Справа № 308/3869/21
про залишення позову без розгляду
20 січня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ужгородської міської ради про скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність, - ВСТАНОВИВ:
В провадженні Ужгородського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ужгородської міської ради про скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судові засідання призначені на 11.12.2024 року о 15 год. 55 хв., та 20.01.2025 року на 13 год. 50 хв. не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судові засідання призначені на 11.12.2024 року о 15 год. 55 хв., та 20.01.2025 року на 13 год. 50 хв. не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку електронного документу одержувачу на його електронну адресу. Документ доставлено до електронної скриньки 12.11.2024 року та 30.12.2024 року. Заяв про відкладення розгляду справи та про розгляд справи у його відсутності до суду не надходило.
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Результат аналізу частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у разі наявності у нього офіційної електронної адреси.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22).
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Представник відповідача подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача та його представника в судове засідання, а також просив суд провести судове засідання без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада, в тому числі на 11.12.2024 року о 15 год. 55 хв., і на 20.01.2025 року о 13 год. 50 хв.
Заяв про зміну місця знаходження, проживання, номера телефону, електронної пошти під час провадження справи від позивача не надходило.
Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ст. 4 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, серед іншого, розумність строків розгляду справи судом (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Суд враховує положення ст. 131 ЦПК України , згідно якої учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення «належним», оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 березня 2021 року у справа №910/6835/20).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19, в якій Верховний Суд зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення «належним», оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Інших заяв від позивача та представника позивача до суду не надходило.
У відповідності до ч.5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Суд враховує, що представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судові засідання призначені на 11.12.2024 року о 15 год. 55 хв., та 20.01.2025 року на 13 год. 50 хв. не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку електронного документу одержувачу на його електронну адресу. Документ доставлено до електронної скриньки 12.11.2024 року та 30.12.2024 року. Заяв про відкладення розгляду справи та про розгляд справи у його відсутності до суду не надходило.
Через неодноразову неявку позивача та її представника у судове засідання - порушуються передбачені ЦПК України, строки розгляду цивільної справи.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
У рішенні Європейського Суду від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони вживають заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобовязана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обовязки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обовязок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведене свідчить про недобросовісність здійснення позивачем своїх процесуальних прав.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Зважаючи на викладене, виходячи з вимог п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, яка визначає наслідки повторної неявки позивача ( представника), від позивача не надійшла до суду заява про розгляд справи у її відсутності, зважаючи на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, суд приходить до висновку, що є всі підстави для залишення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ужгородської міської ради про скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність - без розгляду у зв'язку із повторною неявкою позивача та представника позивача на розгляд справи.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов'язаний з'ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.
Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 522/7428/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 522/22303/14-ц, а також від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18.
У зв'язку з наведеним, залишення позову без розгляду, як це передбачено законом, а саме пунктом 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Суд роз'яснює позивачу, що відповідно ч. 2 ст. 257 ЦПК України особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Щодо скасування заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Регламентації інституту забезпечення позову в цивільному процесуальному праві присвячені статті 149-159 ЦПК України.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Порядок та підстави скасування заходів забезпечення позову встановлено статтею 158 ЦПК України, частинами першою, четвертою, дев'ятою якої передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Отже, забезпечувальні заходи застосовуються та скасовуються судом шляхом ухвалення процесуального рішення - ухвали.
Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року « Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову, в тому випадку, коли потреба в забезпеченні позов з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Згідно з ч.9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що накладений ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 01.04.2021 р. (судова справа №308/3869/21) арешт на : земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:40:001:0048 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , зареєстровану в реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 1270033821248, номер запису 20821612, належну ОСОБА_4 , місце реєстрації АДРЕСА_2 - підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 44,131 , 257 ч.1 п.3, 353 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ужгородської міської ради про скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність - залишити без розгляду.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 01.04.2021 р. (судова справа №308/3869/21), які полягали у арешті на: земельну ділянку кадастровий номер 2110100000:40:001:0048 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , зареєстровану в реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 1270033821248, номер запису 20821612, належну ОСОБА_4 , місце реєстрації АДРЕСА_2 .
Додатково позивачу роз'яснити, що залишення позовної заяви без розгляду не позбавляють права повторного звернення до суду із позовною заявою в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Копію ухвали суду направити сторонам по справі для відома.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца