08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2-а/381/21/25
381/25/25
Рішення
Іменем України
21 січня 2025 року Фастівський міськрайонний суд у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., адвоката позивача Костюк В.П. - Гірченко О.А., розглянувши у відкритому судового засіданні в спрощеному позовному провадженні в м. Фастів Київської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
встановив:
У січні 2025 року представникпозивача Костюк В.П. (далі - позивач) - ОСОБА_2 (представник позивача) звернувся в порядку адміністративного судочинства з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій просив суд скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 2207 від 26.12.2024 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача стверджував, 26.12.2024, після затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 для перевірки документів, позивачу в приміщенні цього ІНФОРМАЦІЯ_2 було вручено постанову № 2207 у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на позивача накладено штраф в розмірі 25 500 грн., начебто через його відмову в проходженні військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) під супроводом представників ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Натомість позивач не відмовлявся 26.12.2024 від проходження ВЛК та просив надати йому можливість пройти ВЛК в порядку п. 2.6.8. Наказу № 402, бо при ньому були відсутні його медичні документи та наявне право самостійно пройти протягом 4 (чотирьох) днів, в тому числі, в ІНФОРМАЦІЯ_2 за місце проживання та реєстрації у м. Києві.
Затримання для перевірки документів не передбачає направлення на проходження ВЛК про що зазначено в постанові № 560 від 16.05.2024.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 26.12.2024 позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлено на проходження ВЛК, без постановлення позивача на облік чи вручення повістки.
Складення протоколу про адміністративне правопорушення № 2207 від 26.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 відбулося всупереч не перебуванню, не постановленню позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач не має підстав для постановлення на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 , через проживання та місце реєстрації у м. Києві. Відповідно, ІНФОРМАЦІЯ_3 не наділений повноваженнями притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
ІНФОРМАЦІЯ_3 було порушено порядок притягнення до адміністративної відповідальності, що визначений КУпАП та Постановою № 580 від 18.05.2024 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 перевищено свої повноваження щодо вимоги та примусу пройти позивача ВЛК та утримання позивача в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 понад три години.
Крім цього, протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності не надано. Право на залучення адвоката не роз'яснено. Час та дата для розгляду протоколу не призначався.
Тому представник позивача вважає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 08 січня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання, з викликом сторін, а також витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 ,належним чином засвідчену копію постанови про накладення адміністративного стягнення № 2207 від 26.12.2024 на ОСОБА_1 , а також належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, на підставі яких була прийнята вказана постанова.
Станом на дату проведення судового засідання витребувані документи представниками відповідача ненадані, причин ненадання витребуваних документів не повідомлено.
Відзив у справі не поданий.
В судове засідання з'явився представник позивача адвокат Гірченко О.А., позивач не з'явився.
Представник позивача повідомив, що позивач сповіщений належним чином про час і дату проведення судового засідання, однак на засіданні не буде присутнім. Участь в судовому засіданні лише представника буде достатньою.
Представник відповідач у судове засідання не з'явився, про час і дату проведення судового засідання був повідомленим належним чином, відзиву не надано, клопотань про відкладення судового засідання не надходило.
З урахування скорочених стоків розгляду справ цієї категорії, позиції представника позивача та достатності наданих позивачем матеріалів для розгляду справи по суті, керуючись приписами статті 205 КАС України, проводить судовий розгляд без участі позивача та представника відповідача.
В судовому засіданні представник позивача повідомив, що позивача було затримано 26.12.2024 року та примусово доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Повістки позивачу про необхідність уточнення даних чи про проходження ВЛК йому не вручались, чи було складеним рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення позивача для проходження медичного огляду позивачу та його представнику не відомо, проте, таке рішення їм не оголошувалось і не вручалось.
Представник позивача акцентував увагу на тому, що позивач погоджується на проходження ВЛК за місцем його реєстрації або проживання та за можливості надати підтверджуючі документи щодо стану здоров'я, які в позивача під час затримання були відсутні.
Представник позивача додатково зазначив, що позивачу не було роз'яснено наслідки відмови від проходження ВЛК, в тому числі й щодо можливого притягнення до адміністративної відповідальності.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з таких підстав.
Зокрема, стаття 19 Конституції України, передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та остаточне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з наданням ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушеного з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначає Конституцію цією законами України; 2) з використанням повторення з наданням, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх основних, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілей, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Стаття 6 КАС України передбачає, що суд при вирішенні справ керується Верховенством прав, відповідно до якої окремої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та актуальністю змісту і спрямованості діяльності держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).
Вказаним Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 68 Порядку № 560, встановлено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов'язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п'ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов'язаним вручається мобілізаційне розпорядження.
