П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22960/24
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018 із врахуванням базового місяця січень 2008 року, та за період з 01.01.2018 до 16.11.2020 із врахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078 та п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача, що полягають у нарахуванні і виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) липень 2015 року та вересень 2017 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не врахування вимог абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 16.11.2020;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 16.11.2020 із врахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що він проходив службу у Державній прикордонній службі України та звільнений зі служби наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) №553-ОС від 16.11.2020 року.
При звільненні з ним не був здійснений повний розрахунок, а саме не виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі.
Позивач вказував, що він звернувся до відповідача з відповідною заявою про нарахування та виплату індексації з 01.01.2016 до 28.02.2018 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року, а також з 01.03.2018 до 16.11.2020 із врахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078), як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, проте листом від 14.07.2024 року йому відмовлено у нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року, ухваленим в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнана протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 до 16.11.2020.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця») - січень 2008 року за період з 01.03.2018 до 16.11.2020 із врахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, з урахуванням виплаченої раніше суми індексації.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1500,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що у період з січня 2016 року до березня 2018 року, в якому відбулось підвищення посадових окладів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб», індексація грошового забезпечення мала проводитись відповідно до індексу споживчих цін для проведення індексації, обчисленого випереджаючим підсумком, починаючи з січня 2016 року у межах фінансових ресурсів, передбачених на ці цілі. Доводи позивача щодо нарахування та виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період із 01.12.2015 року по 28.02.2018 року с застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січня 2008 року не є обґрунтованими, оскільки позивач бажає застосувати до правовідносин за період з січня 2008 норму пункту 5 Порядку №1078 в редакції, яка діє з 01.12.2015.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 проходив службу у Державній прикордонній службі України та звільнений зі служби наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) №553-ОС від 16.11.2020 року з календарною вислугою років 25 років 03 міс 25 днів (а.с. 11).
Позивачу не нарахована та не виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення, у тому числі при звільненні зі служби, у зв'язку з чим звернувся до відповідача із заявою, проте листом від 14.07.2024 (а.с. 14) позивачу відмовлено у нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку N 1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби з 01.01.2016 року по день звільнення зі служби 16.11.2020 року не в повному обсязі, а також нарахування та виплати втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Частиною 1 статті 2 Закону України №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України №2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 9 Закону України №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України №1282-ХІІ.
Згідно з статтею 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Частиною 2 ст.5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказана частина ст.5 діє в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року, а саме проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо спірних правовідносин по даній справі висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №825/874/17, який зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року від 17.07.2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Однак, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин не проведення розрахунку).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Вказана правова позиція є сталою судовою практикою та визначена у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19 та інших.
У той же час суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що він не є належним відповідачем за спірними правовідносинами з посиланням на те, що позивач до проходження службі та звільнення з Військової частини НОМЕР_2 проходив службу у спірний період з 01.07.2016 по 20.05.2019 в інший військовій частині. Суд вважає, що вказані доводи могли мати значення лише при продовженні проходження військової служби позивача та тоді він відповідно мав пред'являти вимоги щодо неповного нарахування та виплати індексації до відповідної військової частини.
Проте позивач звільнився з військової служби, а тому повний розрахунок з ним за час проходження служби повинен був здійснити відповідач. Вказане підтверджується, зокрема, тим, що згідно з наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16.11.2020 року про звільнення позивача зі служби визначено про виплату йому грошової компенсації за додаткові дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 рік.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 16.11.2020.
Такий період щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за сталою судовою практикою поділяється на два періоди до 28.02.2018 та з 01.03.2018.
Щодо визначення базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 28.02.2018, то при вирішенні вказаного питання суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 19.05.2022 по справі №400/103/21, в якій зазначено, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що з урахуванням п.5 Порядку №1078 індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто, січня 2008 року, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів пунктів 2, 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Схеми посадових окладів військовослужбовців затверджені постановою КМУ від 07.11.2007 №1294 та не змінювались до лютого 2018 року. Відповідно до приписів Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.
У постанові від 31.05.2022 по справі №380/7071/21 зазначено, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 18.04.2022 касаційне провадження у цій справі відкрите з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої та підпунктом “а» п.2 ч.5 ст.328 КАС України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у випадку, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів звернула увагу на те, що після подання касаційної скарги та відкриття провадження у цій справі, Верховний Суд виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, у справах №400/1118/21 і №420/3593/20 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2, 5, 10-2 Порядку №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Суд указав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Зрештою на основі аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Правовідносини у наведених справах є подібними, а відтак указаний висновок є релевантним до цієї справи.
У цьому контексті апеляційний суд звертає увагу на те, що постановою КМУ від 07.11.2007 року №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Вказана постанова була чинна з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року.
Верховним Судом зазначено, що суди попередніх інстанцій установили, що з січня 2008 року по лютий 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 та якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців. На основі цього Верховний Суд констатує, що в силу норм Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року до березня 2018 року.
Також щодо визначення січня 2008 року для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям до 28.02.2018 року вказано у постановах Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №400/103/21, від 23.06.2022 у справі №120/2399/21-а та інших.
В постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі 380/7071/21 та від 09.06.2022 у справі №600/524/21-а зазначено також про застосування січня 2008 року при індексації грошового забезпечення військовослужбовців до 28.02.2018 включно, та застосування березня 2018 року як базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018.
Апеляційний суд, як і суд першої інстанції вважає необхідним в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, якою визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, застосувати при вирішенні даної справи №420/22960/23 вищезазначені правові висновки Верховного Суду.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
У постанові від 30.04.2024 у справі № 260/1352/21 Верховний Суд зазначив, що з огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та враховуючи правила пунктів 5, 10-2 Порядку N 1078, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким і слід здійснювати нарахування індексації його грошового забезпечення за спірний період з грудня 2015 року по грудень 2016 року. Цей висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його численних постановах стосовно тлумачення у подібних правовідносинах пунктів 2, 5, 10-2 Порядку N 1078 при розв'язанні питання про місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Підстави для відступу від указаної правової позиції відсутні.
За іншій період з 01.03.2018 до 16.11.2020 позивач просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому індексації грошового забезпечення із врахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації.
З 01 грудня 2015 року положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013).
Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну “базовий місяць» на “місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення “базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), “місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
З 01 грудня 2015 року в абзацах 3,4,5,6 пункту 5 Порядку №1078 по суті зазначено про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Згідно з абз. 3-6 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених сабз.1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Таким чином, нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3,4,6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Застосовуючи вказаний підхід Верховного Суду, викладений у постанові (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки) та ураховуючи, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, то з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Такий правовий підхід Верховний Суд виклав також у постановах від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №420/6982/21 з подібними правовідносинами.
За приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
Крім того, згідно з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки), від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №420/6982/21 з подібними правовідносинами з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для правильного застосування абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, потрібно установити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078));
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу повинна бути виплачена позивачу з урахуванням раніше нарахованої та виплаченої індексації, що є висновком суду по даній справі, за виключенням періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023 року, оскільки підпунктом 3 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинена дія на 2023 рік Закону №1282-ХІІ.
Таким чином, вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.11.20204 включно відповідно до приписів абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 підлягають задоволенню.
Відповідач вважає, що вимога позивача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за 01.03.2018 по 16.11.2020 не підлягає задоволенню та посилається на правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 15.06.2022 року по справі № 520/4061/21. Проте суд не приймає до уваги таки твердження представника відповідача виходячи з наступного.
Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема, в постанові від 08.02.2022 року у справі №240/3926/20, що виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду України та Верховного Суду. Крім того, Верховний Суд акцентував увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова ВПВС від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17).
Відповідно до вказаної позиції суд вважає необхідним врахувати правові висновки, викладені у постанові від 30.11.2023 року у справі № 420/5384/23, в якій Верховним Судом надана оцінка і правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 15.06.2022 року по справі № 520/4061/21.
Верховний Суд у постанові (пункти 35-46) від 30.11.2023 року у справі № 420/5384/23 вказує, що згідно із доводами касаційної скарги в оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції застосував положення абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку N 1078 без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 31 травня 2022 року у справі N 400/4491/20, від 15 червня 2022 року у справі № 560/4061/21, від 09 вересня 2022 року в справі N 600/524/21-а, від 02 листопада 2022 року в справі N 120/12718/21-а.
Надаючи оцінку вказаним доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначив, що право на "індексацію-різницю" та методика її розрахунку найбільш повно досліджені Верховним Судом у постановах: від 23 березня 2023 року у справі N 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі N 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі N 420/11424/21, від 20 квітня 2023 року у справі N 320/8554/21, від 06 липня 2023 року у справі N 560/6682/22.
Їх суть зведена до наступного.
Щодо "фіксованої" суми індексації, то у період існування спірних правовідносин (з 01 березня 2018 року по 01 травня 2020 року) Закон №1282-ХІІ і Порядок N 1078 такого поняття не містили. Вказаний термін фігурував у Додатку 4 до Порядку N 1078 у редакції постанови КМУ від 13.06.2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте, Постановою N 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01 грудня 2015 року у ньому, як і в цілому Порядку N 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
Між тим, з 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку N 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4, 5 пункту 5 Порядку N 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац 5).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку N 1078 додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку N 1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 року у справі N 400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки), від 29 березня 2023 року у справі N 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі N 420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі N 420/6982/21 з подібними правовідносинами, з урахуванням того факту, що 01 березня 2018 року набрала чинності Постанова N 704, та з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку N 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
При цьому, варто зауважити, що вищевказана позиція Верховного Суду не суперечить висновкам, викладеним судом касаційної інстанції у постанові від 15 червня 2022 року у справі №520/4061/21, оскільки нею не заперечується відсутність в положеннях Порядку N 1078 (в редакції, чинній після 15 грудня 2015 року) такого поняття як "фіксована сума індексації", однак це не виключає того, що абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку N 1078 передбачають правила нарахування й виплати сум індексації - різниці, що мають щомісячний фіксований характер.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку N 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Верховний Суд також наголосив, що ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку N 1078, то повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 16.11.2020 із врахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації є такими, що підлягають задоволенню.
Позивач також просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати.
Спірні правовідносини щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації регламентовані Законом №2050-III.
Статтею 1 Закону №2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Щодо суми індексації грошових доходів громадян, то внесення вказаних сум в доходи, які підлягають компенсації були внесені Законом №1214 -ІХ від 04.02.2021 року.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що право на отримання компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є соціальним правом громадянина, тобто правом, яке закріплено у в законодавстві і перебуває під захистом держави.
Проте до системи гарантій соціальних прав є, зокрема, визначення процедури їх реалізації.
Згідно зі ст.ст.3,4,5 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Статтею 7 Закону №2050-III, п.8 Порядку №159 визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Аналізуючи положення вказаного Закону та порядку Верховний Суд в постанові від 11.12.2020 року у справі №200/10820/19-а дійшов правового висновку, що з огляду на те, що у цій справі ОСОБА_2 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
У постанові від 17.11.2021 року у справі №460/4188/20 Верховний Суд зазначив (пункти 24,25) застосовуючи правовий висновок Верховного Суду по справі №200/10820/19-а до обставин цієї справи, а також маючи на меті його уточнити, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Вказаний правовий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 18.08.2023 року у справі №460/4166/21.
Проте згідно з ДРСР Верховний Суд відступив від вказаного правового висновку.
02.04.2024 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду прийняв постанову по справі №560/8194/20.
В постанові від 02.04.2024 року (пункти 31-36) зазначено, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Судова палата вважала, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Врахувавши зазначене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, такий підхід відповідатиме і підходам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порядку обчислення строків звернення до суду в спорах про перерахунок пенсій, викладеним у постанові від 31.03.2023 у справі № 240/12017/19, яку взяв до уваги суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.
Таким чином, Верховний Суд чітко визначив, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.
Невиплата такої індексації є порушенням прав особи та саме з цього часу виникає право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 19, 46 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України,
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 420/22960/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 20.01.2025
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький