справа № 756/9374/24 головуючий у суді І інстанції Диба О.В.
провадження № 22-ц/824/4025/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
17 січня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Київгаз» поданою представником - адвокатом Полішком Юрієм Олексійовичем на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Київгаз» про захист прав споживачів, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства «Київгаз» про захист прав споживачів, в якому просив суд:
визнати за позивачем право на компенсацію витрат на самостійне забезпечення та встановлення побутовим споживачем індивідуального лічильника газу у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з відповідача на користь позивача витрати на встановлення індивідуального приладу обліку природного газу у розмірі 3 487 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що внаслідок невстановлення відповідачем у квартирі позивача безоплатного лічильника газу протягом 2018-2019 років, 19 вересня 2019 року позивач за власні кошти обладнав квартиру АДРЕСА_2 індивідуальним лічильником газу типу «САМГАЗ G-1.6», роботи та забезпечення газовим лічильником здійснено працівниками ПАТ «Київгаз».
Оскільки до 2022 року витрати на встановлення індивідуального лічильника газу були включені в рахунки позивача, і позивач заборгованості з оплати з газопостачання не має, 14 липня 2024 року він звернувся до АТ «Київгаз» з вимогою компенсації сплачених ним коштів за встановлення індивідуального лічильника газу у розмірі 3 487 грн, проте отримав відмову з посиланням на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку та розмірів компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку.
06 вересня 2024 року представник АТ «Київгаз» - Дмитро Курганов подав відзив, у якому заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що АТ «Київгаз» не є належним відповідачем у справі, оскільки права позивача порушені Кабінетом Міністрів України, який мав розробити та затвердити передбачений чинним законодавством порядок та розміри компенсації.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено. Визнано право на компенсацію витрат на самостійне забезпечення та встановлення побутовим споживачем індивідуального лічильника газу за ОСОБА_1 , власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства «Київгаз» у якості компенсації на користь побутового споживача ОСОБА_1 витрати на встановлення індивідуального приладу обліку природного газу у розмірі 3 487 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Київгаз» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представник акціонерного товариства «Київгаз» - адвокат Полішко Юрій Олексійович 05 листопада 2024 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги зазначив, що задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов неправильного та необґрунтованого висновку про наявність підстав для компенсації витрат на самостійне забезпечення та встановлення індивідуального лічильника газу, у зв'язку з відсутністю порядку/ процедури виконання відповідачем вимог статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували щомісячні сплати позивача за послуги з розподілу природного газу на рахунок оператора ГРМ АТ «Київгаз».
При цьому, відповідно до додатків постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №431 від 24 березня 2016 року, №359 від 28 березня 2017 року, №3024 від 24 грудня 2019 року, №2773 від 30 грудня 2020 року, в структуру тарифу на послуги з розподілу природного газу ПАТ «Київгаз» визначено саме витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населення, аж ніяк не на компенсацію за самостійне забезпечення та встановлення індивідуального лічильника газу, що суперечить статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Київгаз» поданою представником - адвокатом Полішком Юрієм Олексійовичем на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Київгаз» про захист прав споживачів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
04 грудня 2024 року ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Зазначив, що вимога споживача на право забезпечення індивідуальним, безкоштовним газовим лічильниками за рахунок АТ «Київгаз» є обґрунтованою, а заперечення АТ «Київгаз» щодо того, що станом на момент судового розгляду порядок компенсації споживачам витрат, у разі встановлення індивідуального лічильника газу за власні кошти, не розроблений, є такою, що суперечить вимогам статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу»
Всі заперечення відповідача суперечать висновкам Верховного Суду під час судових розглядів обставин аналогічного спірного питання між споживачем та постачальником послуг, а саме у справах №632/1228/20, №210/5132/19 та ін.
При цьому відповідачем залишено поза увагою долучений споживачем до матеріалів справи рахунок за послуги з розподілу природного газу АТ Київгаз за квітень 2024 року з зазначенням розрахункового рахунку відповідача. Згідно рахунку у споживача квартири АДРЕСА_2 заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу станом на 2024 рік відсутні, що підтверджує регулярність здійснення оплати споживачем за послуги з розподілу природного газу на рахунок АТ Київгаз та відсутність у споживача простроченої заборгованості.
Позивач сплачував та сплачує за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, що не заперечується відповідачем.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Київгаз» укладено договір про надання населенню послуг з газопостачання, за умовами якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачеві для побутових потреб, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги з газопостачання за встановленими цінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» було рекомендовано ПАТ «НАК «Нафтогаз України» разом з операторами газорозподільних систем забезпечити встановлення індивідуальних лічильників природного газу за заявами побутових споживачів, а Міністерству економічного розвитку і торгівлі разом з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» забезпечити врахування у фінансовому плані товариства витрат на встановлення індивідуальних лічильників газу для побутових споживачів.
Згідно затвердженої постановами НКРЕКП №359 від 28 березня 2017 року, №3024 від 24 грудня 2019 року, №2773 від 30 грудня 2020 року структури тарифів на послуги розподілу природного газу, до тарифу на газопостачання входять, зокрема, витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню.
19 вересня 2019 року позивач за власні кошти обладнав квартиру АДРЕСА_2 індивідуальним лічильником газу типу «САМГАЗ G-1.6», роботи та забезпечення газовим лічильником здійснено працівниками ПАТ «Київгаз», що підтверджується накладною від 17 квітня 2019 року та актом-нарядом №1100703600 приймання-здачі робіт від 19 квітня 2019 року.
Згідно акту прийомки до експлуатації встановленого (заміненого) газового приладу від 19 вересня 2019 року, затвердженого ПАТ «Київгаз», монтаж у квартирі позивача газового лічильника типу «САМГАЗ G-1.6» виконано у відповідності до вимог ДБН В.2.5-20-2001.
Задовольняючи позовні вимоги, суд вважав, що в АТ «Київгаз» як оператора ГРМ на підставі вимог частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» виник обов'язок надавати послуги, оплачені споживачем, та забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення (позивача), який проживає у квартирі, в якій газ використовується тільки для приготування їжі. Крім того, саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
За змістом статті 21 цього Закону права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
У статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (пункт 1 частини першої статті 7 цього Закону).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
У Главі 1 Розділу 1 Кодексу ГРС визначено, що Оператор ГРМ - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
АТ «Київгаз» є Оператором ГРМ, тобто виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням, а позивач - споживачем природного газу.
Частиною другої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року, відповідна компенсація здійснюється протягом 12 місяців.
Згідно з пунктом 3 статті 7 Прикінцевими положеннями Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» визначено, що Кабінету Міністрів України: 1) у двомісячний термін розробити заходи щодо технічного та фінансового забезпечення виконання цього Закону; 2) у тримісячний термін: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» із урахуванням змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» щодо порядку встановлення лічильників споживачам природного газу», та графіками оснащення квартир і приватних будинків лічильниками газу, розробленими відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року №259-р «Деякі питання забезпечення комерційного (приладового) обліку природного газу», газорозподільні підприємства зобов'язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується для підігріву води та приготування їжі (плита газова + газова колонка) - до 01 січня 2016 року, тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року.
Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2498, цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунку Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об'єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.
Права та обов'язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов'язки споживача» та розділом VІ «Права і обов'язки постачальника».
За змістом пункту 2.1 цього Типового договору Оператор ГРМ зобов'язаний постачати природний газ споживачам в необхідних об'ємах (обсягах), а останні зобов'язані своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До 2022 року до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню, у відповідності до постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №431 від 24 березня 2016 року, №359 від 28 березня 2017 року, №3024 від 24 грудня 2019 року, №2773 від 30 грудня 2020 року.
Так, згідно з додатком №1 до цих постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню, зокрема, згідно постанови №359 від 28 березня 2017 року витрати становлять 3 880,6 грн.
Оскільки позивач сплачував за газопостачання за встановленими тарифами, у яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, то відповідач зобов'язаний надавати послуги, які оплачені ним, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі, - до 01 січня 2021 року.
Аналіз положень вказаного Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» свідчить про те, що Оператор ГРМ звільняється від обов'язку встановити лічильник газу для населення лише у випадку відмови побутового споживача від встановлення Оператором ГРМ лічильника газу чи самостійного встановлення побутовим споживачем лічильника газу із подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.
Позивач за власний кошт встановив індивідуальний прилад обліку природного газу, тобто дотримався вимог Кодексу ГРС та на думку колегії суддів не зобов'язаний нести витрати на придбання нового лічильника, оскільки його вартість фактично включена в тариф.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 08 вересня 2023 року у справі №632/1228/20 та від 08 липня 2020 року у справі №210/5132/19.
Із урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання за позивачем права на компенсацію витрат на самостійне забезпечення та встановлення індивідуального лічильника газу, передбаченого положенням частини другої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».
У апеляційній скарзі АТ «Київгаз» не погоджується з тим, що ця компенсація повинна бути за рахунок коштів Оператора ГРМ.
Разом з тим, аналіз положень статей 3, 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» свідчить про обов'язок встановлення відповідними суб'єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов'язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу.
Крім того, саме на відповідача покладений обов'язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт.
Оскільки позивач уклав договір постачання природного газу як побутовий споживач та самостійно встановив лічильник газу за власні кошти, а відповідач як Оператор ГРМ не вживав жодних заходів для фінансування таких робіт за рахунок будь-якого із бюджетів, визначених частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про стягнення з оператора ГРМ на користь споживача побутового газу витрат на встановлення індивідуального приладу обліку природного газу, у якості компенсації витрат за самостійне забезпечення та встановлення побутовим споживачем індивідуального лічильника газу.
Доводи апелянта про відсутність порядку компенсації витрат за встановлення індивідуального приладу обліку природнього газу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України та передчасність вимог позивача не спростовують висновків про обов'язок Оператора ГРМ виконати вимоги статей 3, 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», який має вищу юридичну силу щодо правових актів Кабінету Міністрів України.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Київгаз» подану представником - адвокатом Полішком Юрієм Олексійовичем - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова