79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
13.01.2025 Справа № 914/2053/24
За позовом: ОСОБА_1 , м.Львів,
до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Велюс-Плюс», с. Дуліби Стрийського району Львівської області,
до відповідача 2: Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області, с. Дуліби Стрийського району Львівської області,
про: визнання припиненими трудових відносин,
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О.Щербі.
Представники сторін:
від позивача: А. Лабай,
від відповідача 1: не з'явився,
від відповідача 2: не з'явився.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.
Суть спору. На адресу Господарського суду Львівської області в підсистему Електронний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велюс-Плюс» та Грабовецько-Дулібівської сільської ради Стрийського району Львівської області про визнання припиненими трудових відносин.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 справу № 914/2053/24 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою суду від 21.08.2024 (суддя О. Долінська) позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня вручення ухвали суду на виправлення допущених недоліків. Ухвала від 21.08.2024 була надіслана електронним судом до електронного кабінету представника позивача. 23.08.2024 позивач через систему «Електронний суд» звернувся із заявою про усунення недоліків позовної заяви (вх.№20829/24).
14.10.2023 з підстав довготривалої тимчасової непрацездатності судді О. Долінської та на підставі розпорядження керівника апарату суду №147 від 14.10.2023 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/2053/24, внаслідок якого визначено суддю Б. Яворського для розгляду даної справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав. Подальший рух справи викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Протокольною ухвалою від 09.12.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду, про що у порядку ст.ст.120-121 ГПК України повідомлено відповідачів.
Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.
Відповідачі участь повноважних представників у судове засідання не забезпечили, із заявами та клопотаннями на адресу суду не зверталися.
Аргументи позивача.
Позивач 02.06.2015 був призначений на посаду директора товариства (відповідач 1). У 2024 році він виявив бажання звільнитися, про що подав відповідну заяву учасникам товариства. Для розгляду заяви та вирішення даного питання були скликані збори учасників товариства, однак збори не відбулися через відсутність кворуму. Тому просить суд захистити його право припинити трудові відносини. Оскільки припинення повноважень керівника юридичної особи підлягає державній реєстрації, а така державна реєстрація здійснюється суб'єктами державної реєстрації за місцем знаходження юридичної особи, просить зобов'язати Грабовецько-Дулібівську сільську раду виключити (видалити) із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 як про директора товариства.
Позиція відповідач 1 та відповідач 2 не відома, оскільки вони не скористалися своїм правом на подання відзиву і у судові засідання не з'являлися.
Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, оскільки відповідачів було повідомлено про відкриття провадження у справі, а також дату, час і місце судових засідань, тому суд розглянув справу за їх відсутності.
У судовому засіданні 13.01.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
02 червня 2015 року на підставі Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Велюс-Плюс» №3 від 02.06.2015 ОСОБА_1 був призначений директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Велюс-Плюс». 03.06.2015 на підставі наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Велюс-Плюс» №01/06-1 ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора ТзОВ «Велюс-Плюс». Відповідний запис про керівника вказаної юридичної особи внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками ТзОВ «Велюс-Плюс» є: ОСОБА_2 , частка статутного капіталу становить 31,5%; ОСОБА_3 , частка статутного капіталу становить 5,5%; ОСОБА_4 , частка статутного капіталу становить 31,5%; ОСОБА_5 , частка статутного капіталу становить 31,5%.
12.07.2024 позивач на ім'я учасників ТзОВ «Велюс-Плюс» подав заяву про звільнення за власним бажанням (на підставі ст. 38 КЗпП України) з 26 липня 2024 року.
12 липня 2024 року засобами поштового зв'язку на адреси всіх учасників товариства надіслано рекомендовані листи з описом вкладення з повідомленням про скликання загальних зборів ТзОВ «ВЕЛЮС-ПЛЮС», призначених на 13 серпня 2024 року об 11:15 год. У повідомленні також був зазначений проєкт питань порядку денного зборів товариства, серед пунктів якого було і питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора.
13.08.2024 на збори з'явився лише один учасник - ОСОБА_4 , частка якого в статутному капіталі товариства становить 31,5 %, а тому збори не відбулися, про що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 складено відповідний акт.
ОЦІНКА СУДУ.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом учасникам справи була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ГПК України).
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України до справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів, належать справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Частина четверта статті 13 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв'язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права (постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі №145/166/18).
Враховуючи наведене, даний спір належить до юрисдикції господарського суду.
Стаття 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що примусова праця заборонена.
Конституція України (ст.43) також встановлює, що використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007, та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю є природна потреба людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праціпередбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися,то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Згідно зі ст. ст. 2, 5-1 К3пП України, право громадян України на працю, серед іншого,включає право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава гарантуєпрацездатним громадянам, які постійно проживають на території України вільний вибір виду діяльності.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» вільно обрана зайнятість - реалізація права громадянина вільно обирати вид діяльності, не заборонений законом, зокрема такий, що не пов'язаний з виконанням оплачуваної роботи, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей і потреб. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону «Про зайнятість населення» кожен має право на вільно обрану зайнятість. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 цього ж Закону держава гарантує у сфері зайнятості, зокрема, вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону «Про зайнятість населення» коженмає право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечуєтьсядержавою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.
Однією з підстав припинення трудового договору згідно ст.36 КЗпП є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39). Так, відповідно до ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання припиненими трудових відносин (постанова ВС від 24.12.2019 у справі №758/1861/18, від 17.02.2021 у справі №390/1449/19).
Матеріали справи свідчать, що позивач, реалізуючи своє право на звільнення, вчинив необхідні дії для припинення трудових відносин, однак відповідач через відсутність кворуму не прийняв відповідного рішення. Тому вимога визнати припиненими трудові відносини є правомірною.
Припинення повноважень керівника юридичної особи підлягає державній реєстрації. Така державна реєстрація здійснюється суб'єктами державної реєстрації за місцем знаходження юридичної особи, шляхом внесення змін до відомостей про таку юридичну особу, в тому числі про виключення відомостей про особу як про директора товариства та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства (підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо).
Відповідно до ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження,реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта(для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі засерією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Згідно ст.25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо, зокрема, зобов'язання вчинення реєстраційних дій, скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
Товариство зареєстровано на території Грабовецько-Дулібівської сільської ради. Вимога про внесення змін про керівника юридичної особи є похідною від основної вимоги про визнання припиненими трудових відносин між керівником та товариством, а тому також підлягає задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Частина 9 ст.129 ГПК України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник з вини відповідача 1, судовий збір за розгляд даного спору суд покладає на нього.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЮС-ПЛЮС» (ЄДРПОУ 36742419), у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади директора Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЮС-ПЛЮС» за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
3. Зобов'язати Грабовецько-Дулібівську сільську раду виключити із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запис про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як про директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЮС-ПЛЮС» (ЄДРПОУ 36742419) та як про особу, яка може вчиняти дії від імені товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЮС-ПЛЮС», у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЮС-ПЛЮС» (82434, Львівська область, Стрийський район, с.Дуліби, вул.Шевченка, 278; ідендифікаційний код 36742419) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 6'056,00 судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 20.01.2025.
Суддя Б. Яворський.