Справа № 759/13802/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/715/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Сенько М.Ф.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
17 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.
розглянувши в письмовому провадженні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року, ухвалені у складі судді Сенька М.Ф., у справі № 759/13802/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: головний державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Абакумова Надія Іванівна, про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та зміну розміру аліментів, -
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: головний державний виконавець Святошинського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ Абакумова Н.І., про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та зміну розміру аліментів. Зазначав, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.09.2021 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.06.2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Постановою Київського апеляційного суду від 13.01.2022 року було змінено вказане рішення суду в частині визначення часу та порядку стягнення аліментів, стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку чи інших доходів, щомісячно, починаючи з 25.06.2021 року і до досягнення дитиною віку 23 років. На виконання вказаної постанови суду 31.08.2022 року головним державним виконавцем Святошинського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ Абакумовою Н.І. відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1, про що винесена відповідна постанова. Виконавцем у виконавчому провадженні відносно нього застосовані обмежувальні заходи у вигляді накладення арешту на усі рахунки, арешту на квартиру та у виді обмеження у праві керування транспортними засобами. Станом на 19.09.2022 року його заборгованість по аліментам становила 76 305,75 грн. Зазначав, що він втратив роботу та через незадовільний стан здоров'я не може влаштуватися на нову роботу і фактично перебуває на утримані своєї матері, а тому він не може сплачувати аліменти на утримання працездатної повнолітньої дитини у визначеному розмірі. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив звільнити його від сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , за період 25.06.2021 року по 01.10.2022 року, та просив зменшити розмір аліментів до 1 300,00 грн., щомісячно, що відповідає 1/2 прожиткового мінімуму для працездатної особи, починаючи з 01.10.2022 року і до закінчення дитиною навчання, але не пізніше досягнення дитиною 23 річного віку.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
04.03.2024 року адвокат Фляшковський В.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав заяву про ухвалення додаткового рішення суду, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року заяву адвоката Фляшковського В.А., подану в інтересах ОСОБА_2 , задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що закріплений в ст.ст. 198, 199 СК України обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей пов'язаний саме із наявною у батьків можливістю надавати повнолітнім дітям допомогу, а не з обов'язком вживати заходів для ймовірного отримання можливості надавати таку допомогу. Судом першої інстанції не встановлено його фактичної можливості надавати повнолітній працездатній дитині матеріальну допомогу, а припущення суду щодо ймовірної можливості в майбутньому отримувати доходи за рахунок яких надавати таку допомогу, не відповідає імперативним приписам ст.ст. 198, 199 СК України. При цьому, звертає увагу на те, що судом було встановлено, що він не має доходів, має поганий стан здоров'я, що не дозволяє йому працевлаштуватися, та потребує витрат на лікування. Наведені обставини виключають обов'язкову умову для виникнення у нього обов'язку по сплаті аліментів на повнолітню дитину і є достатньою підставою для перегляду стягнутих з нього аліментів.
Також, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року. Просив додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким залишити без розгляду заяву представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення суду. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що рішення суду, відносно якого стороною відповідача подано заяву про ухвалення додаткового рішення, ухвалено 25.12.2023 року, а заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу відповідачем подано лише 04.03.2024 року, тобто з пропуском п'ятиденного строку для подання цієї заяви. При цьому, до закінчення судових дебатів відповідачем не було заявлено суду про намір подати докази понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Жодних поважних причин пропуску вказаного процесуального строку відповідачем в заяві не наведено, відтак така заява мала бути залишена без розгляду.
Адвокат Фляшковський В.А., який діє в інтересахОСОБА_2 , подаввідзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заперечує проти доводів відповідача вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками повнолітньогосина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 759/14185/21, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 червня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття (т. 1, а.с. 9-10).
Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2022 року резолютивну частину рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року в частині визначення часу та порядку стягнення аліментів змінено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку чи інших доходів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 червня 2021 року і до досягнення дитиною віку двадцяти трьох років (т. 1 а.с. 11-12).
На виконання вказаного рішення суду головним державним виконавцем Святошинського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Абакумовою Н.І. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 та винесено постанови від 05 жовтня 2022 року про арешт коштів та майна боржника ОСОБА_1 (т.1, а.с. 15, 28, 29).
Як вбачається з довідки розрахунку заборгованості від 01 вересня 2022 року ВП НОМЕР_1, виданої головним державним виконавцем Святошинського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Абакумовою Н.І., станом на 01 вересня 2022 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість по аліментах в розмірі 76 305,75 грн. (т.1, а.с. 16).
