20 січня 2025 р. Справа № 520/22194/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків по справі № 520/22194/24
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях
про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу №068949 від 09.07.2024 у сумі 17.000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI загальний легковий пасажирський, державний номерний знак НОМЕР_1 , позивачем було передано своєму знайомому ОСОБА_2 разом із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Про здійснення перевезення позивачу не було відомо, договір із замовником водієві не видавався, маршрут не погоджувався, водій у відрядження не направлявся, позивач не перебуває в трудових відносинах з ОСОБА_2 . Наполягав на відсутності події порушення ст.ст. 34 39 Закону України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" та на відсутності підстав для застосування штрафу у порядку абз.3 ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001 № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях про застосування адміністративно-господарського штрафу № 068949 від 09.07.2024.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях (ЄДРПОУ - 39816845; місцезнаходження - 03150, місто Київ, вул. Фізкультури, будинок 9) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 2.500,00 грн (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що матеріалами рейдової перевірки виявлені обставини відсутності у водія належного заявнику транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI загальний легковий пасажирський, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент перевірки копії договору із замовником транспортних послуг, що є порушенням закону. Факти, які встановлені в ході перевірки та підтверджені доказами у справі безумовно свідчать про здійснення водієм транспортного засобу Позивача, яке було перевірено посадовими особами Відповідача, нерегулярних перевезень за маршрутом. Відтак, водій повинен бути забезпечений та пред'явити для перевірки документами, які є обов'язковими відповідно до законодавства (стаття 39 Закону України «Про автомобільний транспорт»), що, своєю чергою, спростовує наведені останнім доводи у позовній заяві.
Зауважив, що адміністративно-господарський штраф за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених, зокрема, статтею 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" накладається на перевізників. Факт трудових відносин не впливає на визначення статусу "автомобільний перевізник", оскільки факт останнього визначався на підставі відомостей, які містяться у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, яке надалось для перевірки інспектору Відповідача. Судом констатовано дотримання Відповідачем порядку повідомлення Позивача про розгляд справи про порушення автомобільного законодавства.
Отже, апелянт вважає, що Харківським окружним адміністративним судом під час винесення оскаржуваного рішення невірно застосовано норми матеріального права, не повністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований 07.05.2024 за р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань здійснено запис про державну реєстрацію за №2010350000000555990, основний вид діяльності КВЕД: 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.
Позивач є власником транспортного засобу марки Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI загальний легковий пасажирський, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (далі за текстом - Автомобіль).
30.05.2024 працівником Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області відносно Автомобілю було здійснено захід державного нагляду (контролю) у формі рейдової перевірки.
Результати рейдової перевірки було оформлені актом від 30.05.2024 № 039081 (далі за текстом - Акт № 039081).
Згідно з викладеними в Акті № 039081 власними судженнями суб'єкта владних повноважень заявником як автомобільним перевізником було допущено порушення ст. 39 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" за рахунок відсутності у водія на момент перевірки копії договору із замовником транспортних послуг.
Водій транспортного засобу зі змістом Акту ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився, про що свідчить відповідна відмітка в акті.
Матеріали означеної рейдової перевірки були спрямовані до відповідача для прийняття рішення по суті відображеного порушення.
20.06.2024 відповідач направив заявникові письмове повідомлення про дату, час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт (09.07.2024 протягом 09:00 год.-11:00 год.).
За викладеним у відзиві на позов твердженням суб'єкта владних повноважень це повідомлення було отримано - 08.07.2024.
Позивач у тексті позову та у ході розгляду справи цієї обставини не заперечував та не спростовував.
Розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за Актом №039081 був проведений відповідачем за участі заявника, оскільки на ст. 4 позову заявник зазначає, що позивач надавав пояснення під час розгляду акту перевірки.
09.07.2024 із посиланням на Акт №039081 відповідачем було прийнято постанову від 09.07.2024 № 068949 про застосування штрафу розміром - 17.000,00 грн.
Як з'ясовано судом, юридичними підставами для прийняття цього рішення суб'єктом владних повноважень були обрані положення ст.ст. 39, 60 Закону України від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а фактичними підставами послугували викладені у тексті Акту №039081 судження про скоєння правопорушення у вигляді відсутності у водія на момент перевірки копії договору із замовником транспортних послуг.
Стверджуючи про невідповідність закону означеного рішення суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин не з'ясував із достатньою повнотою, унаслідок чого неправильно кваліфікував правовий статус учасника суспільних відносин заявника у якості автомобільного перевізника і застосував міру юридичної відповідальності у вигляді штрафу до учасника суспільних відносин, стосовно якого відсутні докази причетності саме до організації процесу перевезення вантажу вантажним автомобілем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі - Положення № 103).
Відповідно до п. 1 Положення № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно із підп. 1 п. 4 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті.
Відповідно до п. 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Пунктом 5 Положення № 103 визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006.
Відповідно до п.п. 2-4 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок.
Відповідно до п. 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:
наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
оснащення таксі справним таксометром;
відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Відповідно до п. 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктами 26, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із додатком 5.
Згідно із ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Відповідно до ст. Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Отже, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, з метою встановлення факту вчинення порушення автомобільним перевізником законодавства про автомобільний транспорт необхідним є з'ясування під час перевірки обставин здійснення надання послуг з перевезення пасажирів.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судовим розглядом встановлено, що фактичною підставою для притягнення позивача до відповідальності відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» стало встановлення посадовими особами територіального органу Укртрансбезпеки факту перевезення позивачем пасажирів за відсутності договору із замовником транспортних послуг.
Такий висновок зроблено і в акті перевірки № 039081 від 30.05.2024.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в акті перевірки № 039081 від 30.05.2024, який містить опис виявленого порушення, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», вказано: загальні відомості про транспортний засіб (марка, номерний знак); серія і номер свідоцтва про реєстрацію; дані про водія, документ, що посвідчує його особу, та особу, якій належить транспортний засіб.
Втім, посилань на докази на підтвердження того, що ФОП ОСОБА_1 станом на дату проведення рейдової перевірки - 30.05.2024 транспортним засобом марки MERCEDES -BENZ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснювалось перевезення пасажирів, складений за наслідками проведеної перевірки, акт не містить.
Тобто, з матеріалів перевірки неможливо встановити факту попереднього замовлення пасажирами у позивача послуг із перевезення та договірних умов такого перевезення, також не зазначено який саме вид пасажирських перевезень здійснюється.
Отже, суд констатує, що зі змісту акту від 30.05.2024р. № 039081 не вбачається існування факту достовірно виявленої, зафіксованої та підтвердженої події наявності в належному заявникові транспортному засобі пасажирів (пасажиру).
При зверненні з даним позовом до суду позивач заперечував, що під час рейдової перевірки транспортного засобу він був автомобільним перевізником.
Також позивач стверджував, що 30.05.2024р. він не здійснював послуги з перевезення пасажирів, оскільки транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI загальний легковий пасажирський, державний номерний знак НОМЕР_1 , ним було передано своєму знайомому ОСОБА_2 разом із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Про здійснення перевезення позивачу не було відомо, договір із замовником водієві не видавався, маршрут не погоджувався, водій у відрядження не направлявся, позивач не перебуває в трудових відносинах з ОСОБА_2 .
Відповідач у ході розгляду справи цих тверджень за правилами ч.2 ст.77 КАС України не спростував.
Також у ході розгляду справи відповідачем не було надано доказів, які б достовірно, неспростовно та беззаперечно підтверджували факт здійснення позивачем у межах спірних правовідносин господарської діяльності з приводу надання послуг з перевезення пасажирів.
Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», передбачено, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.
В розумінні положень статті 1 Закону № 2344-III автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг - юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів; пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами; перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення - перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Суд зазначає, що з акту перевірки неможливо встановити, на підставі яких ознак посадові особи дійшли висновку про здійснення позивачем саме пасажирських перевезень на замовлення та чи попередньо узгоджувались такі замовлення, а також неможливо встановити факту договірних умов такого перевезення, відсутні пояснення пасажирів щодо здійснення оплати за таке перевезення, в тому числі щодо інших обставин їх перевезення, що у сукупності надавали б можливість підтвердити факт використання транспортного засобу, як такого, на якому здійснюється перевезення пасажирів на комерційний основі.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого КАС України покладає обов'язок доказування в адміністративному суді, належними доказами не підтверджено, що під час проведення рейдової перевірки 30.05.2024, позивач був автомобільним перевізником в розумінні статті 1 Закону № 2344-III та організував чи здійснював перевезення пасажирів за відсутності документів, визначених ст. 39 Закону № 2344-III.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 14 грудня 2023 року по справі №240/6269/23, від 12 червня 2024 року по справі №140/2050/22.
Сама по собі та обставина, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності позивача є пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення, інший пасажирський наземний транспорт, подання послуг таксі, не є беззаперечним доказом того, що станом на 11:45 год. 30.05.2024р. позивач надавав послуги перевезення пасажирів, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Варто зауважити, що за приписами статі 6 Закону №2344-ІІІ під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи контролюючого органу мають право, зокрема, використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі.
Наведене свідчить, що одним із доказів вчинення порушень під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) є, зокрема, відеозапис процесу перевірки.
За викладеними у позові обставинами, які були підтверджені відповідачем у відзиві на позов, з наданого відеозапису вбачається, що під час перевірки транспортного засобу посадовою особою в салоні транспортного засобу було виявлено одного пасажира, яка повідомила, що знайшла можливість проїзду через мережу інтернет та виїхала з м. Дніпро до м. Кривий Ріг, та з невідомою особою домовились сплатити 200 грн за проїзд після прибуття.
Однак, з наданого відеозапису не вбачається, що саме позивач організував дане перевезення, матеріали справи не містять пояснень пасажирів, зокрема, що це за особа та її дані, в тому числі кому вона обіцяла сплатити грошові кошти та з ким домовлялась про перевезення.
Інших доказів, як-то зокрема, пояснень пасажирки відповідач не надав. Наданий позивачем до позовної заяви відеозапис відтворився без звуку.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України, а у силу ч. 2 ст. 77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч. 4 ст. 9, абз. 2 ч. 2 ст. 77, частин 3 і 4 ст. 242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
У розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст. 74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч. 1 ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Таким чином, колегія суддів, з урахуванням приписів ст. 77 КАС України, доходить висновку про відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 30.05.2024 виявлено факт допущення позивачем перевезення пасажирів за відсутності документів, визначених ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Отже, притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень, відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», є необґрунтованим.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» оскаржуваною постановою № 068949 від 09.07.2024.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про правомірність висновків суду першої інстанції, що вимоги позову слід визнати обґрунтованими та доведеними, унаслідок чого прийняту відповідачем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 09.07.2024р. №068949 необхідно визнати протиправною та скасувати.
Апеляційна скарга не містить доводів апелянта в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату професійної правничої допомоги, а тому суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 року по справі № 520/22194/24 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 по справі № 520/22194/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко