Провадження № 11-кп/803/587/25 Справа № 202/10723/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
09 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали об'єднаного кримінального провадження №1202404166000098 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року, ухвалений щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, який має середньо-технічну освіту, неодружений, офіційно не працюючий, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, раніше не судимий, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 1 рік.
Крім того судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 КК України, а саме як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчиненого із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду ОСОБА_7 , 24.08.2024 близько о 20 годині 30 хвилин, проходив повз будинок АДРЕСА_2 , де побачив раніше йому незнайому ОСОБА_10 , яка перебуваючи у громадському місці відпочивала разом із своїм домашнім улюбленцем, а саме собакою, на лавці біля під'їзду № 2 вищевказаного будинку.
Далі, ОСОБА_7 , почувши лай собаки, у грубій формі зробив зауваження ОСОБА_10 , на що остання повідомила про те, що вони нікого не чіпають та в цей час у ОСОБА_7 виник умисел на вчинення хуліганських дій, з мотивів явної неповаги до установлених норм поведінки, грубо порушуючи громадський порядок в громадському місці, в частині забезпечення спокійних умов відпочинку людей, маючи бажання самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, перебуваючи поблизу ОСОБА_11 дістав із приналежної йому сумки предмет ззовні схожий на пістолет та почав його демонструвати останній, при цьому створюючи загрозу для життя ОСОБА_10 , яку остання вважала реальною, після чого пішов у невідомому напрямку.
У подальшому, ОСОБА_7 , того ж дня близько о 20 годині 50 хвилин, повернувся до вказаного місця, де перебувала потерпіла ОСОБА_12 та продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на вчинення хуліганських дій, діючи умисно, з хуліганських мотивів, нехтуючи елементарними правилами моральності та добропристойності, ігноруючи існуючими в суспільстві елементарними правилами поведінки, з особливою зухвалістю, яка виразилася у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві та поєднане з бажанням завдати особі насильство, що спричинить тілесні ушкодження, дістав зі своєї сумки предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, а саме предмет схожий на пістолет та здійснив в бік ОСОБА_12 не менше шести пострілів з вказаного предмету, в результаті чого спричинив потерпілій тілесні ушкодження у вигляді:
- вогнепального сліпого поранення м'яких тканин тильної поверхні лівої кисті з вхідною раною в проекції верхньої третини 4-ї п'ясної кістки, яка сліпо закінчується стороннім тілом (металева кулька);
- вогнепального сліпого поранення м'яких тканин задньої поверхні лівого променево-зап'ясткового суглобу з вхідною раною в даній ділянці, яка сліпо закінчується стороннім тілом (металева кулька), які за своїм характером відносяться до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, як такі, що спричиняють короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 днів, але не більше, як три тижні (21 день).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на те, що суд, призначаючи обвинуваченому покарання, хоча і послався на обставини провадження та відомості про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність тих, що обтяжують покарання, однак врахував їх не у повній мірі. На переконання захисника, поза увагою суду залишилось те, що обвинувачений вчинив злочин вперше, активно сприяв слідству, негативно ставиться до скоєнного та усвідомлює його наслідки, а також те, що потерпіла не тільки зазначила, що що їй відшкодована в повній мірі завдана моральна та матеріальна шкода, а й те, що ОСОБА_7 просив у неї вибачення та потерпіла не наполягала на призначенні суворого покарання, а тому вважає, що суд хоча і дійшов обгрунтованого висновку про занадто суворість мінімальної межі покарання, передбаченому санкцією ч. 4 ст. 296 КК України, та призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК України, однак безпідставно не застосував положення ст. 75 КК України. Захисник також звертає увагу на те, що фактично дії обвинуваченого були спрямовані не проти людини, а проти собаки, що агресивно лаяла на нього й тілесні ушкодження потерпілій були спричиненні ненавмисно. Разом з цим, захисник зазначає, що обвинувачений тримав у сумці пістолет через фобію собак, оскільки у лютому 2024 року мати обвинуваченого при подібних умовах пережила напад собаки, через, що має рану на нозі, яка досі не загоїлась. До того ж, адвокат акцентує увагу на тому, що мати обвинуваченого потребує постійного догляду за станом здоров'я та за віком.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений та його захисники підтримали подану апеляційну скаргу та з підстав наведених в ній просили вирок суду змінити в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника та просила залишити вирок без змін.
Потерпіла, належним чином повідомлена про час, дату та місце апеляційного перегляду до зали суду не з'явилась.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення й в апеляційній скарзі не оскаржуються, тому апеляційним судом не переглядаються.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів перевіривши доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його суворості вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а вирок суду першої інстанції в цій частині є законним обґрунтованим та достатньо вмотивованим, з огляду на таке.
Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Водночас кримінальний закон передбачає у виняткових випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, і з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м'якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення, так і особу винного: наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; дані, які певним чином характеризують особу винного.
На переконання апеляційного суду, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції у повному обсязі дотримався вказаних вимог закону та правильно врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який не працює, не є приватним підприємцем, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не є інвалідом, задовільно характеризується в побуті, проживає разом з матір'ю похилого віку, щиро розкаявся, відшкодував потерпілій завдану шкоду.
В той же час судом правильно враховано наявність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, а саме щире каяття, відшкодування завданого збитку потерпілій, й відсутність тих, що обтяжують покарання.
Урахувавши усі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі і ті, на які посилається захисник у своїй апеляційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, тобто нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, інкримінованого йому злочину, та належним чином умотивував своє рішення.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що враховуючи обставини вчинення ОСОБА_7 злочину, а саме те, що вказані хуліганській дії були вчинені ним по відношенню до раніше незнайомої особи з незначного приводу та шляхом застосування пневматичного пістолета, який хоча й не є вогнепальною зброєю, однак за своїми властивостями може спричиняти тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, місце де це відбувалося - двір багатоповерхового будинку, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку вказаного кримінального караного діяння, а відтак наведені дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують покарання, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування ним покарання.
Доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що обвинувачений вибачився перед потерпілою, відшкодував їй моральну та матеріальну шкоду, й потерпіла в судовому засіданні просила обвинуваченого суворо не карати, й призначити покарання без його реального відбування, не заслуговують на увагу, й судом вказані обставини були враховані належним.
Разом з цим, колегія суддів додатково звертає увагу на те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення проти громадського порядку та моральності, передбачене ч. 4 ст. 296 КК України, основним безпосереднім об'єктом якого є громадський порядок, а здоров'я особи - додатковий факультативний об'єкт.
Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти.
Відтак враховуючи викладене, думка потерпілої в цьому провадженні, яка стала випадковою жертвою злочинних дій обвинуваченого, не є вирішальною, а призначення покарання обвинуваченого є дискреційними повноваженнями суду.
Посилання захисника на те, що обвинувачений проживає з матір'ю похилого віку, яка потребує постійного стороннього догляду, й окрім обвинуваченого про неї нікому турбуватися, також не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не стали стримуючими факторами від вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК України у своєму рішенні чітко зазначив, які саме обставини справи та дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання. Врахування одних і тих же обставини справи як таких, що дають підстави для одночасного застосування до засудженого положень ст. 69 КК України і призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі санкції статті, так і положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням є недостатнім.
При цьому, одночасне застосування двох різних інститутів, пов'язаних із пом'якшенням покарання та звільненням особи від його відбування за вчинення особливо тяжкого злочину, має мати для цього достатні підстави, яких колегія суддів не вбачає.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирок ухвалений у відповідності до вимог кримінального процесуального закону та правильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим відсутні підстави для його зміни, а доводи апеляційної скарги захисника є необґрунтованим та скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2024 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з моменту вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4