П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22217/24
Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Дата і місце ухвалення: 21.11.2024 р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01.03.2018 р. по 12.06.2024 р. у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 13.09.2020 р. виплаченої 12.06.2024 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 р. по справі №420/23344/23;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.03.2018 р. по 12.06.2024 р. у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 13.09.2020 р. виплаченої 12.06.2024 р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 р. по справі №420/23344/23.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», позивач має право на нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.09.2020 року, виплаченої 12.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року по справі №420/23344/23.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.09.2020 року, виплаченої 12.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року по справі №420/23344/23.
У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 21.11.2024 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 10.04.2014 по 13.09.2020. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2020 року №198 ОСОБА_1 , звільнену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.08.2020 року № 38-РС з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, з 13.09.2020 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вказане підтверджується копіями наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2014 № 83 та від 11.09.2020 № 198 (а.с.15, 16).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року у справі №420/23344/23, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4076,28 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 13.09.2020 року включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
12.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року у справі №420/23344/23 військова частина НОМЕР_1 перерахувала на рахунок ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 122193,97 грн. (а.с. 13).
Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати позивачу не виплачена.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
Як встановлено матеріалами справи, 12.06.2024 року на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 року у справі №420/23344/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 122193,97 грн., що підтверджується банківською випискою.
Зазначені обставини свідчать про наявність правових підстав для компенсації позивачу втрати частини доходів.
Таким чином, ОСОБА_1 набула право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Доводи відповідача, що виплата індексації за рішенням суду мала разовий характер, а тому компенсації не підлягає, суд відхиляє, оскільки компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», виплачується у разі порушення строків виплати саме доходу (у даній справі індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку розміру грошового забезпечення позивача та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі №460/4765/20.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що наявність у спорі між сторонами рішення суду не змінює строку, з якого у відповідача виник обов'язок виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення.
При цьому, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Тому, колегія суддів не приймає доводів апелянта про те, що позивач не звертався із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, а відповідачем не було відмовлено йому у такій виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2024 р. у справі №560/8194/20.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 20 січня 2025 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук