Справа № 727/7865/24
Головуючий у 1-й інстанції: Гавалешко П.С.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
20 січня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції № 1 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до Відділу поліції № 1 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 липня 2024 року адміністративний позов передано до Залізничного районного суду м. Львова для розгляду за територіальною підсудністю.
Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд дійшов висновку про відсутність належних обгрунтувань підсудності цієї справи Шевченківському районному суду м. Чернівці, оскільки доказів на підтвердження зареєстрованого у встановленому законом порядку місця свого проживання (перебування, знаходження) за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем не надано.
Відтак, суд першої інстанції, дійшов висновку, що дана справа має розглядатись Залізничним районним судом м. Львова за місцезнаходженням відповідача.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Чернівці.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі ч. 2 ст. 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Пунктом 3 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ. Отже, належним та компетентним судом у розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Поняття «підсудність» розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І КАС України та визначається останнім, як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статей 25-30 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що КАС України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Отже, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.
Тобто такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
Крім того, законодавець, надаючи право позивачу альтернативної підсудності на подачу до суду позову, пов'язує таке право вибору з урахуванням зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, перебування чи знаходження цієї особи-позивача.
Разом з тим, Кодекс адміністративного судочинства України, зокрема, стаття 171, визначає порядок дій судді після одержання позовної заяви.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно частини третьої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо відповідачем у позовній заяві, щодо якої відсутні підстави для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження у справі, вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Частиною четвертою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу (частина п'ята статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (частина шоста статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини сьомої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється у порядку, визначеному статтею 130 цього Кодексу.
Аналіз наведеної норми вказує на чітку послідовність дій суду, зокрема, здійснення належної перевірки місця проживання (перебування, знаходження) особи , перш ніж передати справу на розгляд іншого адміністративного суду.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суддя при одержанні позову ОСОБА_1 , встановивши, що підсудність справи є альтернативна і позивач мала право вибору - подавати позов за своїм місцем проживання чи місцезнаходження відповідача, вимоги ст.171 КАС України не виконав. Матеріали справи не містять ні доказів звернення суду до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання позивача щодо надання інформації про зареєстроване її місце проживання (перебування), ні відповідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не здійснивши належної перевірки зареєстрованого місця проживання позивача, прийшов до передчасного висновку про передачу справи за підсудністю до іншого суду.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на дотримання права особи на доступ до суду.
Питання доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з метою забезпечення права позивача на доступ до суду, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю до іншого суду скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції № 1 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення скасувати.
Справу направити до Шевченківського районного суду м. Чернівці для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.