20 січня 2025 р. Справа № 520/12759/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, по справі № 520/12759/24
за позовом ОСОБА_1
до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо неврахування в грошовій компенсації за дні невикористаних відпусток належного розміру грошового забезпечення за останні 12 місяців служби, що передували звільненню;
- стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (код ЄДРПОУ 39969443) суму в розмірі 17746,94 грн. у якості грошової компенсації за дні невикористаних відпусток (з урахуванням розміру грошового забезпечення за останні 12 місяців служби в сумі 432418,69 грн. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 задоволено позов.
Визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону щодо неврахування в грошовій компенсації за дні невикористаних відпусток належного розміру грошового забезпечення за останні 12 місяців служби, що передували звільненню.
Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону суму в розмірі 17746 грн. 94 коп. у якості грошової компенсації за дні невикористаних відпусток (з урахуванням розміру грошового забезпечення за останні 12 місяців служби в сумі 432418,69 грн. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року).
З рішенням суду першої інстанції не погодилась Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону та подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами та дія норми КЗпП України, які визначають процедуру і гарантії працівників при їх звільненні, не поширюються на військовослужбовців.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України з липня 2009 року по січень 2020 року, за останнім місцем служби з 22.10.2018 по 28.01.2020 на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону в складі Військової прокуратури об'єднаних сил та перебував у статусі військовослужбовця відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» по день звільнення.
Наказом виконувача обов'язків військового прокурора об'єднаних сил № 67к від 22.01.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону та органів прокуратури з 28.01.2020 та виключено зі списків особового складу військової прокуратури
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023р. у справі № 520/16195/23 визнано протиправними дії Спеціалізованої прокуратури сфері оборони Східного регіону в частині не включення до грошової компенсації за дні невикористаної відпустки грошової винагороди за безпосередню участь в АТО/ООС, та зобов'язано здійснити саме різницю таких виплат з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2024р. рішення ХОАС від 08.09.2023 залишено без змін.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказане рішення суду було виконано відповідачем 13.04.2024, та нараховано на картковий рахунок позивача кошти у сумі 19 162,66 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 11.04.2024р. № 337.
Наразі позовні вимоги у цій справі мотивовано тим, що відповідачем, як вважає позивач, має бути нараховано та виплачено грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток (з урахуванням розміру грошового забезпечення за останні 12 місяців служби в сумі 432418,69 грн. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої виходячи з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 (справа №120/3857/19-а).
Відтак, помилковим є покликання апелянта на те, що норми КЗпП України не застосовуються до військовослужбовців.
Згідно із вимогами 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 82 Закону України «Про прокуратуру», прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора; прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано порядок та строки розрахунку з прокурором при звільненні, а також виплата компенсації за не використані дні відпусток.
Отже, у таких випадках за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання виплати компенсації за невикористані дні відпусток підлягає розгляду в порядку визначеному приписами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки» та Порядку 100.
Так, враховуючи вимоги ч.ч. 1, 3 ст. 83 КЗпП України та ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної та додаткової відпусток.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 Закону «Про відпустки», право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Механізм обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки визначається за правилами, закріпленими у п. п. 2, 5, 7 Порядку № 100. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.
Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, визначені розділом ІІІ Порядку 100, відповідно до норм п. 3 якого при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що підпунктами а) - о) пункту 4 цього Порядку визначено вичерпний перелік виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Відповідно до ст. 236 КЗпП України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду є неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Абзацами 1, 2 п. 2 Порядку 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що за розрахунковим листом за 2019 рік, який видано відповідачем позивачу, загальна сума нарахувань та виплати становить 511 634,68 грн., проте сума грошового забезпечення, що має бути взята до розрахунку, як зазначено п.4 Порядку 100, складає: 432 418,69 грн. (511 634,68 грн. (загальна сума нарахувань) - 35 617,06 грн. (матеріальна допомога до відпустки) - 27 525,03 грн. (допомога на вирішення соціально-побутових питань) - 16 073,90 грн. (разові премії)).
Як зазначено у абз. 1 п. 7 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Кількість днів невикористаної відпустки, які підлягають компенсації складають 148, що не заперечується сторонами по справі.
Беручи до уваги вимог п. п. 2, 5, 7 Порядку 100, сума компенсації, визначається за формулою: сума виплат, нарахованих у 2019 році, поділена на кількість робочих днів у розрахунковому періоді та помножена на кількість днів невикористаної відпустки (432 418,69 : 354 х 148 = 180 784, 96 грн.) з вирахуванням виплачених відповідачем як роботодавцем суми при звільненні та в подальшому - 143 875,36 грн., та становить до стягнення з відповідача 36 909,60 грн. (180 418,69 - 143 875,36), та включає податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Відтак, сума недонарахованої та невиплаченої компенсації має складати - 36 909,60 грн. - 19 162,66 грн. (виплачена сума на виконання рішення суду по справі №520/16195/23) = 17 746,94 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначення конкретної суми компенсаційної виплати, як це у даному випадку, не відноситься до дискреційних повноважень відповідача, оскільки Порядком 100 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації за невикористані дні відпустки, що підкріплюється правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 26.02.2020 року у справі №826/8319/16.
Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.03.2019 року у справі №757/9144/16-ц.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлені Верховним Судом правові позиції у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо протиправних дій відповідача по невиплаті ним у повному обсязі ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні відпустки.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 по справі № 520/12759/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко