Справа № 569/25436/24
16 січня 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого судді Бучко Т.М.
секретар судового засідання Дем'янчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою, поданою представником заявника Таборовцем А.П., в якій просить визнати протиправною бездіяльність відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо нескасування арешту нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження 7062260, зареєстрований 21 квітня 2008 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі постанови відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції б/н від 10 січня 2003 року; зобов'язати відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати арешт нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження 7062260, зареєстрований 21 квітня 2008 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі постанови відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції б/н від 10 січня 2003 року
Скаргу мотивує тим, що в грудні 2024 року ОСОБА_1 стало відомо про наявність обтяження на належне йому нерухоме майно. Згідно інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, за ОСОБА_1 існує обтяження з реєстраційним номером 7062260 від 21 квітня 2008 року, внесене на підставі постанови державного виконавця ВДВС Рівненського міського управління юстиції Бабишкевича Ю.М. б/н від 10 січня 2003 року про арешт всього нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_1 . Зі змісту листа відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вбачається, що на виконанні у відділі виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не перебувають. За даними, що містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження, неможливо встановити виконавче провадження, в якому винесено постанову, якою арештовано майно ОСОБА_1 . Зазначеною відповіддю відділ повідомив про відсутність підстав для зняття арешту, посилаючись на ч.4 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження". Зважаючи на відсутність матеріалів виконавчого провадження та відповідних відомостей щодо підстав накладення арешту на майно ОСОБА_1 в системі АСВП, існування обтяження у відповідному реєстрі є порушенням прав та законних інтересів скаржника. Арешт майна боржника не скасований, запис про обтяження нерухомого майна продовжує існувати, таким чином, державним виконавцем допущена бездіяльність в частині незняття арешту з майна боржника. Така бездіяльність державного виконавця є протиправною, оскільки останній не здійснює виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих документів, чим підтверджує відсутність майнових претензій до боржника.
Ухвалою від 09 січня 2025 року скаргу ОСОБА_1 суд призначив до розгляду.
У клопотанні від 16 січня 2025 року представник заявника ОСОБА_2 просить розгляд скарги проводити без участі заявника та його представника, заявлені вимоги підтримує.
Представник відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документа.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов таких висновків.
Суд встановив, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 21 квітня 2008 року зареєстровано обтяження (арешт нерухомого майна) № 7062260 на підставі постанови б/н від 10 січня 2003 року державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Бабишкеивча Ю.М. на все нерухоме майно ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 406459806 від 03 грудня 2024 року.
12 грудня 2024 року представник заявника звернувся до Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з проханням повідомити про наявність відкритих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 , надати інформацію про хід виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстроване за № 7062260 від 21 квітня 2008 року, та повідомити підстави існування обтяження.
Листом № 310493 від 18 грудня 2024 року Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повідомив заявника, що за даними, що містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження, неможливо встановити виконавче провадження, в якому винесено постанову про арешт майна, належного ОСОБА_1 , від 10 січня 2003 року. Виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 станом на 18 грудня 2024 року у Відділі на примусовому виконанні не перебувають. У виконавчих провадженнях, що зареєстровані в АСВП щодо боржника ОСОБА_1 , відсутня виконавча дія - винесення постанови про арешт майна від 10 січня 2003 року, а тому відсутня можливість встановити як підстави накладення арешту на майно, так і наявність підстав для його зняття.
Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
В силу ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, у тому числі здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим законом.
Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (п.1 ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з ч.1 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
За змістом ч.1, 2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до ч.4, 5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час звернення заявника зі скаргою), підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
ОСОБА_1 у зверненні до відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12 грудня 2024 року, поданому його представником, не заявляв вимоги про скасування арешту нерухомого майна, а тому суд не вбачає підстав для задоволення вимоги скарги в частині визнання протиправною бездіяльності відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо нескасування арешту нерухомого майна.
Разом з тим, відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не надав суду доказів наявності підстав для продовження існування такого заходу звернення стягнення на майно боржника як арешт майна боржника з огляду на відсутність відомостей щодо виконавчого провадження, в якому винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 .
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 Верховний Суд виснував, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу (понад 20 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчих проваджень, відсутності відомостей про винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, а тому скаргу в частині зобов'язання вчинити дії належить задовольнити.
На підставі наведеного та керуючись ст.260, 261, 353, 354, 447 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції б/н від 10 січня 2003 року, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 21 квітня 2008 року за реєстраційним номером обтяження 7062260.
В решті вимог скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя