитра Валерійовича - задовольнити.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2024 року- скасувати. Прийняти у цій справі нову постанову, якою:
«Позов ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Кавальова Дмитра Валерійовича до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача шляхом відшкодування збитків - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 45000 (сорок п'ять тисяч) гривень
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 20 січня 2025 року.
Головуючий:
Судді: