15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 442/8821/24 пров. № А/857/32472/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
з участю секретаря судового засідання Ханащак С. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2024 року (прийняте в м. Дрогобичі суддею Кучаковським Ю. С.; дата складення рішення в повному обсязі не вказана) в справі № 442/8821/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області із вказаним позовом та просив:
- скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також - КУпАП) від 11 жовтня 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідач не зареєстрований як юридична особа, а начальник структурного відділу не наділений повноваженнями щодо розгляду вказаної справи. Вказує про порушення процедури розгляду справи, зокрема те, що на розгляд справи його не запрошували, оскаржувану постанову було складено зразу та за його відсутності, не було повідомлено про час та місце розгляду справи; було позбавлено можливості реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП. Зазначив, що оскаржувана постанова винесена не начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ТВО начальника. Крім того, у зазначеному правопорушенні відсутня дата вчинення правопорушення, та не застосовано норму закону, яка діяла на час вчинення конкретного правопорушення. За загальними правилами стати на облік він повинен був з моменту реєстрації в АДРЕСА_1 у 2013 році, що підтверджується штампом на сторінці 12 його паспорта. У 2013 році стаття 210 КУПАП не містила частину третю, а частина друга передбачала санкцію у виді накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто сума штрафу на час вчинення правопорушення була від 170 до 255 грн, але ніяк не 17 000 грн. 19 травня набув сили Закон № 3696-IX, яким були не лише підвищені штрафи, але й змінено статтю 38 КУпАП про строки накладення штрафів від часу вчинення адміністративного правопорушення. Вказує, що особою, яка склала оспорювану постанову, неправомірно кваліфіковано дії позивача за частиною третьою статті 210 КУпАП, позаяк на час вчинення інкримінованого йому правопорушення його дії не могли підпадати під регулювання цієї статті.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим; прийняте за неповного дослідження обставин, які мають значення для справи; за невідповідності висновків суду обставинам справи; без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не дослідив обставини його затримання та порушення при цьому його прав та свобод. Також вказав на помилки в даті його народження, що є достатнім для скасування оскаржуваної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності. Також його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення; суд першої інстанції не звернув уваги й на те, що протокол і постанову було винесено в один день; вказане унеможливило реалізацію його прав. З огляду на різне трактування судами терміну «триваюче правопорушення», а також те, що норми законодавства не мають зворотної дії, до нього повинен бути застосований закон, який діяв на час вчинення правопорушення.
Просив розгляд справи здійснювати за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив провести розгляд вказаної справи без участі відповідача.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 з 16 жовтня 2024 року, звання - рядовий.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 21 травня 2013 року.
11 квітня 2024 року головний спеціаліст ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 склав відносно ОСОБА_1 протокол за частиною третьою статті 210 КУпАП, відповідно до якого ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, під час дії в Україні особливого періоду, порушив правила військового обліку, визначені частиною третьою статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та підпунктом 1 пункту 1 Додатку 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, а саме: не перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання: АДРЕСА_2 , понад встановлені строки.
Протокол про адміністративне правопорушення був складений у присутності ОСОБА_1 , останнього було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, а також про дату, час та місце розгляду протоколу - 15:00 год. 11 жовтня 2024 року.
11 жовтня 2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 виніс постанову, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн за частиною третьою статті 210 КУпАП, зокрема за те, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, під час дії в Україні особливого періоду, порушив правила військового обліку, визначені частинами третьою, четвертою статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та підпунктом 1 пункту 1 Додатку 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, а саме: не перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання: АДРЕСА_2 , понад встановлені строки.
Вказану постанову ОСОБА_1 отримав 14.10.2024, про що є відмітка у такій.
Вважаючи зазначену постанову неправомірною, ОСОБА_1 оскаржив її до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а позивач правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частин третьої, п'ятої статті 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов'язаних, зокрема, військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов'язані в семиденний строк стати на військовий облік.
У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов'язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).
Згідно з підпунктами 1, 7 пункту 1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, (у редакції постанови КМ № 563 від 16.05.2024) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні:
- перебувати на військовому обліку:
за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;
- особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік.
Відповідно до пункту 3 вказаного Додатку призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з пунктом 81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 148781, взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Також, відповідно до пункту 22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, резервісти та військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.
За змістом вказаних норм за порушення правил військового обліку, зокрема, не перебування на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання понад сім днів після прибуття до нового місця проживання, військовозобов'язані притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Частиною третьою статті 210 КУпАП визначено, що порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З урахуванням приписів зазначених вище норм вказане порушення полягає, зокрема, у порушенні військовозобов'язаними чи призовниками правил військового обліку, неявці їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасному поданні в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади. Для вчинення цього правопорушення характерна бездіяльність винних осіб щодо ставлення до покладених обов'язків.
Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац тринадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України»).
Також, за змістом абзацу п'ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, що затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який надалі неодноразово продовжувався, і продовжує свою дію на цей час.
Отже, в Україні з 24 лютого 2022 року діє особливий період.
За приписами статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення, зокрема: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, визначає Інструкція зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерства оборони України 01 січня 2024 року № 3; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 січня 2024 р. за № 36/41381 (далі також - Інструкція).
