ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.01.2025Справа № 910/12964/24
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Державного підприємства "Управління житловими будинками" Управління справами Апарату Верховної Ради України"
до Фізичної особи-підприємця Міняйло Наталія Олегівна
про стягнення 165 561,10 грн
Представники сторін: не викликалися.
У жовтні 2024 року Державне підприємство "Управління житловими будинками" Управління справами Апарату Верховної Ради України" (далі - Державне підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Міняйло Наталія Олегівна (далі - Підприємець) 165 561,10 грн, з яких: 101 001,97 грн - орендна плата, 1 650,12 грн - плата за утримання будинку та прибудинкової території, 906,04 грн - відшкодування витрат на земельний податок, 1 183,26 грн - відшкодування витрат на придбання електроенергії та водопостачання, 49 789,64 грн - інфляційні втрати, 11 030,07 грн - штрафні санкції, посилаючись на неналежне виконання останнім зобов'язань за договорами: 1) оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №12/10 від 08.10.2018, 2) про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №12/10-1 від 08.10.2018 та 3) про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 03.02.2020, в частині своєчасного та в повному обсязі внесення платежів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/12964/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
15.11.2024 через систему "Електронний суд" (18.11.2024 зареєстровано судом) Підприємець подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що заявлені до стягнення суми не підтверджуються первинними документами, а надані акт взаєморозрахунків та заява від 30.09.2020 не є належними, допустимими та достовірними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за вищевказаними договорами;
- позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку спірних сум;
- відповідач підпадає під перелік орендарів, для яких згідно постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" на період дії карантину нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснювалося у розмірі 50% від суми нарахованої орендної плати;
- відповідач не зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на сплачу земельного податку;
- у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості, заявлені до стягнення компенсаційні виплати та штрафної санкції також не підлягають стягненню.
Також Підприємець просив суд поновити строк для подання відзиву. В обґрунтування поважності причин пропуску відповідач вказав, що несвоєчасне подання вказаної заяви по суті спору пов'язане з неотриманням від Державного підприємства копій позову разом з додатками, з якими представник відповідача ознайомилася лише 05.11.2024.
Відповідно до статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, суд звертає увагу відповідача на те, що за змістом статті 119 ГПК України поновлено може бути лише строк, який встановлено законом, тоді як встановлений судом строк продовжується судом, який встановив такий строк, і заява про його продовження може бути подана особою лише до закінчення такого строку.
Разом із цим, згідно з частиною 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 встановлено відповідачу строк для подання відзиву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (частина 3 статті 120 ГПК України).
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до матеріалів справи, копія ухвали суду від 24.10.2024 повернулася на адресу суду без вручення відповідачу у зв'язку з відсутністю останнього за адресою, що підтверджується проставленням 02.11.2024 на довідці Ф.20 відповідної відмітки.
Таким чином, останнім днем для подання відзиву на позов з урахуванням положень частини 5 статті 254 ЦК України було 18.11.2024.
Оскільки відзив було подано в межах строку, встановленого ухвалою суду від 24.10.2024, клопотання відповідача про поновлення строку для подачі вказаної заяви по суті спору не підлягає задоволенню.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи вищезазначені обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Державного підприємства частково обґрунтованими.
1. 08.10.2018 між Державним підприємством (далі за текстом договору - Орендодавець) та Підприємцем (далі за текстом договору - Орендар) було укладено договір №12/10 (далі - договір оренди, договір №1), відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 60,8 кв.м, розмішене за адресою: місто Київ, вулиця Срібнокільська, 24, (інвентарний №372), що перебуває на баланс Державного підприємства, вартість якого визначена відповідно до висновку пре вартість майна від 31.08.2018 і становить 830 000,00 грн (далі - Майно).
Майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу промислових товарів, що були у використанні (пункт 1.2. договору оренди).
Відповідно до пунктів 2.4. та 7.1. договору оренди Орендодавець зобов'язується передати в оренду майно за цим договором та актом приймання-передачі майна, обов'язок щодо складання якого покладається на Орендодавця, та підписується одночасно з договором оренди.
Разом із цим, згідно з пунктом 10.11. договору майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов'язок щодо складання повернення Майна покладається на Орендаря.
Пунктами 3.1. та 3.2. договору оренди встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку за серпень 2018 року - 12 045,00 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеним законодавством.
Згідно з пунктом 3.3. договору оренди розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяця оренди.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
За умовами пункту 3.4. договору оренди у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методисткою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
Орендна плата перераховується Орендодавцю не пізніше 15 числа поточного місяця (пункт 3.6. договору оренди).
Відповідно до пункту 3.7. договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Пунктом 3.11. договору оренди передбачено, що в разі припинення (розірвання) договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря віл обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла у повному обсязі.
Розділом 5 договору оренди визначені обов'язки Орендаря, зокрема:
використовувати орендоване Майно відповідно до його призначення та умов цього договору (пункт 5.1.);
своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату Орендодавцю у платіжних дорученнях, які оформлює Орендар, вказується призначення платежу за зразком, який надає Орендодавець листом при укладенні договору оренди) та інші платежі (пункт 5.2.);
на вимогу Орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння (пункт 5.8.).
Пунктом 10.1. договору оренди передбачено, що цей правочин укладено строком на один рік з 01.10.2018 по 30.09.2019 включно. Сторонами встановлено, що умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 01.10.2018, на підставі частини 3 статті 631 ЦК України.
За умовами пункту 10.4. договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на цим Договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цієї угоди при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.
08.10.2018 між Державним підприємством та Підприємцем було підписано акт приймання-передачі, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Срібнокільська, 24, загальною площею 60,8 кв.м для розміщення торговельного об'єкту з продажу промислових товарів, що були у використанні.
Додатковою угодою №1 від 03.02.2020 сторони продовжили термін дії договору оренди на 1 рік до 30.09.2020 включено. Положення вказаної угоди застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до її укладення, тобто до 01.10.2019.
У зв'язку із поданням відповідачем заяви від 30.09.2020 про розірвання договору оренди, додатковою угодою №2 від 30.09.2020 сторони дійшли згоди про припинення дії вказаного правочину з 01.10.2020 (пункт 1). У пункті 2 додаткової угоди №2 від 30.09.2020 зазначено, що майно повертається Орендарем Орендодавцю протягом 3 днів.
01.10.2020 між Державним підприємством та Підприємцем підписано акт приймання-передавання, за яким відповідач передає позивачу нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Срібнокільська, 24, загальною площею 60,8 кв.м.
2. Також, 08.10.2018 між Державним підприємством (далі за текстом договору - Виконавець) та Підприємцем (далі за текстом договору - Споживач) було укладено договір №12/10-1 (далі - договір №2), предметом якого є забезпечення Виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, комунальних послуг (далі - послуги) у житловому будинку №24 по вулиці Срібнокільській у місті Києві, де знаходиться приміщення Споживача, загальною площею 60,8 м2, що використовується ним на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2018 №12/10, а Споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором. Крім того, згідно з цим договором Виконавець надає Споживачу послуги по обслуговуванню мереж його приміщення, а Споживач, в свою чергу, зобов'язаний оплатити такі послуги відповідно до умов договору (пункт 1.1.).
Відповідно до пункту 1.1.1. вищезазначеного правочину до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які можуть надаватися Споживачу відносяться:
- прибирання прибудинкової території;
- прибирання сходових кліток;
- прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі;
- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: гарячого водопостачання, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливної каналізації;
- дератизація;
- дезінсекція;
- обслуговування димовентиляційних каналів;
- технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності;
- поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків);
- прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами;
- експлуатація номерних знаків на будинках;
- освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води.
Згідно з пунктом 1.2. договору №2 додаткові роботи, не передбачені цим договором, можуть виконуватися по узгодженню Сторін на підставі додаткової угоди або наряд-замовленню Споживача.
Надання Орендарю комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, водовідведення) здійснюється за діючими розцінками і тарифами на підставі виставлених рахунків згідно фактичного щомісячного споживання (пункт 1.3. договору №2).
