21 січня 2025 року
м. Київ
справа № 645/2798/24
провадження № 61-58ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши питання про прийняття до розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова
від 01 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 03 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса В'ячеславівна, про встановлення факту батьківства,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій просила встановити факт батьківства померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Фрунзенський районний суд міста Харкова рішенням від 01 серпня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Харківський апеляційний суд постановою від 03 грудня 2024 року змінив рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 01 серпня 2024 року та виклав мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
02 січня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Вініцький М. В., через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова
від 01 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 03 грудня 2024 року у вказаній справі, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким встановити факт визнання батьківства померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
10 січня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Вініцький М. В., засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду ідентичну касаційну скаргу на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 01 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду
від 03 грудня 2024 року у вказаній справі, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким встановити факт визнання батьківства померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до доньки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Касаційні скарги не можуть бути прийняті судом до розгляду та підлягають залишенню без руху з наступних підстав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підстави, на яких подається касаційна скарга, з визначенням передбачених статтею 389 ЦПК України підстав, проте, в порушення вказаних вимог заявник в касаційній скарзі не зазначив такі підстави.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі необхідно зазначити, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі
№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
У касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).
Процесуальний закон покладає на заявника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Крім того, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Верховний Суд позбавлений можливості сам визначити підстави касаційного оскарження судових рішень, оскільки такий обов'язок законодавець поклав саме на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційні скарги ОСОБА_1 не відповідають зазначеним вище вимогам закону.
У касаційній скарзі, яка подана ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Вініцький М. В., до Верховного Суду 02 січня 2025 року через підсистему «Електронний суд», та у касаційній скарзі, яка подана ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Вініцький М. В., 10 січня 2025 року засобами поштового зв'язку, які є ідентичними за змістом, заявник узагальнено посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заявник у поданих касаційних скаргах підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом
норм матеріального права та порушення норм процесуального права,
що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення
для правильного вирішення справи, оскільки суди не у повній мірі
дослідили зібрані у справі докази та дали неналежну оцінку, чим порушили вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин у справі.
Зміст касаційних скарг ОСОБА_1 зводиться до викладення фактичних обставин справи, незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішення, не містить посилань на нормативно-правові акти, що свідчить про формальний підхід до належного оформлення касаційної скарги в частині обов'язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини
другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
За правилами пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Диспозиція вищевказаної норми процесуального закону передбачає, що крім іншого заявнику необхідно вказувати норму права щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
В мотивувальній частині касаційних скарг ОСОБА_1 не зазначає в частині застосування якої саме норми права відсутній
правовий висновок Верховного Суду. Мотивувальна частина касаційної
скарги не містить нормативно-правового обґрунтування. При цьому,
суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги
обирати норми права, із застосуванням яких не погоджується заявник.
Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та зазначення норм права, які, на думку заявника, невірно застосовані судом, без зазначення та обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового викладення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені підстави касаційного оскарження.
Верховний Суд роз'яснює заявнику, що коректне визначення підстав
касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної
інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції
норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог
касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).
Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює
перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових
рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є
обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що у вичерпний спосіб визначені законом. Верховний Суд є судом права, тобто такою
судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Враховуючи викладене, заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу, а саме зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), правильно зазначити всіх учасників справи та їх місцезнаходження (місце проживання чи перебування), надіслати, підписану заявником, уточнену касаційну скаргу на адресу Верховного Суду з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Заявник ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат
Вініцький М. В., подала дві касаційні скарги, одну з яких через підсистему «Електронний суд», а іншу заявник надіслала засобами поштового зв'язку. Верховний Суд нагадує заявнику та її адвокату про обов'язок
добросовісно користуватися процесуальними правами та про неприпустимість зловживання ними (пункт 11 частини третьої статті 2, частина перша
статті 44 ЦПК України). За змістом частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням
процесуальними правами будь-які дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо до постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження від особи, яка подала скаргу, надійшла заява про її відкликання (пункт 3 частини четвертої
статті 393 ЦПК України).
Якщо скаржник вважає, що обидві її касаційні скарги на одні і ті самі судові рішення мають однаковий зміст, то, виконуючи вимоги цієї ухвали, повинна визначитися з тим, яку з двох касаційних скарг вона підтримує, а яку відкликає, або має обґрунтувати необхідність розгляду у Верховному Суді обох касаційних скарг.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
За таких обставин касаційні скарги не можуть бути прийняті судом до
розгляду та підлягають залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 01 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2024 рокузалишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. В. Литвиненко