20 січня 2025 року
м. Київ
справа №200/5362/24
адміністративне провадження № К/990/1393/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 200/5362/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення управління Пенсійного фонду України, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.08.2023 року № 056550002926 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії наукового працівника відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 року № 848- VІІI;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію наукового працівника відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 року № 848-VІІI, з урахуванням довідки про заробітну плату для обчислення пенсії, виданої Донецьким національним медичним університетом за період з січня 2018 року по грудень 2022 року (включно), із застосуванням середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки, починаючи з 31.07.2023.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Як вбачається із змісту оскаржуваних судових рішень, позивачу з 13.10.2020 призначено пенсію за віком відповідно до положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розмір такої пенсії визначено із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2017-2019 роки, тобто за три роки, що передували зверненню за призначенням пенсії.
Суд першої інстанції (рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції) відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що відповідно до частини другої статті 37 Закону України від 26.11.2015 № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» (в редакції, чинній на час звернення для переведення з одного виду пенсії на інший) пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників здійснюється відповідно до Закону України №1058-IV. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII втратив чинність на підставі Закону № 848-VIII від 26.11.2015. Таким чином, на дату подання позивачем заяви про переведення на пенсію за іншим законом, закон який передбачав право позивача на пенсію за спеціальним законом втратив дію.
Також суди зазначили, що показник середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії визначається на день призначення пенсії, а не при її перерахунку на виконання статті 42 Закону України №1058-IV з урахуванням додаткового набутого за 24 місяці страхового стажу, тому у відповідача не було підстав для перерахунку пенсії позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки. Після призначення позивачу пенсії за віком останній продовжував працювати, у зв'язку з чим відповідачем 06.06.2024 року проведено перерахунок пенсії.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 200/5362/24, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
Втім, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення є необґрунтованим, оскільки такі посилання з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно або винятково значимих.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 200/5362/24.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді А. І. Рибачук
С. Г. Стеценко