Згідно з пунктом 2.1. зазначеної угоди розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору, при оплаті до 20 числа місяця наступного за розрахунковим, становить 224,96 грн, в тому числі й ПДВ 37,50 грн, після 20 числа місяця наступного за розрахунковим - 234,08 грн, у тому числі й ПДВ 39,01 грн.
Розрахунковим періодом є календарний місяць. При цьому послуги оплачуються не пізніше ніж до 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим у готівковій або безготівковій формі, на розрахунковий рахунок Виконання, вказаний у цьому договорі або шляхом внесення коштів у касу Виконавця (пункт 2.2. договору №2).
Згідно з пунктом 2.3. вказаної угоди за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому чинним законодавством.
Оплата додаткових послуг здійснюється відповідно до актів наданих послуг (пункт 2.5. договору №2).
Відповідно до підпункту 4.1.2. пункту 4.2. договору №2 Споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу.
Договір №2 було укладено на 1 рік. Умови вказаного правочину застосовуватимуться до відносин між сторонами, які виникли до його укладення з 01.10.2018. У разі коли за місяць до закінчення дії договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим.
Додатковою угодою №1 від 03.02.2020 Державне підприємство та Підприємець дійшли згоди про розірвання договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території №12/10-1 від 08.10.2018. Вказаний договір припиняє свою дію 31.01.2020.
3. Крім цього, 03.02.2020 між Державним підприємством (далі за текстом договору - Виконавець) та Підприємцем (далі за текстом договору - Споживач) було укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (далі - договір №3), предметом якого є забезпечення Виконавцем надання послуг з управління багатоквартирним будинком (далі - послуги) у житловому будинку №24 по вулиці Срібнокільській у місті Києві, де знаходиться орендоване Споживачем приміщення, загальною площею 60,8 м2, що використовується ним на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2018 №12/10, а Споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленою вартістю у строк та на умовах, що передбачені цим договором (пункт 1.1.).
Відповідно до пункту 1.4. вищезазначеного правочину до послуг з управління багатоквартирним будинком, які можуть надаватися Споживачу відносяться:
- прибирання прибудинкової території;
- прибирання сходових кліток;
- прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівлі;
- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: гарячого водопостачання, холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливної каналізації;
- дератизація;
- дезінсекція;
- обслуговування димовентиляційних каналів;
- технічне обслуговування та поточний ремонт систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності;
- поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені на закріпленій в установленому порядку прибудинковій території (в тому числі спортивних, дитячих та інших майданчиків);
- прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами;
- освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води.
Надання Споживачу комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, водовідведення) здійснюється за діючими розцінками і тарифами на підставі виставлених рахунків згідно фактичного щомісячного споживання (пункт 1.6. договору про надання послуг з утримання).
Згідно з пунктом 2.1. зазначеної угоди розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору становить 356,29 грн, в тому числі ПДВ 59,38 грн.
Розрахунковим періодом є календарний місяць. При цьому послуги оплачуються не пізніше ніж до 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим у готівковій або безготівковій формі, на розрахунковий рахунок Виконання (пункт 2.2. договору №3).
Згідно з пунктом 2.3. вказаної угоди за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі, встановленому чинним законодавством.
Оплата додаткових послуг здійснюється відповідно до актів наданих послуг (пункт 2.4. договору №3).
Відповідно до підпункту 4.1.2. пункту 4.2. зазначеної угоди Споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу.
Договір №3 було укладено на 1 рік. Умови вказаного правочину застосовуватимуться до відносин між сторонами, які виникли до його укладення з 01.02.2020. У разі коли за місяць до закінчення дії договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим.
Між позивачем та відповідачем було підписано акт звіряння за 9 місяців 2020 року (із січня 2020 року по вересень 2020 року), в якому зазначено, що станом на 30.09.2020 заборгованість Підприємця перед Державним підприємством складає 104 741,39 грн.
Також, 30.09.2020 Підприємцем подано Державному підприємству заяву, в якій відповідач зобов'язувалась сплатити борг в сумі 104 741,39 грн протягом шести місяців: жовтень 2020 року - березень 2021 року.
Факт підписання та подання вказаної заяви не заперечувався відповідачем у відзиві.
