20 січня 2025 року м. Рівне №460/5316/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просить суд стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти в сумі 392 329,28 грн під час фактичного невиконання обов'язків військової служби.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що із дня закінчення лікування з 14.01.2023 по день звернення до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 знаходиться поза межами військової частини НОМЕР_1 без законних на те підстав, оскільки не надав жодних підтверджуючих документів про перебування на лікуванні, тобто вчинив самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби. Відповідно, за час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення в сумі 392 329,28 грн без правових на те підстав, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідач не надав, тому в силу вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 24.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Поштове відправлення з копією зазначеної вище ухвали направлялось відповідачу на адресу місця проживання зареєстрованою у встановленому законом порядку. Однак, 24.06.2024 на адресу суду повернувся конверт із вкладенням.
Відповідно до частини 11 статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі № 215/7312/20. Верховний Суд зазначив про те, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "За закінченням терміну зберігання", "Адресат вибув", "Адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
За таких обставин судом вжиті усі передбачені КАС України заходи для інформування відповідача про наявність у провадженні суду цієї справи, тому відповідно до положення п. 4 ч. 6 ст. 251 КАС України є підставою вважати ухвалу про відкриття провадження у справі такою, що вручена відповідачу.
Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду 08.08.2024 у справі № 440/18128/21.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.10.2022 № 268 ОСОБА_1 зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та призначений стрільцем-номером обслуги 2 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти НОМЕР_3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.12.2022 № 54 ОСОБА_1 , призначений на посаду стрільця-номера обслуги 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти НОМЕР_3 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2023 № 15 ОСОБА_1 13.01.2023 отримав поранення під виконання бойового завдання.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.01.2023 № 18 ОСОБА_1 увільнений від займаної посади та зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із перебуванням на довготривалому лікуванні.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2024 № 33 ОСОБА_1 , який отримав поранення 13.01.2023, станом на 01.02.2023 не надав будь яких підтверджуючих документів про перебування на лікуванні, після того як 13 січня 2023 року отримав поранення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 06.04.2024 № 886 було призначено службове розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу ОСОБА_1 .
В ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 13.01.2023 після отриманого поранення був евакуйований до стабілізаційного пункту. Надалі, ОСОБА_1 , з 14.01.2023 по 17.01.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради. Однак, закінчивши лікування, ОСОБА_1 18.01.2023 до військової частини НОМЕР_1 не повернувся та знаходиться поза межами військової частини НОМЕР_1 без законних на те підстав, оскільки не надав жодних підтверджуючих документів про перебування на лікуванні, тобто вчинив самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби.
У висновку службового розслідування зазначено, що за час незаконної відсутності, поза межами військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , відповідно до довідки від 06.04.2024 № 4826 отримав грошове забезпечення в розмірі 392 329 гривень 28 копійок, на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. В діяннях ОСОБА_1 , за результатами службового розслідування, вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
На підставі службового розслідування, було видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.04.2024 № 791/НОД.
Військовою частиною НОМЕР_1 направлено повідомлення про вчинення злочину, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України ОСОБА_1 від 14.05.2024 № 1772/6657 до Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.
Службовим розслідуванням вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 у безпідставній переплаті грошового забезпечення не встановлено. Вжитими до теперішнього часу заходами щодо з'ясування місцезнаходження військовослужбовця, а саме спробами встановити з ним телефонний зв'язок, опитування співслужбовців, позитивних результатів не дали, зниклим безвісти він не обліковується.
ОСОБА_1 за період з січня 2023 року по липень 2023 року виплачено грошове забезпечення в сумі 392 329,28 грн, що підтверджується довідкою начальника фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2024 № 4826.
Посилаючись на обставини того, що ОСОБА_1 набув та зберіг майно, а саме - грошові кошти в сумі 392 329,28 грн без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку з 18.01.2023, відповідач звернувся до суду з адміністративним позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Приписами частини першої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 № 548-ХІV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, що зареєстрований Міністерством юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І "Загальні положення" Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Отже, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Так, частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX), пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
За змістом частин першої - третьої статті 3 Закону № 160-IX, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
В силу вимог пункту 4 частини 1 статті 6 Закону № 160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Тож законодавство передбачає виключні випадки повернення набутих особою платежів, у тому числі, заробітної плати та/або грошового забезпечення, а однією із них є те, що ця виплата є результатом недобросовісності з боку набувача.
Судом встановлено, що заявлені до стягнення кошти у розмірі 392 329,28 грн є грошовим забезпеченням відповідача за період з січня 2023 року по липень 2023 року.
Матеріалами справи підтверджується той факт, що 18.01.2023 відповідач не з'явився до місця служби після проходження лікування, тобто самовільно залишив військову частину.
У зв'язку з цим суд визнає обґрунтованими доводи позивача стосовно того, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулося внаслідок недобросовісної поведінки з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх стягнення.
Крім того, переплата відбулася внаслідок дій відповідача, які за висновком службового розслідування мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, про що направлено повідомлення до Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону
Отже, дії відповідача призвели до отримання без належних правових підстав коштів у вигляді грошового забезпечення за період з 18 січня 2023 року по липень 2023 року у розмірі 392 329,28 грн, що підтверджується довідкою 06.04.2024 № 4826, а тому за змістом зобов'язань, які виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави, у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна.
При розгляді цієї справи суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.12.2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, визначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
На момент розгляду справи судом позивачем доведено правомірність заявлених вимог, тому зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 392 329,28 грн під час фактичного невиконання обов'язків військової служби є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Згідно вимог частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки судом під час розгляду даної справи свідки не залучались, судова експертиза не проводилася, то підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України безпідставно набуті грошові кошти в сумі 392 329 (триста дев'яносто дві тисячі триста двадцять дев'ять) грн 28 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 20 січня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя Ольга ПОЛІЩУК