П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35249/24
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання розглянути запит від 18.09.2024 року та надати відповідь, відповідно до вимог чинного законодавства України,
12.11.2024 позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання відповіді на запит на отримання інформації ОСОБА_1 від 18.09.2024 у встановлені чинним законодавством України строки та порядок;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути запит ОСОБА_1 від 18.09.2024 року та надати йому відповідь, відповідно до вимог чинного законодавства України.
13.11.2024 позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки утворених в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову служу по мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилався на те, що підставою звернення до суду з відповідною позовною заявою стала протиправна бездіяльність посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме ігнорування у наданні відповіді позивачу про те, коли та ким, на підставі яких документів та правових норм, його було визнано військовозобов'язаним, оскільки 27 червня 2007 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , його було визнано невійськовозобов'язаним, про що є відмітка у паспорті в розділі особливі відмітки.
Позивач вказував, що відповідач відносно позивача вчиняє протиправну бездіяльність, ігноруючи запити позивача на отримання інформації стосовно себе, чим порушує права позивача, передбаченні чинним законодавством України та створює для позивача непереборні труднощі щодо доведення правового статусу позивача, який не підлягає призову за мобілізацією, оскільки не є військовозобов'язаним.
Так, позивач зазначав, що 27 червня 2007 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач був визнаний невійськовозобов'язаний, про що є відмітка у паспорті в розділі особливі відмітки. Проте 06 вересня 2024 року під час перевірки документів ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачу було повідомлено, що він є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Після цього, невідомі люди у військовій формі обмежили пересування позивача, насильно із застосуванням фізичної сили, без його згоди та присутності працівників поліції, доставили до ІНФОРМАЦІЯ_6 , де без його участі провели військово-лікарську комісію, поставили необхідні підписи на офіційних документах та поставили на військовий облік, чим фактично вчинили підробку офіційних документів. З приводу вищевказаного факту правоохоронні органи внесли до Єдиного реєстру досудового розслідування інформацію та відкрили кримінальне провадження №62024150020001948 від 23.10.2024. Після звільнення від незаконного тримання у ІНФОРМАЦІЯ_7 , позивач 09 вересня 2024 року звернувся письмово із заявою до відповідача, та 18 вересня 2024 року повторно звернувся із запитом на отримання інформації. Станом на час звернення із позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду відповідач не надав позивачу інформацію, яку він запитує для підтвердження свого правового статусу особи, яка не підлягає призову за мобілізацією, оскільки не є військовозобов'язаним.
За наведених обставин, з метою захисту своїх прав позивач був змушений звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, оскільки невжиття заходів щодо забезпечення позову, на думку позивача, призведе до неможливості відновлення його порушеного права у зв'язку із вчиненням ІНФОРМАЦІЯ_8 дій по його мобілізації, а забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища прав та обов'язків позивача до розгляду справи по суті, оскільки відносно позивача можуть бути прийняті рішення про його мобілізацію, та в подальшому направлення на навчання до військової частини, в тому числі в зону бойових дій, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та значно ускладнить виконання рішення суду.
Отже, у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, на думку позивача, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Також, позивач вказував, що особа, яка не є військовозобов'язаною, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Звертав позивач увагу суду і на те, що у разі якщо позивач буде призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період, він набуде нового юридичного статусу - військовослужбовець, а саме буде військовозобов'язаним, що унеможливить реалізацію його права на звільнення від призову за мобілізацією, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки отримана інформації від відповідача щодо правового статусу ОСОБА_1 - невійськовозобов'язаний, який буде призваний за мобілізацією, стане вже військовозобов'язаним військовослужбовцем, а поновлення прав у зворотному напрямку є неможливим.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 по справі №420/35249/24 постановлена з порушенням норм процесуального права та з невідповідністю викладених в ній висновків обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.
Апелянт вказує, що для застосування заходів забезпечення адміністративного позову обов'язковою умовою є встановлення судом хоча б однієї із таких обставин: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Отже, на думку апелянта, враховуючи дійсне положення справ, які складається на сьогодні в Україні, не вжиття судом першої інстанції заходів забезпечення позову щодо заборони вчиняти певні дії, без сумніву, призведе до заподіяння більшої шкоди правам та інтересам апелянта ще до ухвалення рішення в адміністративній справі, а для відновлення вже цих прав та інтересів, необхідно буде докласти більш значних зусиль та витрат.
Однак суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не звернув увагу на те, що підставою для звернення до суду з позовною заявою стали протиправні дії посадових осіб відповідача щодо ненадання інформації про визнання позивача невійськовозобов'язаним.
Також апелянт вважає, що його вимоги щодо забезпечення позову є співмірними з заявленими позовними вимогами та відповідають вимогам адміністративного судочинства та чинному законодавству, а суд першої інстанції, не оцінив належним чином докази надані позивачем, не звернув увагу на обставини, які передували зверненню позивача до суду за захистом своїх прав та доведеність дійсного виникнення спору між сторонами, безпідставно відмовив у задоволені заяви, чим порушив право позивача на справедливий захист судом, не взяв до уваги, що неприйняття заходів забезпечення позову, без сумніву, призведе до заподіяння більшої шкоди правам та інтересам позивача ще до ухвалення рішення в адміністративній справі, а поновлення прав за обставин, коли невійськовозобов'язану особу буде признано військовозобов'язаною, а поновлення прав у зворотному напрямку є неможливим.
ІНФОРМАЦІЯ_2 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що предметом спору в цій справі є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненадання відповіді на запит на отримання інформації від 18.09.2024.
За змістом адміністративного позову, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем приписів Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію», Закону України «про доступ до публічної інформації».
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у розрізі позовних вимог, не встановлено обставин за яких є необхідність у забезпеченні позову шляхом саме заборони Територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки утворених в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах вчиняти дії щодо призову позивача на військову служу по мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду в цій справі.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст. 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду у разі задоволення позову; для задоволення судом заяви про забезпечення позову заявник має обґрунтувати необхідність задоволення такої заяви, подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову, а також довести, що незадоволення заяви призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
В цій справі позовні вимоги стосуються захисту права позивача на доступ до інформації, проте заходи забезпечення позову, які позивач просив вжити, не стосуються предмету позову в цій справі.
Тому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що в даному випадку судом не встановлено обставин у розрізі позовних вимог, з підстав яких є необхідність у забезпеченні позову саме шляхом заборони Територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки утворених в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову служу по мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що заявлені апелянтом заходи забезпечення позову не направлені на захист порушеного, на думку позивача, права на доступ до інформації.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 2-12, 72-79, 242, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, ч. 2 ст. 328 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі №420/35249/24 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 20.01.2025
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький