20 січня 2025 року
м. Київ
справа № 460/9135/24
адміністративне провадження № К/990/50985/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 460/9135/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернулося до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання неправомірними дій щодо винесення постанови про накладення штрафу в сумі 5100 грн та скасування постанови про накладення штрафу від 12 серпня 2024 року ВП № 73649871.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задоволено. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 460/9135/24 скасовано. Прийнято постанову, якою адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12 серпня 2024 року ВП №73649871 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Західне міжрегіональне управління Міністерства Юстиції направило до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 460/9135/24, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 460/9135/24 залишити в силі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 грудня 2024 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року задоволено заяви суддів Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г., Коваленко Н.В. про самовідвід. Відведено суддів Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г., Коваленко Н.В. від розгляду касаційної скарги Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 460/9135/24. Передано матеріали касаційної скарги до Секретаріату Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та Тимчасовими засадами використання автоматизованої системи документообігу суду для визначення складу суду у Верховному Суді.
Протоколом повторно автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2025 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Білак М.В., судді: Мацедонська В.Е., Желєзний І.В.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У свою чергу, стаття 287 КАС України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Предметом розгляду цієї справи є правомірність винесення постанови державного виконавця про накладення штрафу.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
З касаційної скарги вбачається, що заявник касаційної скарги, оскаржуючи судові рішення у справі, яка регулюється статтею 287 КАС України не зазначає, що розгляд цієї справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Суд враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.
Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що Західним міжрегіональним управлінням Міністерства Юстиції не доведено, а судом не встановлено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За таких обставин, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтею 248, частиною третьою статтею 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 460/9135/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, скасування постанови.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська