20 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/25831/23 пров. № А/857/15755/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року (суддя - Комшелюк Т.О., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Рівне, дата складання повного тексту - 21 травня 2024 року),
в адміністративній справі №460/25831/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення дій,
встановив:
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо не правильного нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення позивачу з 01.01.2014 року по 16.07.2023 року з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року; 2) зобов'язати відповідача донарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 року по 16.07.2023 року з встановленням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року.
Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт, зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача. При цьому, скаржник зауважив, що повноваження Військової частини НОМЕР_1 з 01.01.2020 року, враховуючи також передання до Військової частини НОМЕР_2 всіх документів, необхідних для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, які проходили військову службу до вказаної дати, обмежуються прийняттям наказу, в якому вказується вчинити певну дію та в подальшому правильність розрахунку не перевіряється, а також не здійснюється виплата грошових коштів. Зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 не приймала участі в підготовці відповіді на запит позивача та не погоджувала її, оскільки відсутні такі повноваження. З огляду на це вважає, що не є належним відповідачем у справі.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати в частині задоволених позовних вимог оскаржене рішення суду від 21.05.2024 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.72).
Згідно витягу з наказу командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 196 від 16.07.2023, позивача виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення з 16.07.2023 (а.с.73).
10.10.2023 року позивач звернувся із заявою до відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 року по 16 липня 2023 року із встановленням базового місяця січень 2008 року, березень 2018.
За результатом розгляду вказаної заяви Військова частина НОМЕР_1 листом № 501/25/2283 від 25 жовтня 2023 року зазначила, що здійснює виплати в межах наданих асигнувань. Порядок № 1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Крім того, індексація грошового забезпечення позивачу в період з січня 2016 року по лютий 2018 нараховувалась і виплачувалась із встановленням місяця підвищення доходу (базовим місяцем) грудень 2015 року. Позаяк таке нарахування здійснювалось випереджаючим шляхом, то сума ймовірної індексації протягом січня 2016 - лютого 2018 року не перевищила суму підвищення грошового забезпечення позивача за грудень 2015 року, як наслідок, нарахована індексація грошового забезпечення позивача в обумовленому періоді складає 0,00грн. За період з березня 2018 по грудень 2022 року позивачу нарахована і виплачена індексація грошового забезпечення з врахуванням базового місяця березень 2018 року. Починаючи з 01.01.2023 по 16.07.2023 року індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась у зв'язку із зупиненням дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». За наведених підстав, відповідач стверджує, що індексація грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2014 про 16.07.2023 виплачена в повному обсязі (а.с.74-75).
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що виразилась у не нарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за спірний період, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги відповідача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України визначає, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно статті 46 КАС України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа або орган, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі (органі) - належному відповідачеві.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на ту обставину, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач.
Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє.
Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати відповідне клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Заміна відповідача може відбутися також за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або за ініціативою суду.
Зі змісту витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по стройовій частині) №196 від 16.07.2023, ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 06.07.2023 №442 у відставку, і саме командувачем військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » приймалося рішення про усі виплати, які належать військовослужбовцю при звільненні (а.с.73).
Разом з тим, згідно наказу №821 від 28.12.2019 Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_2 з 01.01.2020. Відтак, Військова частина НОМЕР_2 , починаючи з 01.01.2020 проводила із позивачем всі фінансові розрахунки як під час проходження військової служби, так і при звільненні з неї, але за умови наявності відповідного наказу Військової частини НОМЕР_1 (а.с.83-84).
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 на даний час знаходиться на усіх видах забезпечення (у тому числі фінансовому) у Військовій частині НОМЕР_2 , тобто суб'єкт який проводить виплати військовослужбовцям змінюється. З огляду на це, суд не вбачає підстав для залучення інших відповідачів, бо питання виплати коштів (виконання) залежить від вирішення основного спору з Військовою частиною НОМЕР_1 щодо наявності права у позивача на відповідну виплату, а фінансове забезпечення відповідача на час виконання рішення суду може знову перейти у віддання (підпорядкування) іншої військової частини чи територіального центру комплектування. За таких обставин, спір вирішено при наданні судом оцінки протиправності допущених дій саме за участі Військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.
Водночас, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а тому згідно приписів статті 308 КАС України не являється предметом апеляційної перевірки.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року в адміністративній справі №460/25831/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення дій - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль