15 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 569/1229/24 пров. № А/857/28970/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
з участю секретаря судового засідання Ханащак С. І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Івашинюти І. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року (прийняте в м. Рівне суддею Ковальовим І. М.; дата складення рішення в повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 569/1229/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із вказаним позовом та просив:
- скасувати постанову серії ЕНА № 1202492 від 07 січня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також - КУпАП) та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн;
- скасувати протокол АЗ № 047991 від 07 січня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що його неправомірно двічі притягнули до адміністративної відповідальності, склавши постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності та протокол про адміністративне затримання. Також Правил дорожнього руху він не порушував, позаяк на основній секції світлофора немає чорних контурних стрілочок, у результаті чого пункт 8.7.3 «з» Правил дорожнього руху є неактуальним.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції та провадження у справі за фактом вчинення ним адміністративного правопорушення закрити за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж доводами, що й вимоги позовної заяви. Також зазначає, що вчинення ним адміністративного порушення не підтверджене належними й допустимими доказами. Крім того, покликається на порушення права на правову допомогу та неналежність представника відповідача.
У судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити.
Представник відповідача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з таких підстав.
Як встановлено судом, 07 січня 2024 року інспектор 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Рівненській області старший лейтенант поліції Лозицький С. М. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1202492, якою притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Зі змісту вказаної постанови видно, що 07 січня 2024 року о 12 год. 50 хв. в м. Рівне по вул. Данила Галицького, 1, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом AUDI А4, державний номерний знак НОМЕР_1 , проїхав перехрестя вулиць Данила Галицького - Київська - Захисників Маріуполя на вимкнений сигнал додаткової секції, чим порушив вимогу пункту 8.7.3 «з» Правил дорожнього руху.
Як додатки до постанови вказано «відео 473130, 472830».
Також позивача було затримано у зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП для розгляду справи та складання адміністративних матеріалів, про що було складено протокол АЗ № 047991 від 07 січня 2024 року про адміністративне затримання за частиною другою статті 122 КУпАП.
Вважаючи зазначені постанову та протокол неправомірними, ОСОБА_1 оскаржив їх до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що з доданого відповідачем до відзиву відеозапису video_5698.mp4 видно, що за місцем вчинення позивачем адміністративного правопорушення є регульований пішохідний перехід та встановлені світлофори; позивач здійснив рух транспортного засобу та проїхав регульоване перехрестя при вимкненій додатковій секції світлофора.
Під час перевірки документів поліцейськими було встановлено, що автомобіль, яким керував позивач, знаходиться в розшуку, у зв'язку з чим цей транспортний засіб було доставлено на спецмайданчик в м. Рівне, вул. Дворецька та складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу і протокол про адміністративне затримання.
З урахуванням наведеного суд вважав, що правові підстави для скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення відсутні, а тому відмовив в задоволенні позовної вимоги стосовно скасування постанови серії ЕНА № 1202492 від 07.01.2024.
Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції частково помилковими, виходячи з таких підстав.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань:
регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів;
у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої статті 40 вказаного Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Також відповідно до приписів частин першої, другої статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128 - 129...).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух».
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до цього Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р. (далі - ПДР).
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (статті 41, 53 цього Закону).
Також частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасників дорожнього руху зобов'язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом пункту 1.1 ПДР ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків (пункт 1.5 ПДР).
Пунктом 1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до підпункту «б» пункту 2.3 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Відповідно до пункту 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно з пунктом 8.7.2 ПДР світлофори з вертикальним розташуванням сигналів можуть мати одну або дві додаткові секції з сигналами у вигляді зеленої стрілки (стрілок), що розташовуються на рівні сигналу зеленого кольору.
Пунктами 8.7.3 «б», «г» ПДР передбачено, що зелений сигнал світлофору у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках), в той час як чорна контурна стрілка (стрілки), нанесена на основний зелений сигнал, інформує водіїв про наявність додаткової секції світлофора і вказує на інші дозволені напрямки руху, ніж сигнал додаткової секції.
А згідно з пунктом 8.7.3 «з» ПДР вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками).
Частиною другою статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також, відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як видно із доданого відповідачем до відзиву відеозапису video_5698.mp4 позивач, керуючи транспортним засобом AUDI А4, державний номерний знак НОМЕР_1 , маючи намір виконати маневр повороту вліво на перехресті вулиць Данила Галицького - Київська - Захисників Маріуполя, увімкнувши сигнал повороту вліво, виконав маневр на дозволений зелений сигнал основної секції світлофору, на якому зелена стрілка на чорному фоні на той час була відсутня.
Враховуючи те, що на той час на основній секції вказаного світлофору сигналу у виді зеленої стрілки на чорному фоні не було, у зв'язку з цим світлофор не відповідав вимогам Правилам дорожнього руху та ДСТУ 4092-2002 «Безпека дорожнього руху. Світлофори дорожні. Загальні технічні вимоги, правила застосовування та вимоги безпеки», затвердженим наказом Держстандарту України 03.06.02 № 326, будучи встановленим на цій ділянці дороги.
Наведене вище свідчить про те що позивач, виконавши маневр на дозволений зелений сигнал основної секції світлофору, на якому зелена стрілка на чорному фоні на той момент була відсутня, жодних порушень проїзду регульованого перехрестя не допустив.
В свою чергу відповідачем у встановленому порядку не доведено належними доказами факт порушення позивачем пункту 8.7.3 «з» ПДР.
Вказане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, висловленими у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 214/6749/16-а.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Також, відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що позаяк ухвала про відкриття провадження була отримана відповідачем 30 квітня 2024 року, а постанову серії ЕНА № 1202492 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП була складена 07 січня 2024 року, тобто через 3 (три) місяці після винесення постанови, відеозапис з портативного відеореєстратора не зберігся, адже згідно з пунктом 3 розділу VIII наказу № 1026 від 18 грудня 2018 року «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» строк зберігання відеозаписів становить, зокрема:
1) з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА,- 30 діб;
2) з автомобільної або стаціонарної системи залежно від технічних характеристик - не менше 30 діб.
Відтак, відсутність відеозапису унеможливлює перевірку судом доводів позивача (апелянта) щодо порушення процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, порушення права на захист тощо.
Проте вказане, на переконання колегії суддів, жодним чином не впливає на питання щодо правомірності постанови серії ЕНА № 1202492 від 07 січня 2024 р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП.
Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є частково суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи в частині оскарження постанови серії ЕНА № 1202492 від 07 січня 2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП, через що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову.
Що стосується оскарження позивачем протоколу АЗ № 047991 від 07 січня 2024 року про адміністративне затримання за частиною другою статті 122 КУпАП, згідно з яким позивача було затримано у зв'язку із вчиненням правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП для розгляду справи та складання адміністративних матеріалів, то позивач ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовує неправомірність його затримання та складення протоколу про адміністративне затримання.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Діючи відповідно до приписів частини першої статті 77 та частини першої статті 308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду та задоволення позову в частині відмови в задоволенні позову щодо оскарження адміністративного затримання (протоколу про адміністративне затримання).
Також безпідставними є покликання апелянта на те, що його двічі було притягнуто до адміністративної відповідальності, позаяк адміністративне затримання особи не є видом адміністративного стягнення, а відповідно до статті 260 КУпАП таке є заходом забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення.
А відповідно до статті 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 5-1) громадські роботи; 6) виправні роботи; 6-1) суспільно корисні роботи; 7) адміністративний арешт; 8) арешт з утриманням на гауптвахті.
Зі змісту вказаної статті також видно, що адміністративне затримання особи не є видом адміністративного стягнення, а тому відсутні підстави вважати, що позивача двічі було притягнуто до адміністративної відповідальності за одне й те саме порушення.
Стосовно покликань апелянта про неналежність представника відповідача Одійчук Зоряни, яка діяла на підставі довіреності від 22 грудня 2023 року, позаяк така не є прокурором або адвокатом, а відповідно до абзацу другого пункту 11 Закону України «Про внесення змін щодо правосуддя» № 1401-VIII від 02.06.2016 «представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року» колегія суддів зауважує таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
А відповідно до частини першої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Частиною четвертою статті 59 КАС України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Приписами Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що набрав чинності 30 вересня 2016 року, Конституцію України доповнено статтею 131-2, у якій передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
За наведеним у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України визначенням, адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно із частиною четвертою статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Наведене кореспондується з частиною четвертою статті 12 КАС України.
Як обумовлено частиною другою статті 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Зі змісту позовної заяви й ухваленого у ній рішення суду видно, що предметом позову було оскарження постанови патрульної поліції про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП.
Тож, ця справа може бути віднесена до категорії справ незначної складності, представництво в яких можуть здійснювати не лише адвокати, а й інші визначені особи, які мають адміністративну процесуальну дієздатність.
На підтвердження повноважень представника Одійчук З. Р. в справі є копія довіреності, яка підписана начальником Департаменту патрульної поліції Жуковим Є.О.
Така довіреність відповідає як змістовним, так і формальним вимогам щодо підтвердження її повноважень бути представником Департаменту патрульної поліції, зокрема, її право підписувати й подавати позовні заяви, вести справи у всіх судових установах всіх інстанцій, оскаржувати в апеляційному та касаційному порядку рішення, постанови й ухвали суду тощо.
За таких умов колегія суддів знаходить помилковим доводи апелянта про неналежність представника відповідача у цій справі.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 02 лютого 2023 року в справі № 184/2552/21.
Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Тобто, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Також відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно зі статтею 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, при зверненні до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 605,60 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 15.10.2024 (платіж № 1265475560); при поданні апеляційної скарги - 908,40 грн відповідно до фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 26.11.2024 (платіж № 1418495960), а загалом - 1514,00 грн.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань УПП в Рівненській області сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог - 757,00 грн (1514,00 грн : 2 = 757,00 грн).
Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 569/1229/24 в частині відмови в задоволенні позову щодо скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1202492 від 07 січня 2024 року скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 1202492 від 07 січня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень - скасувати, а провадження в справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
У решті рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 569/1229/24 залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108656) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 757 (сімсот п'ятдесят сім) грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 17.01.25