20 січня 2025 року м. Київ № 320/21882/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області; Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 05.02.2024 № 104250018049 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки від 16.11.1962 з 04.12.1976 по 02.04.1982, та з 05.04.1982 по 23.03.1987р та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.01.2024.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що позивачу протиправно відмовлено у поновленні пенсії через відсутність документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Автономної Республіки Крим, а також не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи згідно записів трудової книжки від 16.11.1962 з 04.12.1976 по 02.04.1982, з підстав відсутності посади та підпису уповноваженої особи, з 05.04.1982 по 23.03.1987, з підстав відсутності повної підстави при звільненні з роботи.
Позивач вказує, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку Інструкції заповнення трудової книжки, зокрема щодо недоліку оформлення трудової книжки у контексті висновків. До того ж, що стосується підстав для відмови у призначенні пенсії, то перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
У той же час, за посиланнями позивача, відповідач не здійснив жодних передбачених законодавством дій стосовно перевірки інформації зокрема, надсилання запитів, щодо отримання відповідачем відомостей про припинення чи не припинення виплати пенсії в російській федерації.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.
13 червня 2024 року через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позов. Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх необґрунтованості, зазначає, що оскільки у позивача відсутній встановлений законодавством підтверджений страховий стаж, то у відповідача відсутні законні підстави для призначення пенсії за віком. Для призначення пенсії особам, які отримували пенсію в російській федерації до пенсійного органу потрібно надати довідку-атестат про припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання. Така довідка є підтвердженням того, що виплату пенсії, яка припинена з будь-яких підстав (крім зміни місця проживання) не було поновлено. Інші документи не є належним підтвердженням припинення/не поновлення виплати пенсії за місце попереднього отримання пенсійних виплат. До того ж, у зв'язку з введенням військового стану з 24.02.2022 запити про отримання даних щодо перебування на обліку, припинення виплати пенсії до органів російської федерації не надсилаються.
Відповідач-2 вказує, заява про відсутність громадянства держави окупанта позивачем не надавалась. Не надано таку заяву й до суду, тому доказів відсутності у позивача громадянства російської федерації не підтверджено. Доказів неотримання пенсії від держави-окупанта на теперішній час немає.
30 серпня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за змістом якого відповідач-1 зазначає, згідно даних електронної пенсійної справи долучена заява, що вже була призначена пенсія в АР Крим та згідно паспорта з 21.07.2012 по 10.02.2015 заявник був зареєстрований в м. Симферопіль.
Згідно пп.8 п. 2.1 Порядку, для призначення пенсій громадянам України, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Симферопіль і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, до заяви про призначення пенсії додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави - окупанта .
Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації, як одержувач пенсій.
При переїзді пенсіонера на постійне місце або тимчасове місце проживання до іншої області до ЕПС долучається довідка-атестат про припинення пенсії за попередніми місцем проживання пенсіонера.
Страховий стаж особи становить 29 років 2 місяці 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи згідно трудової книжки від 16.11.1962 з 04.12.1976 по 03.04.1982, оскільки при звільненні відсутня посада та підпис уповноваженої особи; період роботи згідно трудової книжки від 16.11.1962 з 05.04.1982 по 23.03.1987, оскільки відсутня повна підстава при звільненні з роботи.
Згідно документів, доданих до заяви прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутня довідка - атестат про призначення пенсії.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Судом встановлено, 30 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України у Київській області із заявою про поновлення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності виконавцем визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за розглядом заяви ОСОБА_1 прийнято рішення від 05.02.2024 №104250018049 про відмову у призначенні пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із змістом вказаного рішення від 05.02.2024 №104250018049 за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
-періоди роботи згідно трудової книжки від 16.11.1962 з 04.12.1976 по 02.04.1982, оскільки при звільнені відсутня посада та підпис уповноваженої особи.
-періоди роботи згідно трудової книжки від 16.1 1.1962 з 05.04.1982 по 23.03.1987, оскільки відсутня повна підстава при звільненні з роботи.
Прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутня довідка - атестат про припинення виплати пенсії.
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 30.01.2024 про поновлення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Втім, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 05.02.2024 №104250018049 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
Згідно даних електронної пенсійної справи долучена заява, що вже була призначена пенсія в АР Крим та згідно паспорта з 31.07.2012 по 10.02.2015 заявник був зареєстрований в м.Симферопіль.
У спірному рішення зазначено, згідно пп.8 п. 2.1 Порядку, для призначення пенсій громадянам України, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Симферопіль і не отримають пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, до заяви про призначення пенсії додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави - окупанта. Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
При переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої області до ЕПС долучається довідка-атестат про припинення пенсії за попереднім місцем проживання пенсіонера.
Страховий стаж особи становить 29 років 2 місяці 18 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
-періоди роботи згідно трудової книжки від 16.11.1962 з 04.12.1976 по 02.04.1982, оскільки при звільнені відсутня посада та підпис уповноваженої особи.
-періоди роботи згідно трудової книжки від 16.1 1.1962 з 05.04.1982 по 23.03.1987, оскільки відсутня повна підстава при звільненні з робот и.
Прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутня довідка - атестат про припинення виплати пенсії.
У свою чергу, Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 212/4165/17.
У відповідності до п.14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 «Про затвердження порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг» (далі - Порядок №234) визначено механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації.
Водночас, відповідно до п.4 Порядку №234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Таким чином, при надходженні відповідної заяви про поновлення пенсії саме державний орган, відповідач у справі, зобов'язаний витребувати пенсійну справу шляхом звернення із запитом до органів російської федерації, а не перекладати цей обов'язок на громадянина, усвідомлюючи і достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану це зробити неможливо.
Згідно пункту 3 Порядку №234, особи подають територіальному органу заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України.
Відповідно до пункту 4 Порядку №234, територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
За правилами пункту 5 Поряду №234, порядок звернення осіб за призначенням, перерахунком, поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсійна інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики.
При цьому, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У силу вимог підпункту 9 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для признання, перерахунку пенсій, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-2, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації).
Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за документами, що є в пенсійній справі.
Згідно пункту 4.12 Порядку №22-1, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем фактичного проживання пенсіонера.
Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.
Відповідно до підпункту 8 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації).
Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Отже, подання заяви про відсутність громадянства держави-окупанта стосується осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок надсилання запиту до органів пенсійного забезпечення російської федерації щодо надання відомостей про те, чи особа перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії чи ні.
З копії паспорту позивача вбачається, що позивач, станом на момент звернення до відповідача із заявою про поновлення пенсії, зареєстрований у м. Біла Церква Київської області.
У той же час, Головним управлінням Пенсійного фонду в Запорізькій області при прийнятті рішення вказаних обставин враховано не було.
Відтак, пенсійний орган при розгляді заяви позивача дійшов помилкового висновку про необхідність останнім надання до пенсійного органу заяви в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта, так як позивач не проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Такі дії відповідача фактично призводять до необхідності повторно доводити наявність підстав для призначення пенсії, яка вже була призначена, поза як мова йде не про призначення пенсії, а про поновлення її виплати.
Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки від 16.11.1962 з 04.12.1976 по 02.04.1982, оскільки при звільнені відсутня посада та підпис уповноваженої особи; періодів роботи згідно трудової книжки від 16.1 1.1962 з 05.04.1982 по 23.03.1987, оскільки відсутня повна підстава при звільненні з роботи, суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 15.09.2021 у справі № 822/1362/18.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Згідно пп. 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пп. 2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пп. 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пп. 2.4. Інструкції).
Як вбачається з матеріалів справи, для призначення пенсії за віком позивачем надано відповідачу, зокрема, трудову книжку від 16.11.1962. До вказаної трудової книжки внесені записи про трудову діяльність позивача з 04.12.1976 по 02.04.1982 та з 05.04.1982 по 23.03.1987.
Натомість, управління Пенсійного фонду не зарахувало вказаний період роботи до страхового стажу, посилаючись на відсутність посади та підпису уповноваженої особи, відсутня повна підстава звільнення з роботи.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Проте, як свідчать матеріали справи, жодної перевірки поданих позивачем документів з урахуванням вимог ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV відповідачем проведено не було.
У розрізі наведеного суд бере до уваги висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить.
Відтак, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відтак, суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача щодо неврахування періоду роботи позивача з 04.12.1976 по 02.04.1982 та з 05.04.1982 по 23.03.1987.
Водночас, суд зазначає, що наявність сумнівів у відповідача, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018, справа №127/9055/17. Крім того, суд також враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення записів у трудовій книжці відносно спірних періодів роботи, з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.
В той же час, вимоги позивача щодо зобов'язання призначити пенсію за віком не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача щодо обчислення сумарного стажу роботи.
Суд звертає увагу, що судом не обчислюється страховий стаж позивача, оскільки суд, виходячи з положень ч. 1 ст. 124 Конституції України, виконує виключно функцію правосуддя і є органом судової гілки влади, не має право перебирати на себе повноваження, виконання яких покладено на органи виконавчої влади, до якої відпостяться управління Пенсійного фонду, які і повинні вирішити спірні питання, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу за віком.
Зважаючи на це, пенсійний орган, в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, прийняв рішення від 05.02.2024 №104250018049, яке визнано судом протиправним та підлягає скасуванню, такий орган повинен перерахувати страховий стаж позивача, зарахувавши періоди роботи з 04.12.1976 по 02.04.1982 та з 05.04.1982 по 23.03.1987 згідно трудової крижки від 16.11.1962 та повторно розглянути заяву позивача від 30.01.2024 про призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАСУ, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 05.02.2024 №104250018049 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 04.12.1976 по 02.04.1982 та з 05.04.1982 по 23.03.1987 згідно трудової крижки від 16.11.1962 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2024 про призначення пенсії за віком, враховуючи висновки суду, викладені у мотивувальній частині даного рішення;
- у задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Згідно з частинами першою та третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
В силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 05.02.2024 №104250018049 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 04.12.1976 по 02.04.1982 та з 05.04.1982 по 23.03.1987 згідно трудової крижки від 16.11.1962 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.01.2024 про призначення пенсії за віком, враховуючи висновки суду, викладені у мотивувальній частині даного рішення.
4. У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.