Справа № 369/20493/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2788/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
15 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5 , ОСОБА_6
за участю:
прокурора - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2024 року,
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2024 року ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 155, ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 309 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 16 лютого 2025 року включно та визначено заставу у розмірі 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) гривень.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав, що з огляду на наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, саме запобіжний захід у виді тримання під вартою зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти наявним вище ризикам.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначила про те, що судом першої інстанції не враховано належним чином дані про особу ОСОБА_9 , який раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину 2017 року народження, яка з дитинства має проблеми зі здоров'ям, а отже потребує відповідного виховання, служив у лавах ЗСУ, має на утриманні батьків пенсійного віку, зокрема батька, який є особою з інвалідністю 2 групи, має постійне місце проживання, за яким характеризується виключно позитивно, має постійну роботу, за якою також характеризується позитивно, що свідчить про міцність його соціальних зв'язків, а сам ОСОБА_9 не переховувався від слідства та наміру робити цього не має. Крім цього, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір застави є непомірно високим для обвинуваченого, оскільки для того, аби сплатити заставу у розмірі 242 тисяч 240 гривень його родина брала кошти в борг, а тому наразі внести визначену судом заставу неможливо з огляду на відсутність коштів, враховуючи, що на його утриманні перебуває дитина та батьки, які потребують значної фінансової допомоги. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити обраний ОСОБА_9 обраний запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника обвинуваченого, яка подану апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії підготовчого судового засідання в суді першої інстанції. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_9 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_9 обвинувачується, в тому числі, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, якє є особливо тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_9 кримінальних правопорушень дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілу, а враховуючи, що потерпіла є неповнолітньою, тобто вразливою особою, злочини, які були поставлені у вину обвинуваченому, було вчинено, у тому числі, із застосуванням погроз на адресу потерпілої, крім того, кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого провадження, аотже потерпіла безпосередньо судом допитана не була, то вказаний ризик на сьогодні продовжує існувати.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження та наявні дані, що характеризують особу обвинуваченого свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину 2017 року народження, яка з дитинства має проблеми зі здоров'ям, служив у лавах ЗСУ, має на утриманні батьків пенсійного віку, зокрема батька, який є особою з інвалідністю 2 групи, має постійне місце проживання, за яким характеризується виключно позитивно, має постійну роботу, за якою також характеризується позитивно, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.
На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та попередити наявні ризики, у зв'язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Дієвим заходом, який в змозі виконати завдання по мінімізації ризику переховування обвинуваченого від суду є запобіжний захід у виді застави, який застосований судом першої інстанції щодо обвинуваченого і який є альтернативним до запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
При цьому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зміни розміру застави, яка була визначена обвинуваченому, а саме в розмірі 605 600 (шістсот п'ять тисяч п'ятсот) гривень, враховуючи викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи, а тому саме вказаний розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2024 року щодо ОСОБА_9 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2024 рокущодо ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4