З метою досудового врегулювання спору, 17.05.2024 Державне підприємство звернулося до Підприємця з претензією, в якій просило сплатити заборгованість у розмірі 104 741,39 грн.
Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
У зв'язку із несправлянням Підприємцем у повному обсязі платежів за договорами №1, №2, №3, Державне підприємство звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір у межах даної справи щодо стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 101 001,97 грн, суд виходить з такого.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №1, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором найму (оренди), за яким відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Таким чином, укладення Державним підприємством та Підприємцем договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №12/10 від 08.10.2018 було спрямоване на отримання останнім у користування нерухомого майна та одночасного обов'язку останнього зі здійснення оплати за таке користування.
Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 5 статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина 1 статті 286 ГК України).
Згідно з пунктом 1.1. договору №1 нежитлове приміщення площею 60,8 кв.м, розмішене за адресою: місто Київ, вулиця Срібнокільська, 24, (інвентарний №372), є державним нерухомим майном - перебуває на баланс Державного підприємства
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди, далі - Закон №2269-XII) регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2269-XII орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Згідно з частиною 2 статті 19 Закону №2269-XII методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.
Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (частина 3 статті 19 Закону №2269-XII).
Як було раніше встановлено судом, пунктами 3.1. та 3.2. договору оренди встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку за серпень 2018 року - 12 045,00 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеним законодавством.
Згідно з пунктом 3.3. договору оренди розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяцем до останнього числа першого місяця оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Орендна плата перераховується Орендодавцю не пізніше 15 числа поточного місяця (пункт 3.6. договору оренди).
Отже, умовами договору №1 встановлено розмір та строки внесення плати за користування державним нерухомим майном.
Заперечуючи проти розміру заборгованості по орендній платі у розмірі 101 001,97 грн, відповідач вказував на ненадання позивачем ані обґрунтованого розрахунку такої заборгованості, ані жодних первинних доказів, які б підтверджували наявність такої заборгованості. Однак суд не погоджується з такими запереченнями, виходячи із нижчезазначеного.
Відповідно до пунктів 2.4. та 7.1. договору оренди Орендодавець зобов'язується передати в оренду майно за цим договором та актом приймання-передачі майна, обов'язок щодо складання якого покладається на Орендодавця, та підписується одночасно з договором оренди.
Разом із цим, згідно з пунктом 10.11. договору майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов'язок щодо складання повернення Майна покладається на Орендаря.
Як було раніше встановлено судом, 08.10.2018 між Державним підприємством та Підприємцем було підписано акт приймання-передачі, за яким позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Срібнокільська, 24, загальною площею 60,8 кв.м для розміщення торговельного об'єкту з продажу промислових товарів, що були у використанні.
01.10.2020 між Державним підприємством та Підприємцем підписано акт приймання-передавання, за яким відповідач передає позивачу нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Срібнокільська, 24, загальною площею 60,8 кв.м.
Отже, у період з 08.10.2018 по 01.10.2020 державне нерухоме майно перебувало в наймі (оренді) Підприємця. Жодних доказів, які б спростовували вказану обставину матеріали справи не містять та не заперечувалася відповідачем. При цьому, відповідачем не вказувалося про неможливість використовуватися орендованого майна в підприємницькій діяльності.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк справляння плати за користування майном встановлений у пункті 3.6. договору - не пізніше 15 числа поточного місяця.
Таким чином, отримавши у платне користування нерухомим майно, відповідач взяв на себе зобов'язання щомісяця до 15 числа вносити оренду плату. При цьому, умовами договору не передбачено обов'язку сторін складення щомісячних актів, які б підтверджували користування вказаним нерухомим майном, відтак твердження відповідача про ненадання позивачем первинних документів є безпідставними та відхиляються судом.
З огляду на вищезазначене, а також, беручи до уваги положення статей 13, 74 ГПК та 614 ЦК України, саме на орендаря (відповідача) покладено обов'язок щодо доведення належного виконання зобов'язань в частині справляння орендних платежів.
Однак жодних доказів сплати орендних платежів матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.
Посилання суду на правові позиції відносно акта звірки взаємних розрахунків як доказу у справі, викладені у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №918/535/19, від 12.09.2018 у справі №910/22923/17, від 25.03.2019 у справі №910/1389/18, не враховуються судом, оскільки такі висновки не є релевантними до спірних правовідносин, тому що сформовані за інших фактичних обставин справи та іншого правового регулювання.
Перевіривши заявлений до стягнення розмір заборгованості з орендної плати з інформацією, вказаною позивачем та відповідачем в акті звірки взаєморозрахунків, враховуючи розмір орендної плати, передбачений пунктом 3.1.-3.4. договору №1, та відсутність доказів, які б спростовували таку заборгованість, суд вважає більш вірогідними доводи позивача про наявність станом на 30.09.2020 заборгованості з орендної плати у розмірі 101 001,97 грн.
Однак, суд звертає увагу позивача на те, що Постановою Кабінетів Міністрів України №611 від 15.07.2020 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - Постанова №611) врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном.
Вказана постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, однак була чинною у період, за який складено акт звірки: січень 2020 року - вересень 2020 року.
Так, пунктом 1 Постанови №611 визначено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2.
Згідно з пунктом 2 Постанови орендодавцям державного майна постановлено забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, а згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 останній був відмінений з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
У додатку 2 до Постанови наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків, у тому числі орендарі, які використовують нерухоме державне майно для розміщення торговельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів, що були у використанні.
У пункті 1.2. договору оренди зазначено, що майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об'єкту з продажу промислових товарів, що були у використанні
Таким чином, суд погоджується з доводами відповідача про застосування до спірних правовідносин положень Постанови №611, атому заявлений до стягнення розмір орендної плати підлягає зменшенню на 50% (удвічі).
Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо справляння орендної плати за договором №1, строк внесення якої настав, суд дійшов висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у розмірі 50 500,98 грн (101 001,97 грн/2), відтак позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи спір у межах даної справи щодо стягнення заборгованості з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 1 650,12 грн, суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з управління багатоквартирним будинком - це результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.
Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина 1 статті 12 вказаного Закону).
Як було раніше встановлено судом, 08.10.2018 та 03.02.2020 між Державним підприємством (Виконавець) та Підприємцем (Споживач) було укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території №12/10-1 (договір №2) та договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (договір №3).
Предметом вказаних договорів є забезпечення Виконавцем надання послуг з утримання (управління) багатоквартирним будинком (далі - послуги) у житловому будинку №24 по вулиці Срібнокільській у місті Києві, де знаходиться орендоване Споживачем приміщення, загальною площею 60,8 м2, що використовується ним на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 08.10.2018 №12/10, а Споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленою вартістю у строк та на умовах, що передбачені цим договором (пункти 1.1. договорів №2, №3).
Розмір щомісячної плати за послуги наданих за договором №2 становить: при сплаті до 20 числа - 224,96 грн (разом із ПДВ), після 20 числа місяця наступного за розрахунковим - 234,08 грн (разом із ПДВ) (пункт 2.1. договору №2), а за договором №3 - 356,29 грн (разом із ПДВ).
Розрахунковим періодом є календарний місяць, при цьому згідно з пунктом 2.1. договору №2 та пунктом 2.2. договору №3 строк оплати - (до) не пізніше ніж до 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим.
Отже, у зв'язку з орендою державного комунального майна Підприємець також взяв на себе зобов'язання по сплаті послуг, обумовлених договорами №2 та №3, у фіксованих розмірах.
Доказів ненадання чи неналежного надання послуг за вказаними правочинами матеріали справи не містять та не стверджується відповідачем.
Заперечення відповідача про відсутність первинних документів щодо вказаних послуг також відхиляються судом, оскільки умовами договорів №2, №3 не передбаченого складення жодних документів для підтвердження здійснення господарської операції з надання послуг, передбачених пунктами 1.1.1. та 1.4., зокрема, актів приймання-передачі наданих послуг.
У той же час, суд зауважує, що вказаними договорами передбачено надання додаткових послуг, однак позивач не заявляє про надання таких послуг та не просить суд стягнути відповідну заборгованість, тобто додаткові послуги не є предметом даного спору.