Відповідно до пункту 1 Інструкції протокол складає уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
За змістом пунктів 7, 9 Інструкції складений протокол та матеріали про адміністративне правопорушення не пізніше наступного дня після складання протоколу реєструються в журналі обліку протоколів про адміністративні правопорушення (додаток 2) (далі - журнал обліку протоколів). Нумерація протоколів проводиться в межах кожного календарного року окремо.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення подаються уповноваженою посадовою особою, яка склала протокол, керівнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки, для її розгляду у порядку, визначеному КУпАП.
Пунктами 10, 11 Інструкції визначено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (додаток 4) (далі - постанова).
У справі керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який її розглядає, відповідно до статті 284 КУпАП виносить одну з таких постанов:
про накладення адміністративного стягнення;
про закриття справи.
Відповідно до частини першої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення (пункт 12 Інструкції).
Частинами першою - третьою статті 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З оскаржуваної постанови видно, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, під час дії в Україні особливого періоду, порушив правила військового обліку, визначені частинами третьою, четвертою статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та підпунктом 1 пункту 1 Додатку 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, а саме: не перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання: АДРЕСА_2 , понад встановлені строки.
Вказане адміністративне правопорушення було виявлено 11 жовтня 10.2024 та з 16 жовтня 2024 року ОСОБА_1 було поставлено на облік в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи апелянта з приводу того, що норми законодавства не мають зворотної дії та до нього повинен бути застосований закон, який діяв на час вчинення правопорушення, колегія суддів зауважує, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності не за те, що він при переїзді на нове місце проживання не став на облік в семиденний строк з дати прибуття, а за те, що він не перебував на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання понад встановлені строки.
Також колегія суддів зауважує, що позивач продовжував не перебувати на військовому обліку як після початку дії особливого періоду, так і після набрання чинності частиною третьою статті 210 КУпАП.
З приводу покликань апелянта на те, що його притягнуто до адміністративної відповідальності після закінчення строків притягнення до відповідальності колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що вказане адміністративне правопорушення є триваючим, а позивача притягнуто до адміністративної відповідальності в межах трьох місяців з дня виявлення правопорушення.
Вказані висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах від 18 грудня 2019 року в справі № 158/286/17, від 03 травня 2018 року в справі № 487/2854/17, від 11 квітня 2018 року в справі № 804/401/17, від 01 липня 2020 року в справі № 621/497/17.
При цьому, в матеріалах справи відсутні дані про виявлення відповідачем правопорушення, вчиненого позивачем, до 11 жовтня 2024 року.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та порушення права на захист, позаяк у протоколі про адміністративне правопорушення є підписи позивача про роз'яснення йому прав, передбачених статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, а також про те, що йому повідомлено про час та місце розгляду справи.
Жодних заяв чи клопотання позивачем у вказаному протоколі не зазначено, як і про те, що його незаконно було затримано та порушено при цьому права та свободи, при тому, що протокол позивач підписав без зауважень.
А тому безпідставними є покликання апелянта на те, що його не було запрошено на розгляд справи та не було вручено повістку про виклик на розгляд справи, а також те, що про те, що йому не було забезпечені права, передбачені статтею 268 КУпАП.
Щодо зазначення апелянтом про окремі недоліки протоколу та постанови, на основі яких позивач дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови, то колегія суддів зауважує, що окремі недоліки оформлення постанови про адміністративне правопорушення (як і протоколу) не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено адміністративне правопорушення, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
Також, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Тобто, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 вересня 2018 р. в справі № 826/11623/16, від 14 серпня 2018 року в справі № 826/15341/15, від 16 грудня 2021 року в справі № 640/11468/20, від 11 травня 2022 року в справі № 400/1510/19, від 05 липня 2022 року в справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року в справі № 320/1510/20, від 03 жовтня 2022 року в справі № 400/1510/19, від 01 листопада 2022 року в справі № 640/6452/19 та від 18.01.2023 у справі № 500/26/22 та від 16.03.2023 у справі № 400/4409/21.
З приводу покликань апелянта на те, що суд першої інстанції не дослідив обставини його затримання та порушення при цьому його прав та свобод, колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до частини першої статті 259 КУпАП з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки...
Вказане узгоджується з приписами статті 260 КУпАП, яка визначає заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Згідно з частиною першою стаття 261 КУпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання.
Порядок оскарження заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення визначений статтею 267 КУпАП, відповідно до якої, зокрема, адміністративне затримання може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
Водночас, як видно зі змісту позовних вимог, позивач не оскаржував дій відповідача з приводу його адміністративного затримання.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тобто, обставини з приводу затримання позивача не входять до предмета дослідження в цій справі та не охоплюються ним, а відтак покликання апелянта на те, що суд першої інстанції не дослідив обставини його затримання та порушення при цьому його прав та свобод колегія суддів вважає безпідставними і такими, що не впливають на правильність вирішення спору в цій справі.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
На підставі наведеного, відповідачем правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП.
Решта доводів апеляційної скарги на законність додаткового рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2024 року в адміністративній справі № 442/8821/24 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 20.01.25