Справа № 308/851/25
1-кс/308/316/25
20 січня 2025 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові, погоджене прокурором, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кострино Великоберезнянського району Закарпатської області, зараеєстрвоаного та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, із середньою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової служби, призваного за мобілізацією, що перебуває у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат», підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України
на розгляд слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло вищевказане клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу.
Підставою для продовження застосованого запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які, на переконання сторони обвинувачення, не змінилися та є достатніми для тримання підозрюваного під вартою.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, просила його задовольнити та продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні підозрюваний та його захисник проти клопотання прокурора не заперечили.
Заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно та повно дослідивши фактичні обставини та докази, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, слідчий суддя встановив таке.
Слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, за процесуального керівництва Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024140160000755 від 22.11.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.
23.11.2024 у вказаному кримінальному провадженні затримано гр. ОСОБА_4 в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 407 КК України.
25.11.2024 ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області справа Справа № 308/18776/24 застосовано відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21.01.2025.
20.01.2025 постановою керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері Західного регіону строк досудового розслідування продовжено до 23.02.2025 включно.
Виходячи з наявності підстав для продовження дії запобіжного заходу, слідчий звернувся до слідчого судді з відповідним клопотанням, погодженим прокурором.
Слідчий суддя, вирішуючи подане клопотання сторони обвинувачення, дійшов до такого висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу повинно містити: 1) короткий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, в якому підозрюється або обвинувачується особа; 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 3) виклад обставин, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 4) посилання на один або кілька ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу; 5) виклад обставин, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох ризиків, зазначених у його клопотанні, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; 6) обґрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів; 7) обґрунтування необхідності покладення на підозрюваного, обвинуваченого конкретних обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 194 КПК України встановлено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті (ч. 2 ст. 194 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КПК України слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.
За приписами ч. 4 цитованої норми якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу, суд повинен, серед іншого, з'ясувати те, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлені прокурором ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики.
Згідно зі статтею 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
При цьому обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
За таких обставин слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування відносно такої особи запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.
За обставин цього клопотання слідчий суддя поділяє позицію сторони обвинувачення про обґрунтованість підозри, що підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, обґрунтованість підозри вже була предметом правового дослідження слідчого судді під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу.
Слідчий суддя вказує на відсутність підстав для висновку про те, що встановлені ризики зменшилися або перестали існувати, що, у свою чергу, зумовлює необхідність у продовженні застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження, як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
Санкція за ч. 5 ст. 407 КК України передбачає допустимість застосування покарання у виді позбавлення волі строком на строк від п'яти до десяти років, тобто вказане кримінальне правопорушення за правилами ст. 12 КК України є тяжким злочином. Відомостей про наявність стійких соціальних зв'язків матеріали клопотання не містять, а доказів протилежного в судовому засіданні не здобуто.
Крім цього, слідчий суддя зауважує, що підозрюваний обізнаний зі змістом показань свідків, знає їх анкетні дані та адреси проживання, а тому може впливати на них з метою зміни ними викриваючих показань.
Слідчий суддя враховує встановлену КПК процедуру отримання показань, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на відповідних учасників кримінального провадження існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Показання у даному кримінальному провадженні мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище підозрюваного, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній наділений потенційною можливістю, в тому числі і дистанційно, через інших осіб, впливати на учасників цього кримінального провадження з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання у ході досудового розслідування та/або змінити свої показання у подальшому в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності.
Одночасно із встановленням обставин, що зумовлюють існування зазначених ризиків, чинне законодавство зобов'язує слідчого суддю перевірити також можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу до особи.
Частина 1 ст. 176 КПК України встановлює такі альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт. Найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Слідчий суддя вважає, що крім наявної обґрунтованої підозри, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідатиме характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають можливість обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу щодо підозрюваного.
Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України підставою для завершення досудового розслідування є визнання зібраних під час досудового розслідування доказів достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про що прокурор або слідчий, за погодженням прокурора, повідомляє сторону захисту та надає їй доступ до матеріалів досудового розслідування.
Поряд із цим, на переконання слідчого судді, заслуговують на увагу доводи клопотання про неможливість завершення досудового розслідування з огляду на наявність потреби в проведенні ряду процесуальних дій, зокрема, опрацювати та долучити матеріали, отримані за вимогою слідчого в порядку ст. 93 КПК України.
Отже, за результатами встановлених у судовому засіданні обставин та з урахуванням доводів, викладених стороною обвинувачення, слідчий суддя вважає, що на даний час стороною обвинувачення доведено наявність обставин, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, а також передбачених ст. 199 КПК України, а саме - заявлені при обранні запобіжного заходу ризики на даний час не зменшились та наявні обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали в частині покладення процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частиною 5 ст. 182 КПК України визначено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину визначається у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя з урахуванням положень ст.ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється. При цьому, необхідно мати на увазі, що розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникло бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Визначаючи розмір застави, слідчий суддя бере до уваги обставини кримінального правопорушення, вчинення якого інкриміновано підозрюваному, встановлені ризики, а також тяжкість та характер кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України та майновий стан підозрюваного.
У разі внесення застави на підозрюваного слід покласти на підозрюваного обов'язки, про застосування яких просить сторона обвинувачення.
Керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 392, 395 КПК України, слідчий суддя
клопотання задовольнити повністю.
Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах строку досудового розслідування, тобто до 23.02.2025.
Раніше визначений розмір застави, а саме - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. - залишити без змін.
У разі внесення застави на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти наступні обов'язки:
-прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожним їхнім викликом, вимогою та визначеною ними періодичністю;
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Копію ухвали вручити підозрюваному, прокурору і надіслати начальнику ДУ «Закарпатська установа виконання покарань №9».
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом 5 (п'яти) днів з дня її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії ухвали.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду: ОСОБА_1