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно до ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до змісту вказаних норм, для стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина необхідно сукупність наступних умов: а) щоб їм виповнилося 18 років; б) щоб вони продовжували навчання; в) їм було менше 23 років; г) вони потребували матеріальної допомоги; д) батько, мати відповідно до свого матеріального, сімейного стану та стану здоров'я були спроможні надавати таку допомогу.
Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями вищевказаної норми змінити раніше встановлений розмір аліментів можливо лише за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно до ч. 2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Аналогічні положення містяться у п. 22 постанови Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», де вказано, що суд за передбачених ст. 197 СК України умов може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.
Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати аліментів або заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність передбачених законом обставин.
Відповідно до положень вказаних норм зміна матеріального стану та погіршення стану здоров'я платника аліментів можуть бути підставами для зміни розміру аліментів.
Проте, саме по собі погіршення стану здоров'я платника аліментів та відсутність працевлаштування не є безумовними підставами для зменшення розміру аліментів на утримання дитини та звільнення від сплати заборгованості по аліментам.
Звертаючись до суду з позовом про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та зміну розміру аліментів, ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтвердив погіршення його майнового стану та погіршення стану здоров'я.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 надав суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 27 вересня 2022 року № 2657-22-07162, відповідно до якої за період з 1 кварталу 2021 року по 2 квартал 2022 року інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня (т.1, а.с. 17).
При цьому, непрацездатність позивача не підтверджена у порядку, встановленому положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 03.12.2009р. №1317.
З наданих ОСОБА_1 медичних документів не вбачається протипоказань щодо його трудової діяльності. Крім того, ці медичні документи оцінювались судом при визначенні розміру аліментів під час вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При вирішенні вказаних позовних вимог судом також надавалася оцінка і майновому стану ОСОБА_1 .
Посилання позивача на те, що на його майновий стан та стан здоров'я суттєво вплинули карантинні обмеження, та обмеження пов'язані з війною не підкріплені належними та допустимими доказами.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 було додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 24 лютого 2024 року, копії виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 13522 від 08 січня 2024 року, накладної № 3 від 03 січня 2024 року, рахунку-фактури №567 від 19 грудня 2023 року, платіжних інструкцій та фіскальних чеків.
Також ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення доказів, які на думку останнього, суттєво унеможливлюють сплату в повному обсязі аліментів на утримання повнолітньої дитини, та просив дослідити їх при апеляційному перегляді справи.
Разом з тим, ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не було надано доказів неможливості подання цих документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає правильність рішення суду першої інстанції на момент його ухвалення, а відтак, обставини, які виникли після ухвалення оскаржуваного рішення суду не можуть бути підставою для перегляду правильності висновків суду першої інстанції. Таким чином, чином, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 та не приймає надані суду апеляційної інстанції документи.
Позивач не надав суду першої інстанції доказів на підтвердження свого майнового стану, розміру всіх його доходів, наявності в нього рухомого та нерухомого майна. Разом з тим, звільнення від сплати заборгованості по аліментамта зменшення розміру аліментів на утримання дитини буде мати як наслідок погіршення її матеріального забезпечення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та процесуального права, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору.
Крім того, колегія суддів враховує, що позивач фактично порушив питання не лише про зменшення розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини, а і способу їх стягнення, який може бути змінений виключно за ініціативою одержувача аліментів.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн. та ухвалення в зв'язку з цим додаткового рішення суду.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Тобто, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, суд повинен враховувати, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 137, 141 ЦПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 та від 07 лютого 2024 року у справі № 904/1377/22.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, адвокат Фляшковський В.А., який діє в інтересахОСОБА_2 , у відзиві на позовну заяву зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правничу допомогу, які відповідачка очікувала понести у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, докази про що мали бути надані протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
Звертаючись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення суду адвокат Фляшковський В.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , надав суду ордер на надання правничої допомоги, копію квитанції про здійснення ОСОБА_2 переказу на картку в розмірі 3 000,00 грн., довідки за реквізитами для поповнення рахунку Фляшковського В.А .
Разом з тим, адвокатом Фляшковським В.А. не було надано суду договору про надання ОСОБА_2 правничої допомоги, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що відповідно до ст. 137 ЦПК України виключає можливість задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки за їх відсутності у суду були відсутні можливості визначити розмір витрат на правничу допомогу.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заяви адвоката Фляшковського В.А., поданої в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга адвоката ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року підлягає задоволенню частково, а вказане додаткове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви адвоката Фляшковського В.А., поданої в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення суду.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 грудня 2023 року залишити без змін.
Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в задоволенні заяви адвоката Фляшковського Вадима Анатолійовича, поданої в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач
Судді