Згідно із пунктом 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов'язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров'я. Резервісти або військовозобов'язані, у яких відсутні скарги на стан здоров'я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.
Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
Згідно абзацу 1 і 4 пункту 74 Порядку № 560, резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11.
Під час вручення направлення резервістам та військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Згідно пункту 3.1 розділу 3 глави ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оброни від 14.08.2002 року № 402, з подальшими змінами, медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення за формою, наведеною у додатку 11 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП.
Зміст процитованих вище правових норм свідчить, що: 1. Про необхідність проходження медичного огляду призовників чи військовозобов'язаних приймається рішення військово-лікарської комісії чи ТЦК та СП, 2. Громадяни, які прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних, на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою, 3. Під час вручення направлення військовозобов'язаним під особистий підпис доводяться вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно приписів частини 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення є протиправність діяння та вина особи, що його вчинила.
Згідно приписів частини 3 статті 210-1 КУпАП, передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Диспозиція цієї норми є відсильною та передбачає можливість притягнення до відповідальності за порушення необмеженого переліку профільних законодавчих норм, як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів. В даному випадку термін «законодавство», на думку суду, повинен вживатися у значенні, наведеному в рішенні КСУ від 09 липня 1998 року по справі № 17/81-97 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).
Далі, використаний в статті 210-1 КУпАП термін «порушення», на думку суду, включає як активну протиправну поведінку, так і бездіяльність, тобто утримання від виконання обов'язкових дій, що характеризується протиправністю.
У відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За змістом п. 1 частини 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, зокрема, на підставі належних та допустимих доказів поза розумним сумнівом встановити, що особою вчинено протиправне та винне діяння, що містить всі ознаки конкретного складу адміністративного правопорушення.
Отже, в контексті фактичних обставин цієї справи та наведених аргументів сторін публічно-правового спору, суду належить перевірити обставини щодо вчинення позивачем, як особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП та встановити, чи досліджені докази свідчать про вчинення ОСОБА_4 винного та протиправного діяння, що порушує законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для цього, суду необхідно відповісти на наступні питання: 1. Чи дотримано процедуру направлення позивача для проходження ВЛК, 2. Чи виконані вимоги щодо інформування позивача про його обов'язки та наслідки відмови від проходження ВЛК, 3. Чи є відмова позивача від проходження ВЛК протиправним та винним діянням, яке дає достатні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
В контексті наведених вище тверджень, суд приходить до висновку, що процедура направлення позивача для проходження ВЛК порушена, так як відсутнє рішення військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо необхідності проходження відповідачем, як військовозобов'язаним, медичного огляду. Доказів прийняття чи ухвалення такого рішення представниками відповідача не надано. Саме посилання в постанові про накладення адміністративного стягнення на існування такого рішення, без зазначення його реквізитів, зокрема, номеру і дати його прийняття, не доводить факт прийняття такого рішення.
В даному випадку, суд вважає, що відповідне рішення повинно бути оформленим у вигляді організаційно-розпорядчого акту суб'єкта владних повноважень, містити необхідні реквізити та з достатньою мірою деталізації доводити до відома адресата його обов'язок вчинити певні дії чи утриматись від вчинення дій. Однак, як зазначалося вище, таке рішення в матеріалах справи відсутнє.
Також, в матеріалах справи відсутні повісти про виклик позивача із зазначенням часу і дати та причин такого виклику. Матеріли справи не містять переконливих доказів того, що позивач направлення на проходження ВЛК, та був повідомленим про час і місце проходження ВЛК.
Далі, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу під особистий підпис доводились вимоги законодавства щодо відповідальності громадян за ухилення від військової служби під час мобілізації, у тому числі за ухилення від проходження медичного огляду за направленням районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та строк завершення медичного огляду.
Вказані обставини в своїй сукупності свідчать про те, що відмова позивача від проходження медичного огляду в даному випадку не має ознак протиправного та винного діяння, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, відтак, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів щодо наявності фактичних та правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та дотримання процедури накладення адміністративного стягнення.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги щодо скасування оскаржуваної постанови № 2207 від 26 грудня 2024 року та подальшого закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, є доведеними і підлягають задоволенню.
Такий спосіб захисту прав позивача відповідатиме приписам пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України.
Далі, згідно зі ст. 246 ч. 5 п. 2 КАС України, у резолютивній частині рішення суду зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень. Відповідна сума судового збору була сплачена позивачем за подання позовної заяви.
Отже, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 255, 265, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 4, 12, 46, 72, 77, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, суддя,-
Ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2207 від 26.12.2024 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, - скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , сплачений ним судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Суддя Самуха В.О.