20 січня 2025 рокуСправа № 460/8080/24 пров. № А/857/26328/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року (суддя Гресько О.Р., м.Рівне, повний текст складено 23 вересня 2024 року), -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ) в якому просила:
визнати протиправною відмову відповідача в проведенні розрахунку та виплати підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у проведенні перерахунку стажу роботи відповідно до статті 58 Закону 1788-XII;
зобов'язати ГУПФ здійснити перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII та перерахунок стажу роботи згідно статті 58 Закону 1788-XII зі змінами, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 01.02.2024, з урахуванням проведених платежів.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнати протиправною відмову ГУПФ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII. Зобов'язати ГУПФ здійснити ОСОБА_1 з 01.02.2024 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі вказує, що позивачу до пенсії встановлена надбавка в розмір 43,52 грн як члену сім'ї, яких було примусово переселено, а тому відсутні підстави для перерахунку підвищення до пенсії.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є членом сім'ї осіб, які необґрунтовано зазнали політичних репресій та була реабілітована, а тому набула право на підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону №1788-XII.
Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач перебуває на обліку, як одержувач пенсії за віком, яку обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) .
13.04.2023 позивачу видано посвідчення, згідно з яким вона має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон №962-XII).
До матеріалів справи додано довідки від 17.07.1999 та від 31.05.2001 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьками, 20.11.1949 із села Хиночі Володимирецького району Рівненської області виселені на спецпоселення з конфіскацією майна до Красноярського краю по політичних мотивах, як член засудженого учасника ОУН.
На підставі статті 3 Закону №962-XII ОСОБА_1 разом з батьками реабілітовані з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Позивач звернулася до відповідача із заявою про підвищення пенсії як реабілітованій особі та обчислення страхового стажу, однак отримала відмову.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з вимогами статті 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації батьків позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Відповідно до статті 1-2 Закону №962-XII реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Згідно з пунктом 2 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» крім надбавок, передбачених пунктами «в»-«д» частиною першою статті 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
У відповідності до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 №654 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 та пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону №1788-XII, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
На підставі матеріалів справи встановлено, що позивач є членом сім'ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII. Відтак, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками.
За таких обставин та з огляду на наведені вище норми, суд вважає необґрунтованою та протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно з пунктом «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII.
Статтею 1-1 Законом №962-XII визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Отже, враховуючи те, що позивач з 20.11.1949 перебувала у засланні і проживала разом зі своєю сім'єю, як член сім'ї на спецпоселенні, відтак, позивач є дитиною репресованої особи в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII.
Таким чином, пенсія позивача підлягає підвищенню на 25 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім'ї, якого було примусово піддано засланню.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до положень частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич