21.01.2025 Справа №607/18304/24 Провадження №1-кп/607/516/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі кримінальне провадження №12024211040001010, дані про яке 21 квітня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Поплави Підгаєцького району Тернопільської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , із середньою спеціальною освітою, неодруженого, офіційно непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,
за участю сторін кримінального провадження: прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
01.06.2023 постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/9141/23, яка набрала законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
В подальшому, у ОСОБА_3 , який достовірно знаючи про те, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.06.2023 у справі № 607/9141/23, яка набрали законної сили, його притягнуто до адміністративної відповідальності та призначено покарання у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, усвідомлюючи, що протягом згаданого вище строку він позбавлений права керування транспортними засобами, виник злочинний умисел, спрямований на умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 , діючи умисно, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, з метою невиконання постанови суду, що набрала законної сили, маючи реальну можливість її виконати, 20.04.2024 близько 10 год. 05 хв. керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21101» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , у м. Тернопіль по вул. Об'їзна, та перевищував швидкість, внаслідок чого був зупинений працівниками Управління патрульної поліції міста Тернопіль. Внаслідок чого, відносно ОСОБА_3 складено постанову про адміністративне правопорушення серії БАВ № 217103 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 122 КУпАП.
За таких обставин, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, тобто в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, визнав повністю та підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини його вчинення. Показав, що дійсно постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.06.2023 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, про що йому було відомо. Також зазначив, що, незважаючи на свою обізнаність із встановленою щодо нього вказаною вище постановою суду забороною у керуванні транспортними засобами на строк один рік, 20.04.2024 близько 10-ої год. він керував транспортним засобом марки «ВАЗ 21101», номерний знак НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції за порушення Правил дорожнього руху. В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 щиро розкаявся у вчиненому.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідженням даних, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому суд з'ясував правильність розуміння учасниками судового процесу змісту обставин, які ніким не оспорюються, з'ясував чи немає сумнівів в добровільності їх позиції, а також роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Таким чином, допитавши обвинуваченого ОСОБА_3 та дослідивши документи, що характеризують особу обвинуваченого, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, при викладених в обвинувальному акті обставинах, доведена повністю та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 382 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке згідно з ч. 4 ст. 12 КК України класифікується як нетяжкий злочин.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно з п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно з положеннями ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.
З огляду на викладене, та виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за можливе призначити ОСОБА_3 передбачене санкцією ч. 1 ст. 382 КК України покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, визначений ч. 2 ст. 63 КК України.
При цьому суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_3 за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, іншого, передбаченого санкцією вказаної частини статті покарання, а саме у виді штрафу, оскільки вважає його таким, що не призведе до виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень та не відповідатиме меті покарання.
Підстав для застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд не вбачає, у зв'язку з відсутністю передумов за яких, норми, передбачені даною частиною статті можуть бути застосовані.
Приймаючи рішення про порядок відбування обвинуваченим ОСОБА_3 призначеного покарання суд враховує, що положення ч. 1 ст. 75 КК України наділяють суд дискреційними повноваженнями, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання, зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, належним чином врахувавши характер вчиненого злочину, відомості про особу винного та інші обставин кримінального провадження, визначити чи можливе виправлення засудженого без відбування покарання та за наслідком цього прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
За наведеного та враховуючи характер вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного, який повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та щиро розкаявся у вчиненому, що свідчить про усвідомлення ним протиправності свого діяння, а також наявність пом'якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, тому вважає за можливе застосувати до ОСОБА_3 положення ч. 1 ст. 75 КК України й звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та покласти обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
З метою додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання у даному випадку, на думку суду, можливо досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_3 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж іспитового строку тривалістю 1 рік, який буде достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення, а покладення на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України дозволить здійснювати контроль за поведінкою обвинуваченого.
На переконання суду, покарання у виді позбавлення волі та звільнення від його відбування з випробуванням буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень та відповідатиме принципам гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
За змістом статей 369, 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення, в тому числі запобіжних заходів до набрання вироком законної сили, та мотиви його ухвалення, а також щодо накладеного грошового стягнення, яке відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 131 КПК України є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи, що на даний час у цьому кримінальному провадженні відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, суд не вбачає підстав для прийняття рішення про застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 до набрання даним вироком законної сили.
Судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні захід забезпечення у вигляді арешту майна не застосовувався, процесуальні витрати у тому числі пов'язані із залученням експертів, а також речові докази - відсутні.
При вирішенні письмового клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про скасування ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.11.2024 про накладення на нього грошового стягнення, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КПК України на обвинуваченого накладається грошове стягнення, якщо він, будучи у встановленому цим Кодексом порядку викликаний в судове засідання (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття.
За змістом ч. 1 ст. 147 КПК України особа, на яку було накладено грошове стягнення та яка не була присутня під час розгляду цього питання слідчим суддею, судом, має право подати клопотання про скасування ухвали про накладення на неї грошового стягнення.
Судом встановлено, що ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.11.2024 на обвинуваченого ОСОБА_3 було накладено грошове стягнення у розмірі 0,5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за його неявку в судове засідання, призначене на 05.11.2024, без поважних причин.
Як видно, в обґрунтування клопотання про скасування вказаної ухвали суду обвинувачений ОСОБА_3 посилається на наявність поважної причини його неявки у судове засідання на 05.11.2024, у зв'язку із сімейними обставинами, які об'єктивно перешкоджали йому з'явитися за викликом суду.
Так, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 138 КПК України однією із поважних причин неприбуття особи на виклик є інші обставини, які об'єктивно унеможливлюють з'явлення особи на виклик.
Згідно з ч. 3 ст. 147 КПК України суд скасовує ухвалу про накладення на особу грошового стягнення за результатами його розгляду в судовому засіданні, якщо буде встановлено, що стягнення накладено безпідставно, а в іншому випадку - відмовляє у задоволенні клопотання.
Враховуючи наведене, та беручи до уваги наявність в обвинуваченого ОСОБА_3 поважної причини допущеної ним неявки в судове засідання на 05.11.2024, суд доходить висновку про безпідставність накладення ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.11.2024 на обвинуваченого ОСОБА_3 грошового стягнення у зв'язку з чим зазначена ухвала суду підлягає скасуванню в порядку ч. 3 ст. 147 КПК України.
Керуючись ст. ст. 147, 349, 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому 1 (один) рік іспитового строку.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
На підставі ч. 3 ст. 147 КПК України, скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.11.2024 про накладення на обвинуваченого ОСОБА_3 грошового стягнення у розмірі 0,5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий суддяОСОБА_1