Справа №760/17480/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/202/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
13 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023000000001312, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 28, частини 1 статті 263, частиною 3 статті 28 частини 4 статті 410, частиною 3 статті 201-2 Кримінального кодексу України,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2024 року задоволено клопотання старшого детектива відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_7 , погодженого з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 , та накладено арешт, із забороною відчуження, розпорядження та користування, на майно вилучене за результатами проведення обшуку квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Toyota» моделі «Camry» днз НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , який відбувся за адресою: вул. Бакинського, 1, с. Крюківщина, Київська область, а саме на:
- 20 пачок набоїв марки «Fiocchi», 5,56мм, 50 cart, GFL 36-23. У кожній папці по 50 штук. Загальна кількість набоїв 1000 одиниць (на кожному набої нанесені ідентичні маркування «G.F.L.23»);
- тепловий бінокуляр Model S75OMH-640, S/N 22S750MHZ19156, кількість одна штука із зарядним пристроєм XTAR, Model VC4S одна штука та іншими комплектуючими (батарейки);
- телефон марки Apple Iphone версії 14 Pro Max, номер моделі MQ983J/A, серійний номер № НОМЕР_3 ;
- телефон марки Apple Iphone версії 13, номер моделі MLPF3ZD/A, серійний номер НОМЕР_4 ;
- бронепластина чорного кольору для фізичного захисту особи, без особливих ознак, маркування чи даних, які вказують на її характеристики/призначення.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою повернути справу до Солом'янського районного суду міста Києва на новий розгляд, позаяк посилається на необґрунтовану відмову у задоволенні його заяви про відвід слідчого судді.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що слідчий суддя задовольняючи клопотання, не врахував, що воно подано особами, не уповноваженими на проведення стосовно ОСОБА_6 слідчих та процесуальних дій, а саме детективами Управління внутрішнього контролю НАБУ, які не мають повноважень за ч. 5 ст. 216 КПК України вчиняти будь-які дії в межах КПК України, та наклав арешт на недопустимі докази, які є такими в силу вилучення їх не уповноваженими особами, тому просить відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
В судове засідання суду апеляційної інстанції власник майна та його представник, належним чином повідомлені про розгляд справи, повторно не з'явилися.
Від представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_9 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому він вказує, що ОСОБА_6 не зможе прибути в судове засідання, у зв'язку з хворобою.
Однак, колегія суддів зауважує, що представник апелянта жодного разу не з'явився в судове засідання без поважних причин, судові засідання уже неодноразово відкладалися за клопотаннями представника апелянта, з посиланням на захворювання ОСОБА_6 , при тому, що матеріали провадження перебувають в суді понад три місяці, а тому, з огляду на дотримання розумних строків розгляду справи та недопустимість зловживання процесуальними правами, колегія суддів вважає, що наведені в клопотанні підстави є неповажними для відкладення розгляду справи, а будь-яких інших об'єктивних підстав неможливості апелянта або його представника прибути в судове засідання, клопотання не містить.
Колегія судів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові ККС від 24 вересня 2019 року у справі № 755/10138/16-к зробив висновок, що неявка учасників провадження свідчить про зловживання правами. Так, ВС вказав, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність у діях сторони захисту зловживання своїми правами, що має своїм наслідком безпідставне затягування процесу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та його представника, які не прибули в судове засідання, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, детективами Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023000000001312 від 10.08.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 410, ч. 3 ст. 201-2 КК України.
Постановою прокурора у кримінальному провадженні - начальника управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 від 23.10.2024 здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023000000001312 від 10.08.2023 доручено Головному слідчому управлінню Державного бюро розслідувань.
25 липня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року у справі № 760/16915/24, в період часу з 15 год. 34 хв. до 18 год. 30 хв. було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та його дружини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого було виявлено та вилучено:
-20 пачок набоїв марки «Fiocchi», 5,56мм, 50 cart, GFL 36-23. У кожній папці по 50 штук. Загальна кількість набоїв 1000 одиниць (на кожному набої нанесені ідентичні маркування «G.F.L.23»), без відповідних документів, які підтверджують законність їх походження;
-тепловий бінокуляр Model S75OMH-640, S/N 22S750MHZ19156, кількість одна штука із зарядним пристроєм XTAR, Model VC4S одна штука та іншими комплектуючими (батарейки), без відповідних документів, які підтверджують законність його походження;
-телефон марки Apple Iphone версії 14 Pro Max, номер моделі MQ983J/A, серійний номер № НОМЕР_3 у кількості 1 штука, який належить ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
-телефон марки Apple Iphone версії 13, номер моделі MLPF3ZD/A, серійний номер НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, 25 липня на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 24 липня 2024 року у справі № 760/16913/24, в період часу з 19 год. 12 хв. до 20 год. 48 хв., було проведено обшук автомобіля марки «Toyota» моделі «Camry» днз НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_6 , під час якого було виявлено та вилучено - бронепластину чорного кольору для фізичного захисту особи, без особливих ознак, маркування чи даних, які вказують на її характеристики/призначення.
Відповідно до матеріалів клопотання постановою старшого детектива Управління внутрішнього контролю НАБ України ОСОБА_12 було визнано речовими доказами, речі та предмети виявлені під час проведення обшуку квартири АДРЕСА_1 , згідно переліку зазначеному в протоколі обшуку.
Крім того, постановою старшого детектива Управління внутрішнього контролю НАБ України ОСОБА_13 було визнано речовими доказами, речі та предмети виявлені під час проведення обшуку автомобіля марки «Toyota» моделі «Camry» днз НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_6 , згідно переліку зазначеному в протоколі обшуку.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2024 року задоволено клопотання старшого детектива відділу внутрішніх розслідувань Управління внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_7 , погодженого з прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 , та накладено арешт, із забороною відчуження, розпорядження та користування, на майно вилучене за результатами проведення обшуку квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки «Toyota» моделі «Camry» днз НОМЕР_1 , vin: НОМЕР_2 , який відбувся за адресою: вул. Бакинського, 1, с. Крюківщина, Київська область, а саме на:
- 20 пачок набоїв марки «Fiocchi», 5,56мм, 50 cart, GFL 36-23. У кожній папці по 50 штук. Загальна кількість набоїв 1000 одиниць (на кожному набої нанесені ідентичні маркування «G.F.L.23»);
- тепловий бінокуляр Model S75OMH-640, S/N 22S750MHZ19156, кількість одна штука із зарядним пристроєм XTAR, Model VC4S одна штука та іншими комплектуючими (батарейки);
- телефон марки Apple Iphone версії 14 Pro Max, номер моделі MQ983J/A, серійний номер № НОМЕР_3 ;
- телефон марки Apple Iphone версії 13, номер моделі MLPF3ZD/A, серійний номер НОМЕР_4 ;
- бронепластина чорного кольору для фізичного захисту особи, без особливих ознак, маркування чи даних, які вказують на її характеристики/призначення.
Слідчий суддя виходив з того, що враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, з метою збереження речей, які можуть мати доказове значення у кримінальному провадженні, наявні підстави для задоволення клопотання про арешт майна.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовими доказами у межах кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту даного майна, може призвести до його приховування, пошкодження, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вказане майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Посилання апелянта на невідповідність вилученого майна критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені слідчим суддею фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як докази факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про порушення правил підслідності здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, також відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.
Частиною 2. ст. 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної правової процедури у кримінальному провадженні це встановлені кримінальним процесуальним законодавством способи реалізації норм кримінального процесуального права, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання кримінальних процесуальних відносин у сфері порядку досудового розслідування та судового розгляду. Належна правова процедура має бути застосована як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду.
Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Згідно з ч. 2 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як вбачається зі змісту Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, працівниками Національного антикорупційного бюро України внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення у кримінальному провадженні №42023000000001312 від 10.08.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 28, частини 1 статті 263, частиною 3 статті 28 частини 4 статті 410, частиною 3 статті 201-2 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що ст. 214 КПК України не містить вимог до дотримання правил підслідності при внесенні відомостей до ЄРДР і вказівки про можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне органу.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 36 КПК України, Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування. Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, іншому органу досудового розслідування.
Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що органи досудового розслідування не наділені повноваженнями самостійно передавати кримінальне провадження для здійснення досудового розслідування іншому органу, а лише за вмотивованою постановою прокурора і за наявності правових підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що згідно постанови прокурора у кримінальному провадженні - начальника управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 від 23.10.2024 здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023000000001312 від 10.08.2023 доручено ГСУ ДБР.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42023000000001312 від 10.08.2023, що розпочате НАБУ та доручене ГСУ ДБР, здійснюється з дотриманням належної правової процедури та вимог вищенаведених норм закону.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Зважаючи на викладене та встановлені під час здійснення досудового розслідування обставини, спростовуються доводи апелянта про те, що клопотання прокурора та додані до нього матеріали не містять обставин та посилань на належні та допустимі докази, які б обґрунтовували підозру, що власник майна може сховати, знищити, пошкодити або відчужити майно.
Доводи апеляційної скарги з приводу недопустимості та неналежності доказів потребують детального дослідження порядку їх зібрання та глибокого аналізу цих доказів, що має здійснювати суд, який розглядатиме кримінальне провадження по суті під час судового розгляду, який закінчується ухваленням вироку.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді колегія суддів вважає непереконливими.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4____________