Виходячи з умов вказаних договорів та положень статей 13, 74 ГПК України та 614 ЦК України, так само як із орендною платою, тягар доказування відсутності заборгованості покладається саме на відповідача.
Як було раніше встановлено судом, між позивачем та відповідачем було підписано акт звіряння за 9 місяців 2020 року (із січня 2020 року по вересень 2020 року), в якому зазначено, що станом на 30.09.2020 заборгованість Підприємця перед Державним підприємством складає 104 741,39 грн.
Зі змісту вказаного акту вбачається, що до нього також включено платежі за послуги, обумовлені договорами №2 та №3.
Крім цього, 30.09.2020 Підприємцем подано Державному підприємству заяву, в якій відповідач зобов'язувалась сплатити борг в сумі 104 741,39 грн протягом шести місяців: жовтень 2020 року - березень 2021 року.
Отже, підписання вказаних документів та одночасне заперечення заборгованості є проявом суперечливої поведінки відповідача, що є порушенням принципу добросовісності.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених документів, які би підтверджували певну обставину, яка входить до предмета доказування, не усуває обов'язок відповідача заперечувати проти доводів позивача шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Враховуючи викладене, перевіривши заявлений до стягнення розмір заборгованості з утримання будинку та прибудинкової території з інформацією, вказаною позивачем та відповідачем в акті звірки взаєморозрахунків, враховуючи розмір спірних послуг, передбачені пунктами 2.1. договорів №2, №3, та відсутність доказів, які б спростовували таку заборгованість, суд вважає більш вірогідними доводи позивача про наявність станом на 30.09.2020 заборгованості з утримання будинком у розмірі 1 650,12 грн, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1 183,26 грн відшкодування витрат на придбання електроенергії та водопостачання.
Відповідно до пункту 1.3. договору №2 та пункту 1.6. договору №3 надання Споживачу (Орендарю) комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, водовідведення) здійснюється за діючими розцінками і тарифами на підставі виставлених рахунків згідно фактичного щомісячного споживання (пункт 1.6. договору про надання послуг з утримання).
Виходячи з умов договорів, на відміну від послуг з утримання будинку та оренди, належними доказами для відшкодування таких витрат є відповідні рахунки та докази фактичного споживання комунальних послуг.
Оскільки матеріали справи не містять вказаних доказів, суд погоджується з твердження відповідача про необґрунтованість стягнення 1 183,26 грн, відтак у задоволені позову в цій частині необхідно відмовити.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 906,04 грн відшкодування витрат на земельний податок.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Оскільки об'єктом оренди виступало нежитлове приміщення, а не земельна ділянка, вимога позивача про стягнення відшкодування за земельний податок є необґрунтованою та безпідставною, тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Також, у зв'язку із несвоєчасним внесенням відповідачем платежів за договорами №1, №2, №3 Державним підприємством нараховано до стягнення 11 030,07 грн 3% річних та 49789,64 грн інфляційних втрат за період з 01.04.2021 по 03.10.2024 на суму боргу у розмірі 104 741,39 грн.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на необґрунтованість суми основної заборгованості (бази нарахування) судом здійснено власний розрахунок компенсаційних виплат, згідно якого обґрунтований розмір 3% річних складає 5 491,91 грн та 25 944,55 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2021 по 03.10.2024 на суму боргу у розмірі 52 151,10 грн, яка складається із заборгованості по орендній платі у розмірі 50 500,98 грн та заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 1 650,12 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Державного підприємства підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ч.2 ст. 178, ст. ст. 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Міняйло Наталії Олегівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства "Управління житловими будинками" Управління справами Апарату Верховної Ради України" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 4; ідентифікаційний код 40159706) 50 500 (п'ятдесят тисяч п'ятсот) грн 98 коп. заборгованості з орендної плати, 1 650 (одну тисячу шістсот п'ятдесят) грн 12 коп. заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком, 5 491 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто одну) грн 91 коп. 3% річних, 25 944 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн 55 коп. інфляційних втрат та 1 528 (одну тисячу п'ятсот двадцять вісім) грн 75 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