20 січня 2025 року справа №160/24467/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 160/24467/24 (головуючий суддя у І інстанції Дмитрієв В.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056230001671 від 11.12.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 від 07.12.2023 з метою призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дати першого звернення, тобто з 06.12.2023 відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зарахувати до пільгового стажу періоди з 01.09.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016.
В обґрунтування позову зазначила, що 06.12.2023 звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії, оскільки досягла необхідного пенсійного віку 50 років та мала необхідний загальний та пільговий стаж за списком № 2.
Проте рішенням № 056230001671 від 11.12.2023 відповідач відмовив їй у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років), посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148. При цьому відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, також відповідач протиправно не зарахував до пільгового стажу певні періоди її роботи в зв'язку з відсутністю доказів сплати страхових внесків та даних про атестацію робочих місць.
За таких обставин вважала рішення пенсійного органу протиправними.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056230001671 від 11.12.2023 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.12.2023, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01.09.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016, та з урахуванням висновків суду в цій справі.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
До пільгового стажу позивача за Списком № 2 не зараховано періоди з 01.09.2010 по 31.12.2010, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування по ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», а також з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016, оскільки відсутні дані про атестацію робочих місць по ВП «Шахта “Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія».
Призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 2 відбувається за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Тому право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» позивач набуде після досягнення 55 років.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.12.2023 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для розгляду заяви позивача.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056230001671 від 11.12.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з недосягненням необхідного віку - 55 років та відсутності необхідного пільгового стажу.
Відповідно до вище вказаного рішення, страховий стаж позивача на дату звернення становить 30 років 08 місяців 21 день, пільговий стаж за Списком № 2 становить 3 роки 04 місяці 20 днів (згідно відомостей про спеціальний стаж Реєстру застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування) у ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія.
У рішенні зазначено, що до пільгового стажу позивача за Списком № 2 не зараховано періоди роботи з 01.09.2010 по 31.12.2010, оскільки відсутня сплата страхових внесків згідно Реєстру застрахованих осіб по ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», а також з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016, оскільки відсутні дані про атестацію робочих місць по ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія».
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач на час звернення з заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років, має необхідний страховий та пільговий стаж, тому має право на призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
З приводу не зарахування періоду роботи позивача з 01.09.2010 по 31.12.2010 у зв'язку з відсутністю в індивідуальних відомостях про застраховану особу, суд зазначив, що працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Стосовно не зарахування до пільгового стажу періодів роботи позивача з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016 у зв'язку із відсутністю наказів про атестацію робочого місця, суд першої інстанції виснував, що відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
За матеріалами справи ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже на дату подання заяви про призначення пенсії на пільгових умовах (06.12.2023) вік заявниці становив більш ніж 51 рік.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 11.12.1990 свідчить, що позивач працювала:
Шахта «Південнодонбаська № 3» ВО Донецьквугілля:
- 11.12.1990 прийнята учнем електрослюсаря чергового і по ремонту устаткування на дільницю зв'язок (наказ №1110-к від 10.12.1990, запис № 1);
- 25.11.1994 переведена електрослюсарем черговим і по ремонту обладнання на дільницю зв'язок (наказ № 1057-к від 25.11.1994, запис № 2);
- 01.04.1997 - переведена електрослюсарем (слюсарем) черговим і по ремонту устаткування 4 розряду (наказ № 501-к від 28.03.1997, запис № 3);
- 01.01.2000 - переведена електрослюсарем (слюсарем) черговим і по ремонту устаткування на підставі перекваліфікації 3 розряду (наказ № 789 від 22.12.1999, запис № 4);
- 03.05.2001 переведена електрослюсарем (слюсарем) черговим і по ремонту устаткування 4 розряду (наказ № 644-к від 03.05.2001, запис № 6);
- 26.03.2008 переведена електрослюсарем (слюсарем) черговим і по ремонту устаткування 5 розряду (наказ № 366-к від 26.03.2008, запис № 11).
Також містяться записи про перейменування шахти «Південнодонбаська № 3».
Запис про звільнення відсутній.
Отже, записи трудової книжки свідчать, що позивач усю трудову діяльність працювала на шахті «Південнодонбаська № 3» електрослюсарем (слюсарем) черговим і по ремонту устаткування.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що професія електрослюсар (слюсар) черговий і по ремонту устаткування віднесена до Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 (2010100а-19931), постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», постановою Кабінету Міністрів від 16 січня 2003 року № 36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» та постановою Кабінету Міністрів від 24 червня 2016 року № 461.
Таким чином, відмова управління ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Стосовно не зарахування пенсійним органом періоду роботи позивача з 01.09.2010 по 31.12.2010 у зв'язку з відсутністю в індивідуальних відомостях про застраховану особу, що наявні в Реєстрі застрахованих осіб, сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за цей період, колегія суддів зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Застрахованою особою є фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися в установленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За приписами абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону № 1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону № 1058).
Статтею 106 Закону України № 1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
У відповідності до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на положення частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV, законодавцем визначено дві обов'язкові умови для включення стажу роботи особи до страхового стажу, а саме:
1) особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;
2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині 2 статті 24 Закону № 1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Відповідно до відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, судами встановлено, що з вересня 2010 року по грудень 2010 року страхувальником - 33577404 (ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія) заробітна плата нараховувалася, проте страхові внески не сплачені.
При цьому, страхувальником - 33577404 подавалися відомості про спеціальний стаж позивача за вказаний вище період за кодом підставки ЗП3013Б1 (Список № 2).
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам, відсутність відомостей про сплату ним страхових внесків, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи та не може бути підставою для відмови у врахуванні заробітної плати за вказані спірні періоди.
З огляду на викладене, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача за списком № 2 період її роботи з 01.09.2010 по 31.12.2010 у ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія».
Стосовно неврахування до пільгового стажу періодів роботи з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016 у зв'язку із відсутністю наказів про атестацію робочого місця на відповідній посаді, колегія суддів зазначає таке.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах, а саме:
« особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.»
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Таким чином, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що інформація про атестацію робочого місця відсутня у Реєстрі застрахованих осіб Держаного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що свідчить лише про неподання страхувальником такої інформації та не є доказом взагалі не проведення атестації робочого місця позивача. Судами враховано, що оскільки підприємство шахта «Південнодонбаська № 3» знаходиться на тимчасово окупованій території, де ведуться активні бойові дії, позивач позбавлена можливості отримати довідки про підтвердження пільгового стажу та накази про атестацію робочих місць.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016 у ВП «Шахта «Південнодонбаська № 3» ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» з підстав відсутності інформації про атестацію робочого місця позивача на підприємстві.
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056230001671 від 11.12.2023 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, що обумовлює його скасування з зобов'язанням відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 06.12.2023, зарахувавши до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 01.09.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2011 по 31.10.2012 та з 01.06.2016 по 30.06.2016, та з урахуванням висновків суду в цій справі.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 160/24467/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року у справі № 160/24467/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 20 січня 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 20 січня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв