вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" січня 2025 р. Справа№ 911/1947/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО"
на рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2024
у справі № 911/1947/24 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом фізичної особи-підприємця Пономар Ганни Сергіївни
до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО"
про стягнення 27 925,03 грн заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів № 14/4 від 07.03.2024, у тому числі - 25 500,00 грн заборгованості з оплати вартості поставленого товару, 1534,18 грн штрафних санкцій, 173,48 грн 3% річних, 717,37 грн інфляційних втрат,
зВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Пономар Ганна Сергіївна (позивач) звернулася до Господарського суду Київської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" (відповідача) про стягнення 27 925,03 грн заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів № 14/4 від 07.03.2024, у тому числі - 25 500,00 грн заборгованості з оплати вартості поставленого товару, 1534,18 грн штрафних санкцій, 173,48 грн 3% річних та 717,37 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 14/4 від 07.03.2024 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.10.2024 у справі № 911/1947/24 позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" на користь фізичної особи-підприємця Пономар Ганни Сергіївни 25 500,00 грн основного боргу, 757,68 грн пені, 171,39 грн 3% річних, 717,37 грн інфляційних втрат, 2354,86 грн витрат зі сплати судового збору, 1944,24 грн витрат на правову допомогу. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "ЦЕНТРЕНЕРГО" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2024 у справі № 911/1947/24 та ухвалити нове. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог у справі № 911/1947/24. А у разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог - зменшити розмір 3% річних, пені та інфляційних втрат на 99%.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано те, що зупинка роботи теплових електростанцій і, як наслідок, неможливість здійснення основного виду господарської діяльності відповідача є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.
При цьому, відповідач наголошує на тому, що істотна зміна обставин у зобов'язанні сталася не внаслідок поведінки сторін договору, а через збройну агресію рф, зокрема, ракетні обстріли енергетичної інфраструктури (Зміївської та Трипільської ТЕС ПАТ "ЦЕНТРЕНЕРГО").
Також, відповідач зазначає, що він повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин листом № 23/1928 від 16.04.2024 з посиланням на п. 10 договору.
У подальшому, відповідач повторно повідомив позивача про вказані обставини листом № 14/4 від 03.07.2024, відповідаючи на претензію позивача, та зазначивши, що заборгованість буде сплачена за наявності достатнього фінансування.
Поряд з цим, відповідач зазначаючи проте, що у разі, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, просить зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 99 %.
Так як, на переконання відповідача, фактична оплата фінансових та штрафних санкцій може призвести до зменшення можливості, та, у деяких випадках, взагалі неможливості відповідача забезпечувати енергетичну безпеку України, спрямовувати кошти на відновлення критичної інфраструктури, зокрема блоків та трансформаторів на електростанціях, виплату заробітних плат працівникам.
Узагальнений виклад позиції позивача
Позивач не скористався правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу. Неподання відзиву не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, що насамперед узгоджується ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2024, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" на рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2024 у справі № 911/1947/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1947/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 у справі №911/1947/24 залишено без руху, надавши скаржнику строк для усунення недоліків.
До Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого додано докази сплати судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" на рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2024 у справі № 911/1947/24. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
В силу приписів ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
07.03.2024 між Публічним акціонерним товариством "ЦЕНТРЕНЕРГО" (покупцем, відповідачем) та фізичною особою-підприємцем Пономар Ганною Сергіївною (постачальником, позивачем) було укладено договір № 14/4 про закупівлю (поставку) товарів (надалі - договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.
Згідно з п. 1.3 договору найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатках до договору.
Ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором (п. 2.1 договору).
За умовами п. 2.5 договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком до договору.
Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції. У разі, якщо фактична передача продукції і дата підписання акту приймання-передачі продукції не співпадають - до підписання акту приймання-передачі продукції (в т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.
Пунктом 7.1.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлену продукцію, а п. 7.3.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку продукції у строки (графік), встановлені цим договором.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором (9.1 договору).
Згідно з п. 12.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін, і діє протягом строку, зазначеного в додатку до договору.
Невід'ємною частиною цього договору є додаток № 1 до договору (п. 14.1 договору).
07.03.2024 між сторонами було підписано додаток № 1 до договору № 14/4 про закупівлю (поставку) товарів, в якому сторони погодили наступне:
- найменування, асортимент, кількість, ціна товару (продукції): 31440000-2 акумуляторні батареї, кількістю 30 штук, вартістю 850,00 грн за одиницю товару (25 500,00 грн за 30 одиниць);
- умови розрахунків: до 30 днів з дати підписання акту приймання-передачі продукції;
- строк постачання товару: протягом 35 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця, з можливістю дострокової поставки, у період з дати укладання договору по 30.06.2024;
- строк дії договору: по 30.12.2024, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
На виконання умов договору, відповідач 11.03.2024 надіслав позивачу заявку № 23/1255 на постачання акумуляторних батарей у кількості 30 штук.
На підставі вказаної заявки, позивач поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 25 500,00 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією підписаної обома сторонами видаткової накладної № ИИ622 від 01.04.2024.
Поряд з цим, відповідно до п. 5.3 договору, 01.04.2024 сторонами було підписано акт приймання-передачі акумуляторних батарей кількістю 30 штук, вартістю 25500,00 грн. У вказаному акті сторони зазначили, що останній є підставою для проведення розрахунків за отриману продукцію згідно договору № 14/4 від 07.03.2024.
Додатком № 1 до договору було визначено строк оплати товару, а саме - 30 днів з дати підписання акту приймання-передачі продукції, тобто у строк до 01.05.2024 включно.
17.05.2024 позивач звернувся до відповідача з листом № 15/ІІ1705, в якому просив відповідача протягом 7 календарних днів з моменту отримання даного листа сплатити 28 942,50 грн заборгованості за поставлений товар з урахуванням штрафних санкцій.
У зв'язку з неотриманням відповіді на вказаний лист, позивач 25.06.2024 повторно звернулась до відповідача з листом № 15/ІІ1705 від 17.05.2024, надіславши його на електронну адресу, зазначену в договорі № 14/4 від 07.03.2024.
Звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, позивач посилався на несплату відповідачем заборгованість за договором № 14/4 від 07.03.2024, на підставі якої позивач нарахував відповідачу штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.10.2024 у справі № 911/1947/24 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" на користь фізичної особи-підприємця Пономар Ганни Сергіївни 25 500,00 грн основного боргу, 757,68 грн пені, 171,39 грн 3% річних, 717,37 грн інфляційних втрат, 2354,86 грн витрат зі сплати судового збору, 1944,24 грн витрат на правову допомогу. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Слід зазначити, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).
З матеріалів справи слідує, що відповідач звернувся до позивача з листом № 23/1928 від 16.04.2024, в якому зазначив, що на момент укладення договору відповідач був готовий виконувати свої договірні зобов'язання у повному обсязі, враховуючи роботоспроможність Зміївської та Трипільської ТЕС.
Водночас, внаслідок ракетних обстрілів Зміївської та Трипільської ТЕС, останні зупинили свою роботу та перестали функціонувати, що призвело до зупинення виробничих потужностей з виробництва електричної енергії.
Керуючись умовами п. 10 договору, відповідач повідомив позивача про неможливість виконання зобов'язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили.
При цьому, в даному листі, відповідач зазначив, що копію сертифіката Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) буде надано додатково після його отримання.
У подальшому, 15.07.2024 відповідач, відповідаючи на звернення позивача № 15/ІІ1705 від 17.05.2024, звернувся до позивача з листом № 23/3094, в якому зазначив, що станом на 15.07.2024 заборгованість відповідача перед позивачем становить 25 500,00 грн.
На переконання відповідача, зазначена заборгованість виникла, у зв'язку з обмеженими його фінансовими можливостями, у тому числі - через військові дії та обстріли об'єктів товариства, в результаті яких відповідач несе великі втрати на відновлювальні роботи.
Водночас, відповідач повідомив, що заборгованість перед позивачем буде сплачено за наявності достатнього фінансування.
За умовами п. 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно з п. 10.2 договору сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Судова колегія зазначає, що факт того, що 22.03.2024 Зміївська ТЕС була зруйнована внаслідок ракетного обстрілу, є загальновідомим, як і факт того, що 11.04.2024 Трипільська ТЕС також була зруйнована внаслідок ракетного обстрілу. В силу приписів ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України зазначені факти не потребують доказування.
Водночас, з умов укладеного між сторонами договору, а саме - пункту 10.3 вбачається, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді питань щодо форс-мажору наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідач мав звернутися до Торгово-промислової палати для отримання сертифікату про форс-мажорні обставини та довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано до матеріалів справи відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України, який би засвідчував форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач, що в свою чергу, свідчить про недотримання останнім вимог п. 10.3 договору, згідно з яким доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України.
Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідач, всупереч вимогам ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, доводів позивача не спростував, доказів на доведення факту відсутності або погашення заборгованості за договором про закупівлю (поставку) товарів № 14/4 від 07.03.2024 суду не надав.
Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 25 500,00 грн заборгованості з оплати поставленого товару є доведеною, обґрунтованою, не спростованою відповідачем та такою, що підлягає задоволенню.
У зв'язку з порушенням відповідачем строку оплати товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1534,18 грн штрафних санкцій (пені), 173,48 грн 3% річних та 717,37 грн інфляційних втрат.
Заперечуючи проти заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, 3% річних та пені, відповідач зазначав, що у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, відповідач просить суд зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99% та врахувати, що відповідач здійснює свою господарську діяльність в складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії. Так, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, починаючи з 24.02.2022 всі теплові електростанції відповідача неодноразово припиняли функціонування. а заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції можуть призвести до наслідків у вигляді необхідності витрачання коштів не на відновлення критичної інфраструктури, забезпечення безперервного електроживлення України, виплату заробітних плат співробітникам, а на оплату штрафних санкцій, що вплине на життєдіяльність та обороноздатність України.
Слід зазначити, що згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 9.6 договору у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.
За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що її розмір було визначено позивачем у сумі 1534,18 грн, нарахованій за загальний період з 01.05.2024 - по 22.07.2024 на суму 25 500,00 грн.
Колегія суддів погоджується з тим, що за перерахунком суду першої інстанції, з урахуванням п. 9.6 договору та початку прострочення заборгованості з оплати поставленого товару (02.05.2024), вірний розмір пені складає 757,68 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме - в розмірі 757,68 грн, встановленому місцевим господарським судом.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, судова колегія зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі - вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22).
Оцінивши надані до справи докази та дослідивши обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення розміру пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено наявності достатніх виняткових обставин для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені.
При цьому, колегія суддів констатує, що відповідачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження збитковості підприємства чи відсутності в нього коштів на рахунках, майна тощо, які мають досліджуватися та можуть бути враховані судом для зменшення розміру пені.
Також, судова колегія зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому фінансовому становищі, порівняно з відповідачем, з огляду на збройну агресію рфі та запровадження в державі воєнного стану.
Стосовно стягнення інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія зазначає, про наступне.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 520/17342/18, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 13.03.2020 р. у справі № 902/417/18).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18).
Визначені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України права стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі - у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Таким чином, 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема, неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, а їх розмір, заявлений до стягнення, не може бути зменшений судом на підставі приписів ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.
З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір визначено позивачем у сумі 173,48 грн, нарахованій за загальний період з 01.05.2024 - по 22.07.2024 на суму 25 500,00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що останній є невірним, оскільки позивачем було неправильно визначено момент виникнення прострочення заборгованості з оплати поставленого товару, яке (прострочення), як зазначалося вище, настало 02.05.2024.
Колегія суддів погоджується з тим, що за перерахунком суду першої інстанції, вірний розмір 3% складає 171,39 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме - в розмірі 171,39 грн, встановленому місцевим господарським судом.
З долученого до матеріалів справи розрахунку інфляційних втрат вбачається, що їх розмір визначено позивачем у сумі 717,37 грн, нарахованій за загальний період з 01.05.2024 - по 22.07.2024 на суму 25 500,00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що останній є невірним, оскільки позивачем було неправильно визначено момент виникнення прострочення заборгованості з оплати поставленого товару, однак, зазначене не впливає на правильність визначення суми інфляційних втрат, яка становить 717,37 грн.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі, а саме - 717,37 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Підсумовуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Інші наведені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами апеляційної скарги
За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права та матеріального права.
Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги, таких підстав колегією суддів також не встановлено.
Таким чином, судова колегія вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення не вбачається.
Судові витрати
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЦЕНТРЕНЕРГО" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 14.10.2024 у справі № 911/1947/24 - без змін.
Матеріали справи № 911/1947/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко