Справа № 712/12706/24 Суддя (судді) першої інстанції: Пересунько Я.В.
20 січня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1637/М/2024 від 11 жовтня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1637/М/2024 від 11 жовтня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210-1 КУпАП і направлено справу на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що 11 жовтня 2024 року офіцером адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_2 складено протокол № 1637/М/2024 про адміністративне правопорушення, згідно з яким 11 жовтня 2024 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що у ОСОБА_1 відсутній чинний військово-обліковий документ, що є порушенням вимог ч. 6 ст. 33 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ зі змінами, та абз. 3 підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 р., що становить склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Розгляд справи про адміністративне правопорушення призначено на 15:00 год. 11.10.2024 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 кабінет № 302. Факт вчиненого правопорушення підтверджують свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Постановою № 1637/М/2024 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_5 від 11 жовтня 2024 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 25 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року (набрав чинності 18 травня 2024 року) було внесено зміни до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме передбачено, що: 1) військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження; 2) у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Згідно з п. 1 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок), цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Згідно п.2 Порядку, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
За змістом абз.2 пп.1 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком № до вищевказаного Порядку, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад.
Суд зазначає, що у відповідності до положень ч.2 ст.251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини другої статті 271 КУпАП, інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Згідно зі ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показів свідків.
Відповідно до частини 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, 11 жовтня 2024 року відносно громадянина ОСОБА_1 був складений протокол №1637/М/2024 про адміністративне правопорушення за ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 11.10.2024 о 12:00 годині під час планового оповіщення уповноваженими працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено гр. ОСОБА_1 , який в порушення вимог законодавства, а саме ч. 6 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не мав при собі військово-облікового документа та як наслідок не зміг його пред'явити за вимогою уповноваженої особи. В подальшому йому було рекомендовано з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколу та розгляду справи. О 14:00 11.10.2024 після доставлення працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 гр. ОСОБА_1 , в ході перевірки облікових даних було встановлено, що громадянин не перебуває на обліку. Громадянин ОСОБА_1 пояснив, що він не мав при собі військового квитка у зв'язку з тим, що не став на облік у встановлений законом час. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 не мав при собі військового-облікового документа всупереч вимогам законодавства України, громадянин скоїв правопорушення в особливий період, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ зі змінами. Зауваження до протоколу ОСОБА_1 не надав. Клопотання про відкладення справи не заявляв.
У позовній заяві позивачем зазначено, що відповідачем не надано позивачеві можливість скористатися юридичною допомогою.
Допитаний судом першої інстанції у якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що 11 жовтня 2024 року центром безоплатної вторинної правової допомоги його було призначено захисником для здійснення представництва інтересів затриманого ОСОБА_1 , але коли він прибув до приміщення ТЦК, то співробітники патрульної поліції повідомили, що затриманий вже перебуває в приміщенні ТЦК, куди адвоката Осику М.І. не пропустили.
Крім того, допитана в якості свідка ОСОБА_4 , 2003 року народження, яка вказана в протоколі про адміністративне правопорушення як свідок, не змогла пригадати обставини складання такого протоколу саме щодо ОСОБА_1 , посилаючись на велику кількість складених адміністративних матеріалів, у яких вона була свідком 11 жовтня 2024 року.
Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 11 жовтня 2024 року було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , позбавивши позивача можливості скористатися юридичною допомогою.
Крім того, призначаючи ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 000 грн, начальник ТЦК та СП не мотивував своє рішення про штраф у такому розмірі, враховуючи, що санкція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає штраф від 17 000 грн до 25500 грн.
Суд звертає увагу, що розмір штрафу нараховується у неоподатковуваних мінімумах громадян і має бути кратний такому мінімуму, а не в довільному розмірі на розсуд суб'єкта розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно п.2 ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Зважаючи на допущене начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 11 жовтня 2024 року порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та неналежне мотивування розміру призначеного штрафу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про скасування оскаржуваної постанови з направленням справи на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк